Аратта - На головну

16 січня 2017, понеділок

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта у twitter Аратта ВКонтакті Аратта в YouTube
  Українські словники on-line Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- гетьман Петро Дорошенко останні двадцять років свого довгого й бурхливого життя прожив у почесному засланні в Росії. Був Вятським воєводою. Отримав від російського царя в маленькому містечку Яропольче (Волоколамський повіт поблизу Москви) помістя - 1000 дворів і пенсію в 1000 карбованців. Там же він і помер 9 листопада 1698 року, де і був похований. Був тричі одружений, мав двох дочок і трьох синів. Його правнучкою, по лінії останнього шлюбу з Агафією Єропкиною, була .... дружина Олександра Пушкіна – Наталя Гончарова...

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Українська мова. Патріотизм. І не лише...

Державність 35941 перегляд Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 17.03.2006 | Всі публікації | Версія для друку | Коментарі (0)

Сам факт уваги в Україні до української мови, з одного боку, є цілком природний та актуальний як в розумінні суспільної значимості питання, так і з боку наукового осмислення, аналізу, але з другого, враховуючи ситуацію саме української мови на території України, - аномальний.

Природність полягає в тому, що де ж і в якій країні тільки й говорити про свою мову, як не тут. Аномальність - у тому, наскільки ефективні, результативні ці розмови. Адже проблема не вирішується, а чимдуж заходить у безвихідь. За красивими, розумними, правильними словами про українську мову -прірва. Після слів - дуже і дуже мало діла. Слова ці кудись зникають, не досягаючи тієї кінцевої мети, після якої починається справа.

Аналізуючи міркування, факти звинувачень, пропозиції і т. д. щодо функціонування української мови в Україні народних депутатів, науковців, громадських діячів (про що треба говорити окремо) доходиш висновку, що Україна перебуває ось уже досить тривалий час у перманентному безвихідному становищі, хоч би про що ми говорили. Такий стан, як на мене, асоціюється із карасями, яких викинули на берег, де вони «жестикулюють» ротами, бо ще живі, але вже не здатні ні повноцінно жити, ні так само продовжувати свій рід. Що їх чекає - відомо всім. Отаким карасем, викинутим зі свого середовища, сьогодні, на жаль, є Україна. «Жестикулюємо» ротами про мову, культуру, демографію, українознавство тощо, а результати мізерні, хоч маємо таку велику джерельну спадщину, духовний потенціал.

Зрозуміло, що потрібні закони; але насамперед потрібні політична, економічна, правова, педагогічна, особиста воля кожного громадянина та інші волі. Потрібно, потрібно, потрібно... Але хто запустить у дію оте «потрібно», хто вкине того карася у воду, в його природне середовище? Питання, виявляється, риторичне. Але чи повинно воно бути таким?!

Досить слушно робиться пропозиція, щоб наші видатні спортсмени, які достойно представляють Україну на світовій спортивній арені, народні депутати, всі державні службовці заговорили українською мовою, щоб більше засобів масової інформації друкувалися українською мовою. Але як погодитися з тим, що «Можна говорити російською і щиро любити Україну»? Так стверджує Володимир Гошовський, на сторінках «Голосу України» [Не треба плутати патріотизм із націоналізмом // Голос України. - 2004. - 12 жовтня. - N 190. - С. 10]. Тобто душею бути в Україні, а розумом - у Росії. Та в автора є свої аргументи. Він продовжує: «Яна Клочкова, Андрій Шевченко чи брати Клички, - пише далі господін Гошовський, - які розмовляють російською мовою, своїм прикладом роблять значно більший внесок у патріотичне виховання молодих українців, ніж усі націоналісти разом узяті». Можливо, й роблять. Але тут, здається, автор сплутав патріотизм і чисту національну гордість, яка не зовсім ідентифікується з патріотизмом. Отут, думається, націоналізм не за Гошовським має справжнє обличчя: без крайнощів, бо він і є звичайним патріотизмом, а не націонал-патріотизмом. Адже можна говорити (вміти і треба володіти) будь-якою мовою світу, яка необхідна для роботи, душі (слухати музику, читати книги, відвідувати демонстрації нових фільмів мовою оригіналу (німецькою, французькою, польською...), їздити на екскурсії, здійснювати різні турне... Адже все це стало можливим і для багатьох доступним. То чи не краще володіти всіма цими мовами, але постійно говорити вдома, на вулиці, на роботі, давати інтерв'ю після спортивних змагань (і не лише) саме українською. Чи не тут ховаються корені справжнього патріотизму? Переконаний, що саме так воно і є. Часто можна почути: «А я можу говорити, тільки не хочу, бо вимова погана». Чомусь українці, які потрапляють на територію Росії, таки не дивляться на вимову, а говорять -російською. Зрозуміло, тут виникає одна проблема, в якій «винні» українці: вони достатньо розуміють як українську, так і російську, а західні регіони ще й польську, румунську, болгарську мови. Але це стосується корінних жителів. Хоча є серед них багато таких, які не в одному поколінні живуть в Україні, та однак демонстративно відмовляються постійно говорити мовою цієї землі. А чи не варто це питання перенести із площини політичної у площину моральну, етичну, врешті-решт інтелектуальнопотенційну?

