Аратта - На головну

28 березня 2017, вівторок

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта у twitter Аратта ВКонтакті Аратта в YouTube
  Українські словники on-line Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- в містечку Заліщики (Тернопільська область), після нападу Німеччини на Польщу в 1939 році, деякий час перебував польський уряд. А вже після вступу у війну Радянського Союзу, цей уряд через Румунію евакуюється в Англію, й до 1945 року вважався легітимним урядом Польщі...

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Як український козак врятував столицю Австрії, винайшов каву по-віденськи і привчив Європу її пити

Українці 29803 перегляди Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 4.03.2008 | Всі публікації | Версія для друку

Ілюстрації до хроніки Ґотфріда Уліха. Потрет Кульчицького.
Ілюстрації до хроніки Ґотфріда Уліха. Потрет Кульчицького.
Минає 325 років як українець Юрій Кульчицький, здійснивши кілька переходів через позиції турецької армії, приносив оточеним віденцям радісні вісті про те, що наближається визволення. Юрій Кульчицький також був удостоєний віденського громадянства, його подвиг відзначено пам’ятною срібною медаллю, йому було даровано титул графа. А ще в якості трофею він отримав кілька мішків сиво-зеленого зерна...

Юрій Кульчицький не відкрив ані першої кав’ярні в Європі, ані в Австрії. Першим віденським кав’ярником був Йоан Деодат. Як і в більшості випадках, пов'язаних з появою кав’ярнень у Європі, то був вірменський купець, справжнє ім'я якого звучало Ованес Астоуацатур.

Однак заслуги Кульчицького значні, бо призвичаївши до кави віденців, він спричинився і до кавоманії у Львові. Адже саме австрійці утвердили в нас моду на каву.

Свої пригоди сам Кульчицький описав у книжечці, що з'явилася в 1684 р. у Відні. Народився Юрій Франц Кульчицький в селі Кульчиці Шляхотські біля Самбора в 1640 р. Замолоду пішов на Січ, під час одного з походів потрапив у турецький полон, де не тільки досконало вивчив турецьку мову, але й звичаї і, ясна річ, пристрастився до кави.

Врешті він став перекладачем в Акермані (тепер Білгород- Дністровський) в "Орієнтальній Торговій Компанії", яку заснували віденські купці. У 1778 р. покинув компанію і перебрався до Відня, де став імпортером східних товарів. Під час турецької облоги Відня у липні 1683 р. Кульчицький жив у дільниці Леопольдштадт.

Великий візир розставив свою майже двохсоттисячну армію на правому боці Дунаю, облягаючи Відень півколом. Віденців охопив великий страх. Оборонець Відня ґраф Ернст Рідігер Штаргемберґ мав у свому розпорядженні 16 тисяч регулярного війська і 6 тисяч громадян Відня. Вночі 17 липня ситуація для оборонців Відня значно погіршилася, бо війська великого візира Кара Мустафи зайняли Пратер і Леопольдштадт та перервали зв'язок міста з лівим берегом Дунаю. У Відні настали голод й епідемія червінки, які стали косити оборонців. Постійний обстріл спричиняв пожежі, розпач охопив мешканців міста.

Граф Штаргемберґ потребував постійного зв'язку з князем Карлом Лотарінгським, який тоді зі своєю армією розтаборився на деякій відстані, і шукав відповідного чоловіка, який би відважився прокрастися через ворожий табір до позицій військ, що наближалися на відсіч Відня. Але всі дотеперішні кур'єри були впіймані турками і замордовані. Власне в такий критичний момент Кульчицького представлено графові, і він погодився дістатися з листами до князя Лотарінгського і повернутися з новинами до міста. Крім цього, Кульчицькому передали листа, в якому повідомлялося цісареві Леопольду і про становище в місті.

"Нема слів, щоби описати, з яким завзяттям наші обороняли передмістя і будівлі, до яких вже в перший день облоги ворог наблизився на 60 кроків, - писалося в листі. - Наші люди билися дуже хоробро. Але тепер ворог із своїми мінами вже стоїть перед мурами, і ми вже не маємо ані гранат, ані відповідної зброї і вишколених вояків, яких ми тепер так потребували б, щоб протиставитися ворогові. Кількість оборонців з дня на день маліє. В списках, які ми отримали вчора, знаходимо 1902 мертвих і ранених, чотири полковники і численні капітани загинули, червінка сильно панує між вояками і громадянами. Де князь Лотарінгський тепер, не знаємо, бо ми не дістали жодної відповіді на численні листи, що ми до нього написали - зв'язок перерваний".

