Аратта - На головну

22 травня 2017, понеділок

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- Київ був найбільшим містом Європи у ХІ сторіччі, в п’ятдесят разів більшим за Лондон, в десять – за Париж. Досяг свого розквіту за Ярослава Мудрого (1010-1054 н.е.), який поріднився з королівськими родинами Франції, Норвегії, Румунії та Польщі. Німецький церковний діяч XІ століття єпископ із Саксонії Титмар Мерзебурзький у своїй «Хроніці» у 1012 - 1018 роках, характеризує Київ як «велике місто, у якому більш 400 церков, 8 ринків, незліченна кількість жителів». На початку ХІ століття теперішня столиця України мала 50 тисяч населення. Для порівняння, у Лондоні на той час мешкало 20 тисяч жителів. Німецький хроніст XІ століття Адам Бременський називав Київ «суперником костянтинопільського скіпетра, найчарівнішої прикраси Греції».

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Новорічний бойкот

Думка українця 10249 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 8.01.2008 | Всі публікації | Версія для друку

Новорічний бойкот
На жаль, за браком інших розваг (точніше через їх неймовірну вартість), для мільйонів українців головним елементом святкування Нового року залишається перегляд телевізійних програм, які чомусь називають “святковими”.

Традиційно напередодні Новорічної ночі газети, етери на радіо-ТБ рясніють проплаченими анонсами. В них піднесеним тоном розповідають про чергові "сюрпризи", які ніби-то "підготували" для своїх улюблених глядачів провідні телеканали (жоден із яких, до речі, українцям не належить). Ніхто й словом не згадає того ганебного факту, що ні один телеканал не пропонує святкової програми українською мовою. Не говорячи вже про програму, українську за духом.

Задоволено порохкуючи, трудівники журналістської ниви захоплено обсмоктують подробиці розмаїтих рейтингових "розважальних" шоу, "мюзиклів", "смішних пісень про головне", "вечірніх кварталів" та "голубих вогників". Відтак, не червоніючи, вишуковують у них неіснуючі "родзинки", симулюють щирий захват від "новинок", описують нудні сюжети.

А потім українці вкотре, за звичкою, вмикають свої телевізори, аби хоч-не-хоч скуштувати частинку цього огидно-гламурного та приторно-солодкуватого опіуму. З екранів їх зустрічають остогидлі баскови, п'єхи, меладзе, кобзони, лещенки, доліни, орбакайте, пугачови, кіркорови, естафету яких переймають розмаїті сєрьоги, фріске, дімибілани, колдуни тощо.

Для задоволення естетичних потреб глядача на екран випускають також легіони напівроздягнених синтетичних "красунь" сумнівного вигляду, які під фонограму виконують незрозумілі рухи та розкривають рота, вдаючи спів. Зрозуміло, що перепусткою на сцену їм слугує аж ніяк не талант, а близькість з псевдоелітою.

На других ролях виступають їх вітчизняні копії, що відрізняються від оригіналів хіба що певною провінційністю та відставанням на кілька років від російської "моди". Надзвичайно прикро бачити у цій компанії невдалих пародій дійсно талановитих українських виконавців - таких, як Олександра Пономарьова, Ані Лорак, Володимира Гришка та інших. Беручи участь в цьому дійстві, вони мимоволі надають йому сякого-такого українського колориту. Байдуже, що при цьому все українське примітивізується та набуває такого ж знущально-попсового відтінку. Зрештою, як і основна маса цього "мистецького доробку".

Емоційний фон зимових свят на телебаченні забезпечують незмінно свіжі радянські кінохіти двадцятирічної давності та їх сучасні російські переробки - така собі суміш пост-совкової кіноностальгії та комерційного розважального непотребу. Якби в цей час в Україну випадково потрапив якийсь інопланетянин, він би нізащо не здогадався, в якій країні перебуває. Невже ніхто з вас у ці моменти не ловив себе на думці, що дивитесь телевізор на м'якому дивані не в Києві чи Полтаві, а в кращому випадку в Рязанській чи Тамбовській губєрнії?

До чого це все? А до того, що не так давно Президент озвучив, що "національний інформаційний простір повинен бути українським". Безумовно, повинен, точніше, вже 16 років минає, як він міг стати українським. Але не став. У мене складається враження, ніби-то я вже чув подібні твердження від Президента і раніше. Наприклад, минулого року. І позаминулого. Але щось реальних результатів не видно. Під дбайливою опікою відомого українолюба Дмитра Табачника національний інформаційний простір не українізовувався із зрозумілих причин. Проте українцю чомусь втовкмачують, що такі ж темні сили заважали запроваджувати українську мову в теле- та радіоетерах і при перших "помаранчевих" урядах. Що ж, будемо сподіватись, цього разу все буде інакше. Тим більше, що на обрії вже постають такі солідні та багатозначні слова, як "стратегія", "план дій", "державна програма"... Слова, як відомо - велика сила. До речі, свіжовитиснений бюджет на 2008 рік жодним чином не позначиться на збільшенні асигнувань для стимулювання виробництва й розповсюдження українського кіно в наступному році. Владоможці про це не потурбувались. "Нічого, українцям не вперше. Перетерплять. Може, якось іншим разом". А поки хай споживають російське кіно з явним імперським душком...

Єдиним проривом українських ноток в Новорічну інформаційну симфонію є привітання, з якими виступають по телебаченню і красуються на біг-бордах достойники різних калібрів - і діючі, і вчорашні, а можливо, і прийдешні. Передноворічне звернення до громадян задумується як вияв "відкритості" та "публічності", своєрідний підсумок досягнень та роздача обіцянок і авансів на рік наступний. А ще - як спосіб заробити додаткові "бали", користуючись добрим настроєм та поблажливістю публіки.

Переливаючи з пустого в порожнє, як у кращих радянських традиціях, на зразок "незважаючи на грандіозні досягнення, ми все ще маємо окремі недоліки", достойники встигають добряче набриднути українському глядачеві за лічені хвилини. Приготувавшись перехилити святкового келиха, несвідомі високої місії громадяни нудяться промовами, розглядають деталі інтер'єру, подумки співчувають промовцеві, якому доводиться відриватись від святкового столу. "Ох ти ж, нещастя", - зітхає глядач (який вже встиг наїстися під саму зав'язку та й кілька чарок перехилити). -"Скоріше вже вітай, та йди собі святкувати".

Аби не псувати собі настрою спогляданням всього вищеописаного, в Новорічну ніч маю намір поспілкуватися не з дебільним "ящиком", а провести час з близькими та друзями. Влаштую телевізійним зомбувальникам своєрідний бойкот.

А зранку, 1 січня, разом із побратимами вшануємо Степана Бандеру в день його народження, на його батьківщині в Старому Угринові, що на Франківщині. Цікаво, чи згадає про цю дату "українське" телебачення? Може, кіно яке покажуть о третій ночі?

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Думка українця»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Минуле корисне тільки в тому сенсі, що вказує нам шляхи та засоби до розвитку”
Генрі Форд

 
Відпочинок на схилах Дніпра
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.