Особисто для мене моя мова (українська) не лише засіб спілкування, безмовних роздумів, народження думок і т. д. Українська мова не лише етногенетичний код нації, самоідентифікація людини, народу, держави. (У цьому часто вживаному термінологічному ряді також вбачається певна аномальність, збочення від справжнього бачення мовного питання, проблеми для того народу, який хочуть примусити говорити мовою чужого народу). Хіба є проблемою самоідентифікації кожного із видів тварин (їхній спів, голос, забарвлення), рослин (колір, запах), будь-якого із живих організмів? Це просто дивно, правда ж?! Отже, щось не так робиться, не в тому напрямку думається і говориться, збивається на побутове, примітивне, дрібне, щоб запаморочити, відволікти від основного. Я думаю, що кожна мова, яка існує чи існувала на земній кулі, - не соціальне явище, що безпосередньо стосується людей, народу, нації, етносу, - а насамперед всесвітнє, космічне. Кожна мова світу має свою територію. Мова народу - як молитва, що діє лише тоді, коли нею промовляють. А якщо промовляють, то здійснюється вібрація, яка обов'язково доходить до Космосу, Бога. Цим нація ніби звітує перед ним, нагадує про себе, що вона є. І Космос, Бог продовжує благословення на подальше існування, розвиток. Якщо ж цього не відчутно, тоді діє принцип, виражений прислів'ям: «Богом забута країна, земля, народ» (підмічено ж кимось). Така, на жаль, країна -Україна. І тут немає ніякого песимізму, а є чиста реальність. Її околиці обкраяні, а центральна частина густо заселена чужинцями. На всіх частинах етнічної України переважає звучання (вібрування) чужої мови або суржик, якого Космос не сприймає. Космос як людина - два різномасштабних біологічних комп'ютери, пов'язані між собою мережею, яка називається мова, думка, почуття (відчуття) і т. ін. Скажімо, чи зможете ви користуватися Інтернетом, не знаючи зовсім паролю, чи помиляєтесь хоча б на один символ? Так і з народом. Якщо він не вібрує своєю мовою в Космосі, для Космосу цього народу вже немає. А на нашій території іде наговорювання (намолювання) на користь іншого народу, тобто яка мова переважає у звучанні, промовлянні, такий і народ (нація) тут і живе.

Ви помічали таку особливість: якщо людина виїжджала за межі етнічних кордонів України, досить швидко забувала рідну мову. А коли поверталася в їх рамки (навіть через багато років), за досить короткий адаптаційний період, процес володіння мови відновлювався, словниковий запас пригадувався і, що найголовніше, не було змін у вимові, вона була такою, як і раніше.

Ще якихось 50-100 років тому цій проблемі могло б зарадити село. Але, на жаль, сільське населення не може врятувати ситуацію. І ось чому. За останні 100-150 років відбулася надзвичайно численна міграція людей із села: то освоєння інших земель, то боротьба із куркульством, то відсутність соціальної інфраструктури, війни, революції і т. д. і т. п. Все це (добровільно чи примусово) «вимивало» найкращу, елітну частину населення. Село ставало духовно біднішим. Із села переважно їде робоча сила. Один керівник хай навіть і з перебільшенням пожартував: «У селі залишилися ті, хто не тямить, як придбати квиток» (мається на увазі, на поїзд, автобус, щоб виїхати із села). Інша грань села - елементарна кількість населення. Рівно сто років тому у моєму селі (нині південь Чернігівської обл., а взагалі - це землі Полтавської губернії) було 3,5 тисячі людей. Зараз - у десять разів менше. Та ще й до того, стало досить часто чути від уже «корінного» населення не просто суржик, а звичайну російську мову. Отже, якщо й іде звідти вібрування до Космосу, то воно настільки розпорошене, непотужне, що для Нього це означає: там приречені на вимирання, тому що явно виражене затухання цих коливань, що постійно прогресують.