13 серпня, близько опівночі Кульчицький вийшов у дорогу з листами й грамотою, яка на християнському боці також мала забезпечити йому якнайбільшу підтримку. Супроводив його товариш Юрій Михайлович, теж українець родом із Сянока, який перед тим був на службі в цісарського посла в Константинополі. Він володів турецькою мовою і знав турецькі звичаї. Обидва були одягнені й озброєні по-турецькому: Кульчицький за турецького купця, а Михайлович - за його слугу.

Темної ночі, пробираючись поміж пагорбами, раптом зауважили, що знаходяться між турецькими шатрами і вже не знають, якою дорогою їм прямувати.
Ілюстрації до хроніки Ґотфріда Уліха. Облога Відня.
Ілюстрації до хроніки Ґотфріда Уліха. Облога Відня.
"Страшна то ніч була! - писалося у львівській "Зорі" 1883 року. - Ляло як з відра, а навкруг насіла така пітьма, що дороги ні на крок не було видно. Наші сміливці, прикуцнувши на сирій землі помежи шатрами, щоби хоч так охоронитися од вихрів та дощу, рішились так пересидіти до рана.

Скоро світ уздрілися вони посеред незчисленного множества шатер і ту доперва огорнула їх тривога, як то крізь той лабіринт зможуть вони знайти властиву дорогу. Але годі довго роздумувати, треба при помочі Божій пробувати щастя. От і рушили вони далі. Хоч промокли до нитки і з перестуди тряслись, таки удавали веселих і крізь відділи ворожої сонниці поступали сміло, виспівуючи пісень турецьких. Вкінці задержалися біля шатра одного аги, котрий їх закликав перед себе і спитав з милосердним співчуттям, що їх зневолює до мандрівки посеред такого поганого часу. Кульчицькій пояснив, не заїкуючись, що він з Бєлграду, а товариш єго з Великого Варадина, вони приспіли сюди за табором як купці, але загубили усе майно, і тепер в тяжкій біді мусять для удержання життя найматися до роботи в винницях. Ага з великого милосердя звелів їм подати кави і, випитавши про дещо, відпустив їх, ласкаво остерігаючи, щоби не запускалися надто далеко, бо можуть попасти в руки невірних джаврів. Раді, що так щасливо вирвалися з шатні, пішли вони через узгір'я, порослі виноградом і корчами, аж поки не уздріли на острові і на березі Дунаю людей, в котрих по одежі пізнали християн, та почали до них кликати, що й вони християни, що йдуть з Відня і хочуть на другий берег дістатися. Тоді вислано по них човна і переправлено з доброю ескортою на другий берег Дунаю.

Поблизу стояв табором відділ драгунів і хорватів, їхній полковник, переглянувши папери, дав зараз послам добрих коней і відіслав у товаристві горстки жовнірів до головної квартири князя Лотаринзького".

У таборі відразу запалили вогонь, бо для віденців був то умовний знак, що Кульчицький щасливо пробився через турецький табір. Вранці 15 серпня 1683 р. Кульчицький передав листи князеві Лотарінгському. Кур'єрів добре нагодували. Відвага Кульчицького викликала неабиякий подив у цісарському таборі, і князь осипав обох сміливців похвалами. Та найскладніше завдання -передати відповідь князя Карла Лотарінгського до Відня, стояло ще перед ними. Кульчицький усвідомлював, що від вдалого виконання завдання залежить рятунок Відня зі скрутного становища, тому вирішив якнайшвидше вертатись. Пізно ввечері 16 серпня обох мандрівців перевезли через Дунай, і вони знову рушили вздовж ріки в напрямку міста. Що ближче підходили, то небезпечніше ставало. Довкола чигала турецька розвідка.

"На щастя сміливих наших мандрівників, - читаємо в "Зорі", - зірвалася буря з густим дощем, і це спасло їх від спіймання через мусульманські шильвахи. Але з настанням нічної пітьми, не можучи йти на осліп, мусили вони лягти на землю, і так дожидатися розсвіту дня.

