Аратта - На головну

26 травня 2017, п`ятниця

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- українська мова посіла друге місце в світі за мелодійністю після італійської. Також її визнали третьою найкрасивішою мовою в світі за такими критеріями, як фонетика, лексика, фразеологія та побудова речень після французької та перської мов на мовному конкурсі, що пройшов у Парижі в 1934 році...

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Толерантність - інформаційний вірус чи тест на виживання людства?

Цивілізаційні процеси 21658 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 22.02.2008 | Всі публікації | Версія для друку

Хто воно: хлопець? дівчина? андроїд?
Хто воно: хлопець? дівчина? андроїд?
Толерантність: медичні факти і жіноча логіка.

З осені 2008 року в загальноосвітніх школах України з’явиться новий предмет. Поки що – факультативний. Офіційна його назва: «Я вчуся бути толерантним».

Призначений він для підлітків 15-18 років – тобто для старшокласників. Міністерству освіти і науки запропоновано ввести ще і уроки толерантності для дітей 12-14 років. Міністерство вже розпорядилося щодо підлітків, а щодо дітей – поки думає. А поки воно думає – нам з вами, дорогі читачі (і особливо – батьки) самий час розібратися: хто, чому і навіщо надумав учити наших дітей? І що нам, батькам, робити в обстановці, що склалася? - запитує Дмитро Кисельов на інформаційному ресурсі «Віче».

Мотиви

Отже, ось офіційне мотивування обіцяного нам нововведення від його головної нововводітельниці – керівника проекту ООН «Створення безпечного середовища для молоді України» Оксани Гарнець: «Дослідження провідних соціологічних інститутів свідчать, що нині українська молодь не має соціальних цінностей та не усвідомлює своєї відповідальності перед суспільством. Як найбільш ефективний спосіб вирішення проблеми ми вбачаємо роботу зі школярами, коли формуються основні соціальні уявлення та стереотипи. Ми не розглядаємо толерантність як чисто етнічну, а мається на увазі і соціальна, і культурна, і політична». Тобто добрі тітоньки з ООН учитимуть наших дітей… До речі, чому ж вони їх учитимуть?

Визначення

Толерантність – 1. (у фармакології) здатність організму переносити дію певної лікарської речовини або отрути без розвитку відповідного терапевтичного або токсичного ефекту. 2. (в імунології) нездатність організму до імунної відповіді на певний антиген при збереженні імунологічної реактивності до інших антигенів.

Так визначає дане поняття «Энциклопедический словарь медицинских терминов» (Москва, «Советская энциклопедия, 1984 год) на 187-ій сторінці 3-го тому. Тепер давайте подумаємо, хто і що є найтолерантнішим на світі.

У першому – фармакологічному – сенсі вельми толерантний до ліків труп: що в нього ні вводь – не оживе. А до отрути найтолерантніші скло і благородні метали: їх не отруїш, не задушиш нічим… окрім «царської горілки» і плавикової кислоти відповідно. Отже, фармакологічна толерантність більш властива померлим істотам, ніж живим, і ще властивіша мертвій матерії, ніж тій, що колись жила.

А вищою мірою імунологічної толерантності є імунодефіцит – тобто нездатність організму боротися з багатьма хвороботворними істотами і речовинами, що потрапили до його крові та тканин.

Іноді організм роблять толерантним штучно – коли йому треба навіяти, що якийсь предмет, насправді чужий цьому організму, є для нього своїм, рідним, відвічним. Добре, якщо це корисний протез. Нормально – якщо пересаджений орган. Погано – якщо шкідлива речовина або паразит. І що примітно: саме паразити життєво зацікавлені в тому, щоб організм «господаря»-годувальника став до них толерантним. Всі інші резони до штучної толерантності вигадані людиною; і лише паразитичний існує в природі.

А якщо – в міру?

Втім, давайте спробуємо підійти до предмету без крайнощів. Все-таки безживність та імунодефіцит – це крайні ступені розвитку толерантності. Як хронічний алкоголізм – крайній ступінь розвитку «культурного пиття». Мабуть, є якийсь розумний баланс між пропиванням життя і повною тверезістю? Мабуть, існує якась помірна, розумна доза толерантності? Але, перш ніж починати пошук цього балансу, давайте поставимо собі перше інженерне питання: а навіщо це потрібно? Як говорив професор Жданов, навіщо шукати прийнятну дозу отрути, коли можна її не пити зовсім?