Такі потужні коливання здійснюються у містах, де зосереджено величезну кількість найрізноманітнішої енергії, і біологічної також. Але в містах переважно розмовляють російською мовою. Такою ж мовою і здійснюється вібрування. Питання, як кажуть, не потребує ні відповіді, ні коментувань.

Отже, зуміємо відстояти звучання української мови в Україні, очистимо її - відродимо свою державу. Не зуміємо - немає чого кидатися в різні боки, намагаючись латати там чи там прогнилі дірки. Це даремно. Ніби активна діяльність, спроба щось зробити нагадує принцип натурального господарства, коли все виробляється переважно для внутрішнього користування, споживання. Немає напрацювання на майбутнє нації. Відбувається лише споживання вже раніше виробленого свого продукту, або сучасного, виробленого іншою нацією (особливо це стосується духовних аспектів - музика, танці, література (стилі, жанри, течії, напрями), заполонення іншомовними словами і т. д. і т. п. Все це ніби красиво, сучасно, модно, врешті-решт круто, прикольно, вимагає неабияких інтелектуальних зусиль - спробуй запам'ятати наплив іноземщини за останні десять років - тисячі нових слів [Полюга Л. Чистота рідної мови - це рівень культури людини // Вісник Львівського університету. Серія Журналістика. -2003. - Вип. 23. - С. 33-37], - та все це не тільки порушує стиль нашої мови, свою частоту коливання, вібраційну індивідуальність і специфіку, але - найголовніше - просто вбиває, розшматовує, розшарпує українську мову. Тому є один-єдиний шлях, щоб вийти з цього зачарованого кола, - це мова. Всі сили треба віддати на те, щоб саме вона (українська мова) стала на чолі функціонування держави-України. І перше, що треба було б зробити, - це законодавчо заборонити використовувати питання української мови на території України у будь-яких політичних акціях (парламентських, президентських та інших виборів) з метою набуття політичних дивідендів. Запровадження будь-якої іншої мови як державної, офіційної і т. п. обов'язково треба розцінювати, з одного боку, як посягання іншої держави на нашу державу, з другого - як зраду українського народу, української землі. Питання української мови - це компетенція науковців, а не політиків. І так має бути завжди. Все інше, на жаль, похідне від неї. Ніякі заклики, розробка концепцій на поліпшення, поглиблення, гімнастика методичних рекомендацій не здатні вирішити це питання [Єрмоленко С. Нові комунікативні технології і мовна культура // Вісник Львівського університету. Серія Журналістика. -2003. - Вип. 23. - С. 11-16; Погрібний А. Поклик дужого чину (З розмов про наболіле). - К.: Видавничий центр «Просвіта», 2004. - 494 с.], коли не настане чітко полярне усвідомлення + (плюс) - - (мінус) чи або-або, явна загроза знищення культури, нації, етносу. Та це вже може бути пізно. Пам'ятаймо: «Спочатку було Слово». І хоча це слово було Бог, ним кожному народові було дано своє Слово: для України -українське. Згадаймо, як у Біблії Христос посилав своїх апостолів пропагувати його вчення - мовою кожного народу. І знання цих мов кожному апостолові було дано Богом. Тому воно - Слово - було і повинно бути Початком і Першоосновою всього. Бог дає, та карає за зволікання, нерішучість, невиправдану толерантність, м'якість, порушення ритму розвитку, життя природи.

Завершити хочеться словами академіка І. М. Дзюби: «Можна собі уявити, коли б якимось дивом на вулицях Києва, чи Дніпропетровська, чи, не дай Бог, Харкова 20 відсотків люду одного дня та заговорили по-українському, то наступного ж дня отверзлись би замуровані українські вуста у всіх сімдесяти відсотків, бо ж усі вміють та не хочуть чудити».

Іван ЗАБІЯКА,
кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, член НСЖУ

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Державність»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Справедливість без сили і сила без справедливості - обидві потворні”
Жозеф Жубер

 
Реклама на порталі
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже









 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.