А скоро світ рішились кожний іншою дорогою прокрадатися до міста, щоби на випадок нещастя бодай один з них поміг відинчукам здати справу з посольства. Та лиш, що розстались, побачив Кульчицький п'ятьох турків і став на весь голос, розумієся по-турецьки, кликати слугу назад до себе. Юрко повернув, і оба йшли знов разом, але, обернувшись, побачили, що один з турків бачно слідить за ними. Вони йшли поволі, мовби не боячись нічого, і в дорозі наткнулись на якусь погорілу хату. Тут, в пивницях тої хати, вони задумали пересидіти аж до ночі.

Кульчицькій з великого утомлення швидко заснув, але перестрашений Юрко якось не міг зажмурити ока. Раптом він бачить, як одчинились двері пивниці, і на сходах явилась якась постать. "Смерть наша!" крикнув він в найбільшій тривозі над ухом свого пана, котрий в ту ж хвилю зірвався на рівні ноги. Але незнайомий чоловік, відай рівно переляканий на вид двох людей, вискочив угору по сходах і щез без сліду.

По такій пригоді Кульчицькій не мав уже відваги дожидати ночі в тім сховищі. Не гублячи часу, враз із товаришем обережно, і зразу хильцем, а відтак летом стріли, пустився далі, і вже без перепон дістався о восьмій рано щасливо назад до Відня.

Щоб скріпити силу волі до оборони й готовність до бою у віденців, Штаргемберґ на радощах опублікував листа, якого Кульчицький приніс у місто. В листі висловлювався жаль за втратою хоробрих офіцерів і вояків та повідомлялося, що з Баварії і Саксонії вже йде допомога. Крім цього, на відсіч міста йде велике військо під командуванням польського короля Собєського.

Про щасливе повернення Кульчицького повідомлено військо на другому березі Дунаю сильним димом і ракетами. В самому ж місті на радісну вістку, яку приніс Кульчицький, вибухло захоплення, яке неможливо описати. Бо тільки відсіч могла врятувати Відень. Голод і хвороби, з дня на день запеклі штурми знесилили міщан понадміру. Люди вже прийшли до переконання, що без допомоги ззовні місто впаде в руки ворога. Але тепер настрій був знову піднесений. Із новим завзяттям кожен, чи вояк, чи міщанин, намагалися робити все можливе для оборони міста". Після повернення Кульчицького, облога Відня тривала вже не довго. 11 вересня 1683 р. віденці побачили ракети на Калєнберґу, а це означало, що християнські війська готові до наступу. 12 вересня німецькі війська заатакували турків із флангів, а король Собєський напав на центр турецького війська, а українські козаки пішли в наступ на головну квартиру Кара Мустафи. Після запеклого бою Відень було визволено. Вияв радості був бурхливий, а здобич - величезна. У руки переможців і зголоднілих у довгій облозі віденців потрапив вражаючий трофей: 20 тисяч наметів, 20 тисяч биків, буйволів, верблюдів і мулів, 10 тисяч баранів, 100 тисяч мішків зерна.
Баварські драгуни на дунайському острові захопили ще й 500 мішків сиво-зеленого зерна, призначення якого ніхто не знав. Правда, лейтенант, що командував загоном, чув, ніби цими зернами турки годують верблюдів, але, оскільки верблюдів у Європі катма, він наказав викинути мішки в Дунай. Та мешканці острова запротестували, і тоді запопадливий кавалерист наказав розпалити багаття, куди полетіло кілька мішків. Виникла бійка, і в цей момент з'явився Кульчицький, який з часу турецького полону чудово знав про вживання цих зерен, і поспішив утрутитися. Бравому вояку не могли ні в чому відмовити, і таким чином запаси кави були порятовані.

Отже, коли Кульчицького запросив до себе комендант міста ґраф Штаргемберґ і поцікавився, яким чином може він винагородити героя за його жертовність, то у відповідь почув:

- Вельмишановний і милостивий пане, ви хіба знаєте, що в турецькому таборі, між багатою і дорогоцінною здобиччю є також численні мішки з сиво-зеленими зернами?

- Чув я про це, але досі ніхто не міг мені пояснити, до чого вони можуть придатися, - сказав Штаргемберґ.