«Але толерантність – не отрута!» - заперечить телеглядач, перебуваючи під впливом пропаганди. Дійсно, не отрута. Це здатність організму не помічати отрути і не чинити їй опір. Це запобігає запаленню, лихоманці та іншим неприємним симптомам… але отрута в крові залишиться.

Втім, отрута – це ще непоганий варіант. Хімікати розмножуватися не вміють. А ось зараза – тобто хвороботворна живність – уміє. І цієї живності може стати значно більше – при толерантному до неї ставленні.

Що означає «помірна толерантність»? Це означає: толерантність високовибіркова, вузькоспеціалізована. Це означає: ось цього чужака ми приймаємо, а інших – ні. До таких високоспеціалізованих випадків можна віднести симбіози. Водорость кріпиться на грибниці (користується нею), а гриб годується від водорості (теж користується). В один бік вийшов би паразитизм; а разом – симбіоз, взаємовигідне співжиття. Ми таке на каменях часто бачимо. Лишайник називається.

Є і в нас подібні симбіонти. Наприклад, кишкова паличка (Escherichia coli), що виробляє вітаміни. Щоправда, виробляє вона їх з нашої ж їжі; отже доводиться їсти і за себе, і за ту бактерію. Або – приймати вітаміни ззовні в готовому вигляді (з їжею або з пігулками). Або – синтезувати їх самостійно, що в людського організму не завжди виходить. Тобто дармової закуски не буває: хочеш вітамінів – поділися їжею. Впустив симбіонта – маєш годувати! І ще – стежити, щоб він не став шкідливим, дійсним паразитом. Та ж кишкова паличка при потраплянні в сечостатеву систему може викликати захворювання – цистит. Значить: не пускай гостей куди завгодно, – а то введеш у спокусу. Мікроб слабкий, та і людина теж. Перспектива наживи потужніша за совість. Якщо остання взагалі наявна. У мікробів, наприклад, совісті «проектом не передбачено».

Імунітет або «Геноцид – норма життя!»

Отже, навіть до корисних істот, до кандидатів в симбіонти, треба ставитись дуже уважно. І – бути готовим у будь-який момент подавити їх розповсюдження в недозволені місця. Причому подавити одним з трьох відомих природі методів: або вбити, або вигнати, або створити їм настільки важкі умови, щоб про розповсюдження вони більш не заїкалися.

Придушення людським організмом чужорідного матеріалу, що потрапив в нього, будь-яким з трьох методів (або комбінацією їх) називається імунною відповіддю. Що – страшно? Схоже на визначення геноциду? А це і є геноцид, що постійно відбувається в твоїй крові, читачу. А також – на твоїх слизових оболонках і в твоїй шкірі.

Наївне питання: що буде, якщо спробувати його припинити? Відповідь – в найближчій інфекційній лікарні, у відділенні для хворих СНІД-ом. Ці люди перестали вбивати – і тепер вмирають самі. З кожним роком – все більше.

Про ліберальні цінності

«Але ж вони, хворі СНІД-ом, не винні! Вони ж не ухвалювали рішення не боротися з інфекцією!» – вигукне вищезгаданий телеглядач. Але я поки нікого й не звинувачував. Хто винен, а хто ні – те суду відоме. Мені ж важливо (і тобі, читачу, напевно), встигнути для себе ухвалити рішення, яке дозволить залишитися живим і здоровим. І для близьких – якщо вони захочуть прислухатися.

Адже свобода починається з вибору. Нашого вибору. Кого з вас, шановні читачі, запитали про те, чи хочете ви знижувати імунітет ваших дітей? Адже толерантність, як ми переконалися, виявляється саме у відсутності імунної реакції. Отже? Кого запитали? Не чую! Ось і мене не запитали. А дарма. Я би вказав їм напрями руху - до дідька лисого і ще далі.

Нас з тобою, читачу, позбавили вибору. Це навіть не «одружили, мене не спитавши», і навіть не «обрізали, мене не спитавши». Це вирішили підірвати імунітет наших дітей. Поки – соціальний. Але з поширенням відхилень, до яких нас учать бути толерантними, почне рости і той самий, згаданий вище, вірусний імунодефіцит. І не тільки він один.

Збочена демократія

Всі сексуальні меншини, разом узяті, складають менше 10% (за іншими оцінками – менше 5%) людства. Національні меншини, не специфічні для України (негри, араби, народи Південно-східної Азії) складають менше 1% населення країни. У Російській Федерації – ще жорсткіше: там всі нетитульні національності (130 штук), включаючи корінні та такі, що навіть мають свої автономії, складають менше 20% населення країни; а якщо українців, білорусів і козаків вважати росіянами (деякі демографи так і роблять) – те всіх меншин ледве набереться 15%.

Питання поборникам демократії: що більше: 20% або 80%? 15 або 85? 10 або 90? 5 або 95? Калькулятор дати або самі впораєтеся? Пам’ятається, раніше в школах не толерантності вчили, а математиці.

Демократія повинна захищати інтереси більшості народу. Це означає: починати треба з виховання турботи про інтереси більшості. Тої самої, гетеросексуальної і титульно-національної, на якій країна тримається. Чи ви, панове демократи, тепер відносите до народу тільки меншини, а більшість – до зовсім інших категорій? Проясніть, будь ласка: до яких?

Вища доцільність

Втім, бувають, напевно, ситуації, коли саме меншина гідна особливої турботи. Але це – про ті меншини, які корисні більшості. Як діти. Як багатодітні батьки. Як творці технологій: дослідники, винахідники, просто хороші інженери і непитущі робочі. Мабуть, саме про них збираються піклуватися учасники Програми розвитку ООН «Створення безпечного середовища для молоді України»?
Але чому ж тоді на плакаті програми не мама з дітьми? не молодий інженер? не робочий золоті руки? Чому там половину площі займають зображення араба та гомосексуаліста? Можливо, саме ці меншини чимось так корисні Україні, що їх слід пестити і леліяти, навіть на шкоду іншим? Давайте подумаємо: а раптом це правда?

У порядку «європейського вибору»

Колишній Президент України Леонід Кучма під час свого перебування на посаді полюбляв «пояснювати» дивні й непопулярні дії керівництва країни «європейським вибором України»: мовляв, якщо хочемо до Європи – то треба ставати європейцями. Тобто – приймати від країн Євросоюзу всі тамтешні досягнення і всі тамтешні недуги.

Для поодиноких іммігрантів такий процес «перетворення на аборигена» називається натуралізацією (ніяких асоціацій, просто термін такий). Ось і нам «запропоновано» натуралізуватися, «стати європейцями». І якщо ми ними станемо – то нам начебто і скоро відкриють кордони, і приймуть нас в Євросоюз всіма 42 мільйонами громадян, що залишаться.

Щоправда, тому ж таки Кучмі чітко і ясно сказали: у найближчі 20 років питання про вступ України в ЄС навіть не порушуватиметься: дай боже Євросоюзу перетравити західнослов’янські країни. Бо ж Польща, наприклад, через католицьку набожність (а може – й не тільки через неї) наполегливо не бажає ставати толерантною до сексменшин. Ні, їх не саджають – але й дітей усиновляти не дають. Негра–антирасиста, що заразив вірусом імунодефіциту десятки полячок, в Польщі чомусь не хвалили, а судили. І в жодній «новоєвропейській» країні поки не впроваджений передовий англійський досвід зі створення в державних установах наукових посад тільки для кольорових. Загалом, Євросоюзу не до нас: їм своїх проблем вистачає.

Але правителі України, що до- що післяреволюційні, в будь-які кольори веселки розфарбовані, відразу по приходу до влади продовжують ту ж саму політику. Віктору Ющенку сказали: «У ЄС не приймемо. У НАТО не приймемо. Співпрацюйте, старайтеся – але все одно не приймемо», – а він все туди ж: «А може, все-таки візьмете? Ну хоч ким-небудь?»

Все менше в Україні українців…

Втім, на час перетравлення знов приєднаних країн впливає не тільки «добра європейська воля» їх керівників. Чим менше води в каструлі – тим скоріше вона закипить. Чим менше народу в країні – тим швидше він натуралізується в умовах союзу або окупації. Тому в ЄС не візьмуть Туреччину. Довго мурижитимуть, але так і не приймуть – тому що населення Туреччини вже зараз у півтори України і продовжує зростати. Вже за 67 мільйонів перевалило, не враховуючи турецької діаспори в країнах Європи.

А ось Україну колись прийняти можуть… якщо українців стане менше. Краще 7-8 мільйонів, як хотіла пані Тетчер. Або 28 мільйонів, які передбачає нам Демографічна доповідь ООН до 2050 року. Або 30 мільйонів – але вже до 2025-го, як передбачають аналітики Всесвітнього банку. 30 мільйонів – це менше Польщі. Таку країну можуть прийняти в ЄС… колись. Коли нас стане ще менше.

Ціна "євроінтеграції"

Виходить, що для потрапляння в Євросоюз українцям необхідно (хоч і не достатньо): (1) вимерти на 30-80% і (2) стати схожими на громадян Євросоюзу. Такими ж, як вони – тільки бідними. Щоб охоче батрачили на тих, хто мав щастя потрапити до Європи раніше.