- Я знаю ці зернята, з них готують напій, який приємно збуджує кров, але при цьому не запаморочує. Дайте мені, милостивий пане, кілька мішків того зерна, і я приготую з них знаменитий напій, званий кавою. А незабаром він так само стане улюблений серед віденців, як від соток літ серед турків.

Посадник Відня і рада міста задовольнили прохання Кульчицького й дозволили відкрити кав’ярню у місті. Майже 500 мішків кави стали його власністю. Крім кави, Кульчицький отримав від маґістрату ще значну суму грошей, але замість обіцяної хати дістав тільки помешкання в домі при Гайд-ґассе 8 в Леопольдштадті і став громадянином Відня.

Спершу Кульчицький продавав каву на вулицях Відня, носячи на дошці дзбанки і горнятка. Він мало що не зазнав невдачі, бо гірка кава не смакувала віденцям. До того ж надто свіжим був спогад про турецьку навалу, щоб городяни, які просиділи в облозі кілька місяців, могли спокійно дегустувати каву по-турецьки. Але на допомогу прийшов випадок. Одного дня попав йому якось цукор у чорний напій. Сердито пригубив і здивувався, що цукрована кава смакувала куди краще. Спробував додати трохи молока. Смакувало ще ліпше. Оскільки ж Кульчицький був не тільки хоробрим, але й заповзятливим, то й вирішив - якщо кава по-турецьки не подобається, будемо готувати каву по-віденськи. І таким чином з'явилася віденська кава, яка вже засмакувала всім. Правда з часом Кульчицький її значно ушляхетнив. До окропу він засипав розмелену каву, фільтрував, потім додавав до горнятка три ложки молока і трохи меду. Винахід Кульчицького викликав жах у полонених турків, але припав до душі віденським міщанам.

Багаті виноградники навколо столиці були витоптані і спалені турками, це на кілька років позбавило віденців звичного їм вина, а тому нічого не залишалося, як спробувати напій, що готується в шинку. А коли Кульчицький замовив у віденського пекаря Крапфа рогалики у вигляді півмісяця, що називалися "кіпфель", патріотичні почуття віденців були задоволені повністю. Відтепер кожен мешканець Відня з великим задоволенням щоранку випивав горнятко кави по-віденськи з рогаликом, що нагадував форму ненависного півмісяця, який прикрашав прапори турків.

Продавши своє помешкання, Кульчицький і його жінка Марія Урзуля, придбали натомість скромне приміщення в центрі міста і перетворили його на шинок, хоч і дуже малий та низький. Та оскільки "віденська мокка" стала такою популярною, то він відкрив новий шинок "Під синьою пляшкою". Тут він уже мав просторе, але дуже темне приміщення, освітлене шестираменною венеційською люстрою зі свічками. Стіни помальовані набіло, лаштунки дуже прості. Попід стінами стояли дерев'яні лави, а перед ними дубові столи. Посередині шинку гості спілкувалися навстоячки. В бічному покою смажили і варили каву на великому вогнищі у баняках і мідних казанках та кавниках. Все своє життя кав’ярник Кульчицький носив фантастичний український стрій. Кожного гостя він вітав словами: "Що нового, братчику- серденько?" нічого дивного, що й прізвисько дістав у віденців "братчик- серденько". За свідченням теперішніх віденців ця приповідка досі залишилася в їхній говірці.
Пам`ятник Юрію Кульчицькому у Відні на вулиці, що названа його іменем. Бронзова скульптура роботи відомого скульптора Еммануїла Пендля.
Пам`ятник Юрію Кульчицькому у Відні на вулиці, що названа його іменем. Бронзова скульптура роботи відомого скульптора Еммануїла Пендля.
За вивіску для шинку "Під синьою пляшкою" правив турецький кавник, який пізніше став знаком усіх кав’ярників. кав’ярня хутко стала славною для цілого Відня. Відвідувачі вчащали сюди не тільки через каву, але передусім, щоб побачити Кульчицького, який у віденців користувався великою популярністю. Часто можна було бачити в нього ґрафа Рідіґера Штаргемберґа і князя Євгена Савойського. Вабила гостей і його вродлива жінка Марія Урзуля.

Згодом Кульчицький отримав від міста будівельну ділянку й дозвіл на будову кам'яниці, де міг би задовольнити всі потреби своїх гостей. Новий дім, що теж мав дерев'яні лави і столи, стояв біля мосту Шляґбріке (тепер Шведенбріке). Ця кав’ярня (нинішня адреса Відень: 2, Гойґассе 8) по смерті Кульчицького перейшла до рук його нащадків. Юрій Франц Кульчицький помер від сухот 19 лютого 1694 p., маючи ледве 54 роки. Кульчицький живе в пам'яті віденців до нинішнього дня передусім як патріярх віденських кав’ярників. Після смерти Кульчицького "професія" кав’ярників у Відні стала успішно розповсюджуватися. У 1700 р. було у Відні вже 4 кав’ярні, у 1748 р. - 11, а 1780 р. в самому тільки Леопольдштадті (тепер друга дільниця Відня) аж 6 кав’ярнень. А незабаром віденський стиль запозичають інші європейські столиці. Нині віденська кав’ярняна професія охоплює майже 1800 підприємств, що зорганізовані в так званій Фаховій групі кав’ярнень Відня у Віденській Торговельній Палаті.

Вулиця на честь Кульчицького у Відні називається Кольшіцкіґассе, а на розі будинку Кольшіцкіґассе 2 і Фаворітенштрассе 64 колись була "Ґранд кав’ярня Цверіна ім. Кульчицького". У 1885 р. на тому розі на висоті першого поверху відкрито бронзову статую Юрія Кульчицького в турецькому одязі, який нагадує про його славний подвиг. У лівій руці він тримає тацю з філіжанками, а в правій кавник, з якого наливає каву у філіжанки. З правого й лівого боку ґзимсу, на якому стоїть статуя, видно турецькі воєнні хоругви і зброю. На обличчі Кульчицького типові козацькі вуса. Цей пам'ятник виконано в ливарні Герніка за проектом славного віденського скульптора Емануїла Пенделя.

Хроніка кав’ярні розповідає, що ідея встановлення пам'ятника виникла влітку 1884 р. о 2-ій годині. Декілька постійних гостей, серед яких були переважно митці, завели мову про те, що ідеалізм поволі завмирає, і сьогодні люди думають тільки про свій шлунок, а за таких обставин мистецтво мусить загинути. На це власник Цверіна відказав, що він радо причастився б до чогось ідейного, але не знає, як.

- Я вам дам відповідну пораду, - відповів скульптор Пендель. - Ось ваша кав’ярня лежить на вулиці Кульчицького, так? І цей для міста так надзвичайно заслужений чоловік, досі ще не має пам'ятника у Відні. Чому б вам, дорогий приятелю, це занедбання не виправити?

- Так, маєте рацію, - погодився кав’ярник. - Кульчицький заслужив собі вповні, і я поставлю йому пам'ятник!

- Найпростіший пам'ятник сьогодні коштує чималі гроші, - сказав скульптор Пендель.

- Я знаю, - погодився Цверіна, - але якщо ви приймете виконання у ваші руки, то, може, він не буде аж таким коштовним.

- О, задля такої нагоди я навіть відмовлюся від зарібку!

А за кілька місяців уже відбулося урочисте відкриття пам'ятника Кульчицькому в присутності всіх віденських кав’ярників. Ліворуч від входу до "Ґранд кав’ярні Цверіна ім. Кульчицького" була ще чорна мармурова таблиця із таким написом: "Міська Рада міста Відня на свому засіданні 6 жовтня 1885 року вирішила перейняти у власність міста пам'ятник Кульчицькому, який Ви подарували місту й висловити Вашій Всечесності щиру подяку за цей подарунок, яким Ви проявили Ваш патріотизм та любов до міста Відня.

Для нас надзвичайна приємність повідомити Вашу Всечесність про це з висловом нашої особистої подяки. Відень, дня 8 жовтня 1885 р. Посадник: Едуард Угль Панові Карлові Цверіна, кав’ярникові Відня."

"Ґранд кав’ярні Цверіна ім. Кульчицького", яка була оздоблена настінними малюнками, що зображали сцени із облоги Відня, та портретами короля Собєського й Кульчицького, на жаль, вже давно не існує. Але статуя Юрія Франца Кульчицького ще й нині пригадує віденцям давно минулі часи.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Українці»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Причина того, що важко керувати народом, полягає в тому, що народ освічується і в ньому багато розумних ”
Лаоцзи

 
Знайди свою ГАРМОНІЮ!
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже









 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.