На перший погляд, стати схожими – краще, ніж вимерти. На ділі ж стати схожими на західних європейців означає, крім іншого, і вимирати з їх швидкістю. А корінне населення тих же Британії, Франції, Німеччині дійсно вимирає і поступово заміщається прибульцями з Азії і Африки.

І, не в останню чергу, вимирає воно внаслідок проведення в школах уроків толерантності. Ось текст німецької книги для читання, призначеної для молодших школярів:

«Минулого року мама і тато розлучились. Тепер у тата живе хтось інший. Тато і Франк живуть разом, працюють разом, їдять разом, сплять разом, разом голяться та іноді сваряться, але кожного разу миряться. Франк любить мене теж. Він розповідає мені жарти і загадки, як тато; ловить зі мною комах для уроку природознавства; читає мені книжки; робить смачні бутерброди з мармеладом; заспокоює мене, якщо мені сняться кошмари. На вихідних ми чого тільки разом не робимо! Ходимо на стадіон, в зоопарк, їздимо на море, працюємо в саду, а увечері музицируємо. Мама каже, що тато і Франк – гомосексуалісти. Спочатку я не міг зрозуміти, що це таке. Але мама все пояснила. Гомосексуалізм – всього лише інша форма любові. А любов – найпрекрасніший спосіб бути щасливим. Тато і його друг часто щасливі разом. І я щасливий також.»
Цей посібник для маленьких німців пропагує малодітну сім’ю, розлучення і мужолозтво. Все це, мовляв, нормально, природна річ. «Одна сім’я – одна дитина» - з цього починається дитяча книжка. «Двоє чоловіків – гомосексуальна пара» - так вона закінчується. Перший принцип веде до скорочення населення удвічі за покоління (тобто за 20-35 років), а другий – до повної депопуляції. До вимирання.

Що приготували для нас?

Втім, дорогі діти та шановні товариші дорослі, не поспішайте бурхливо реагувати на вищенаведений німецький зразок. Він захищений авторськими правами, і про його перевидання масовим тиражем поки що не домовилися. Тому для видання подібної книги для дітей ще тільки оголошений конкурс дитячих творів. А поки він не завершений – уроки толерантності для юних українців виглядатимуть інакше.

Основна форма заняття – тренінг. А точніше – ролева гра. Клас розіб’ють на групи. Меншу частину його одягнуть в кепки з буквою «Х», а інших примусять дратувати і принижувати цю «гнану меншину». Коли гнані відчують на собі всю тяжкість положення представника сексуальної або національної меншини, ролі поміняють, надівши кепки з буквою «Х» іншим учням.

Запланована тривалість тренінгу – 40 годин, тобто по 1 уроку на тиждень впродовж всього навчального року. Окрім вищеописаної гри, на заняття можуть запрошуватися поважані представники меншин. Лідер гомосексуалістів України пан Шеремет вже запропонував залучати до цих занять членів його організації, а також негрів і євреїв.

Жіноча логіка Оксани Гарнец

Втім, давайте поки що дамо спокій неграм та євреям, і навіть коханцям пана Шеремета. Тренінг, що посилено впроваджується в українські школи Оксаною Гарнець та її чарівними помічницями, являє собою чудовий твір жіночої логіки – яка заснована на емоціях і зав’язана на емоції. Адже описана Оксаною ролева гра допомагає школярам відчути емоції гнобленої меншини – але не об’єктивні причини виникнення негативного ставлення більшості до тієї або іншої меншини. В результаті може (і повинно, судячи за задумом) виникнути враження, ніби причин таких зовсім немає.

Але дійсність набагато складніша.

А тим часом десь…

А тим часом представники вищеназваних меншин не сидять склавши руки. Гомосексуальна естетика кожного 4-го номера гала-концерту телеконкурсу «Шанс», нагородження численними театральними і державними нагородами Романа Віктюка та всевельможне цілування Елтона Джона – це тут, в Україні.

Висока народжуваність в сім’ях іммігрантів, що приїхали до Франції з Африки за соціальною допомогою, – і вже традиційні спалювання 300-700 автомобілів в різдвяні ночі в одному тільки Парижі.

Нарешті, головний рабин Російської Федерації Берл Лазар, що систематично чаює з Володимиром Путіним, - батько 9 (дев’ятьох!) дітей. А скільки дітей у його царственого співтрапезника?

Глас народу і глас науки

Хто виріс в радянські часи, ще до Тома і Джері – той читав і чув народні казки. Одна з розказаних мені у моєму дитинстві, називалася «Лисиця і Заєць». Там толерантний Заєць пустив у свою лубову хатинку Лисицю, крижаний палац якої розтанув від глобального потепління (а може і не було ніякого палацу у Лисиці – Заєць повірив їй на слово). Пустив погрітися – і в результаті сам був виставлений Лисицею на вулицю.

Медицина теж знає подібні приклади. Так, при пересадці хворому донорського органу можливі дві імунні реакції: «господар проти трансплантата» і «трансплантат проти господаря». Перша реакція приводить до загибелі пересадженого органу; друга – ще гірше: до загибелі всього організму.

Щоб «помирити» господаря і трансплантат, господареві колють імунодепресанти – хімічні речовини, що пригнічують опірність організму, – і сподіваються, що з часом господар і трансплантат «навчаться» бути толерантними один до одного.

Виходить це не завжди. Якщо донором виступив родич реципієнта – сприятливих результатів більше. Якщо чужа людина (особливо – генетично далека) – приживлень мало. Часто людині з пересадженим органом доводиться пити імунодепресанти все життя, що залишилося, – і боятися тих мікробів, які до здорового «не липнуть».

На дідька козі баян? або Аріведерчі, рома!

Отже, основне питання, на яке слід чітко і однозначно дати відповідь вже зараз: чи має потребу Україна в неграх? у китайцях? у гомосексуалістах? Чи можуть нормальні гетеросексуальні білі люди самі дати собі раду зі своєю країною?

А якщо можуть – то чи варта вищеописана кампанія з розвитку соціального імунодефіциту (тобто толерантності) всіх тих проблем, що виникають через неї? Чи не простіше допомогти представникам меншин, які відчувають себе тут незатишно, виїхати з України в толерантніші країни?
Слово психіатра: “Лібералізм - різновид психологічного розладу”

Психіатр з 35-річним стажем Лайл Россітер (Lyle Rossiter) опублікував книгу "Ліберальний Розум: Психологічні Причини Політичного Безумства" (Liberal Mind: The Psychological Causes of Political Madness), повідомляє сайт “Панянка”.

У цій серйозній науковій роботі лікар-практик Россітер доводить, що носії ліберальної ідеології страждають особливим видом психологічного розладу.

Лібералізм - різновид психологічного розладу

За оцінкою Россітера, ліберали ігнорують основні принципи свободи і поводяться як діти, які хочуть, щоб власті піклувалися про них від колиски до могили.
Ліберали сповідують теорію, за якою світ заселяють не люди, а слабкі, постійно обманені, гноблені і експлуатовані "трудящі", "жінки", "меншини", "безробітні" і ін., які не несуть жодної відповідальності за свої проблеми.

Ліберали завжди пропонують розраховувати не на себе, а на владу, в обов'язки якої ставиться виправлення всіх соціальних проблем суспільства.
За переконанням Россітера, це прояви психологічної недуги: ліберали захищають права уявних жертв і б'ються з уявними ворогами.

За фасадом лібералізму ховаються капіталісти - в економічній сфері, індивідуалісти - в сфері соціальній, деякі проповідники - у сфері релігійній. Усі вони завдають удару, насамперед, по здоровій частині суспільства. І удар цей по-старозавітньому жорстокий та по-ліберальному цинічний.

Від “Аратти”: Над людством вже вкотре ставиться черговий експеримент: спочатку під виглядом "любові до ближнього" паству програмували на рабство (у софістському розумінні - на рабів божих, тобто у сенсі - над всіма нами домінує Всевишній або Вищий Розум; у мирському і більш практичному сенсі - на звичайну біомаси, рабів, слухняних виконавців і покірних до волі різноманітних "обраних" або "помазаників божих").

Під час такого "програмування" зникали тисячі ні в чому не винних, але "інакших", людей, а інколи і цілих народів. Лише тому, що вони дотримувалися багатотисячолітніх цінностей наших спільних пращурів і чинили супротив чужорідному "вірусу".

Радянська влада, озброївшись "моральним кодексом будівника комунізму" всіх "інакших" мільйонами відправляла або на "перевиховання" у табори ГУЛАГу, або морила голодом, або розстрілювала у катівнях НКВС.

То який такий черговий експеримент із "програмування", на цей раз - толерантності, або толерастії, як її вже встигли охрестити гострі на язик розумники, має витримати людство?

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

До теми:
 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Цивілізаційні процеси»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього. Хто не шанує видатних людей свого народу, той не вартий пошани”
Максим Рильський

 
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.