Аратта - На головну

31 березня 2017, п`ятниця

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта у twitter Аратта ВКонтакті Аратта в YouTube
  Українські словники on-line Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- гетьман Петро Дорошенко останні двадцять років свого довгого й бурхливого життя прожив у почесному засланні в Росії. Був Вятським воєводою. Отримав від російського царя в маленькому містечку Яропольче (Волоколамський повіт поблизу Москви) помістя - 1000 дворів і пенсію в 1000 карбованців. Там же він і помер 9 листопада 1698 року, де і був похований. Був тричі одружений, мав двох дочок і трьох синів. Його правнучкою, по лінії останнього шлюбу з Агафією Єропкиною, була .... дружина Олександра Пушкіна – Наталя Гончарова...

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Віктору Януковичу: Не треба претендувати на виразника думки українського народу

Національна безпека 11136 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 4.03.2008 | Всі публікації | Версія для друку

В.Ф. Янукович (фото з pravda.com.ua)
В.Ф. Янукович (фото з pravda.com.ua)
Українська спільнота недавно змогла ознайомитись з (без перебільшення) програмовою статтею Віктора Федоровича („Згадати Будапешт”), що презентує чергову стратегію Партії регіонів – „Проти вступу України до НАТО”. Не акцентуючи уваги на одному з визначальних принципів політики – послідовності, зосередимось на позитивах документу.

Дійсно, аналізуючи матеріал з приємністю дізнаєшся, що регіонали дистанціюються від „ідеологічних стереотипів часів колишнього СРСР”, і не будуть у подальшому виступати виразником тієї частини суспільства, яка, може завдячуючи саме позиції саме політичних сил, які нині є основою ПР, не має елементарних знань про характер нинішньої діяльності Північно – Атлантичного Альянсу.

Така позиція вселяє надію на майбутній консенсус основних політичних сил стосовно європейської перспективи України, звичайно якщо очільники регіоналів керуватимуться виключно національними інтересами, а не примарами „ментальної, сформованої історично і закріпленої … на рівні підсвідомості, солідарності … з росіянами”. Адже у цивілізованій практиці політичного життя аксіомою вважається консенсус позицій різних політичних сил з питань, що становлять пріоритети національних інтересів та єдність у зовнішній політиці.

Та й не такою вже й очевидною виглядає ця ментальність „мешканця Хутора Михайлівського”, що у відповідь на своє дійсно людське відношення до сусідів вже не раз отримує то „закручений газовий краник”, то сиро-молочну, або м’ясну блокаду, а то й погрози ядерними ракетами. Оце вже дійсно, як каже Віктор Федорович, „не по-добросусідськи, не по-людськи, і врешті-решт – не по-християнськи”.

Разом з тим, перенесення дискусії з проблем безпеки у сферу ментальності вимагає зміни відношення влади до маніакальних вимог регіоналів та їх ідейних натхненників-комуністів винести питання вступу України до НАТО на референдум уже вчора. Адже ясно, що безпека країни не може залежати від групи людей, хай і значної, що ідентифікує себе з сусідньою державою, ненавидить свою, зневажає її мову, культуру, вперто не бажає вчити дітей в українській школі, існує в інформаційному просторі сусіди і дивиться на світ його очима. Тай політичні сили, що виступають виразниками носіїв цієї ментальності, за великим рахунком не можуть вважатись українськими, а значить претендувати на владу, оскільки використовуватимуть її саме в інтересах сусідньої держави.

Але повернусь до позитивів.

Попри те, що стаття дійсно має вплинути на формування змісту й направленості державної роботи по інформуванню суспільства з питань євроатлантичної інтеграції, реально оцінити вклад у її ефективність тих владних політичних сил, хто мав би це робити починаючи з 2003 року, їх відповідальність і державницьку позицію (до речі, зараз вони, в основному, у складі ПР), зупинюсь лише на одній її частині, тій, що, обстоюючи „статус позаблоковості”, відсилає нас до Будапештського меморандуму.

Не будемо звертати уваги на те, що така дефініція не є юридичною міжнародною категорією, а значить дійсно є „вигадкою Партії регіонів” (так у статті). Будемо вважати, що Віктор Федорович мав на увазі статус нейтралітету.

Далекий і від того, що автор особисто не читав Будапештський меморандум, який бере на обгрунтування зовнішньополітичної доктрини партії та її ідеальної відповідності внутрішньополітичній ситуації, оскільки він дає гарантії Україні, як без’ядерній державі, а не „регламентує нашу позаблоковість юридично”, як говориться у статті. І тоді – це чергова спроба маніпуляції, або брехні, як визначає такі дії сам Віктор Федорович. Але то таке…

Повернусь до Будапештського меморандуму, його змісту і, особливо, реального значення для України, з точки зору можливості, реальності й доцільності набуття і збереження нею нейтралітету.

Тому спочатку про набуття такого статусу. Аксіомою є те, що проголошення країною свого нейтралітету абсолютно нічого у міжнародному сенсі не значить. ЇЇ нейтральність має визнати міжнародна спільнота, та не просто визнати, але й взяти на себе зобов’язання поважати її і, що головне, гарантувати. Це значить, щоб знайшлись декілька могутніх держав (як мінімум дві не з одного блоку), котрим такий статус України був би необхідний та котрі були б зацікавлені в тому, щоб реально його гарантувати від порушень іншою стороною, у тому числі й силою.

І в цьому сенсі нинішня ситуація докорінно відрізняється від тої, наслідком якої стало підписання 5 грудня 1994 року урядами Російської Федерації, Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучених Штатів Америки Меморандуму “Про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї” (пізніше такі ж гарантії в односторонньому порядку були надані Францією та КНР). Тоді підписанти йшли на все, аби добитись від України зобов’язання віддати Росії всю свою ядерну зброю, стати неядерною державою. Інша справа, чи відповідало таке рішення національним інтересам, і чи домоглись тоді наші державні керівники реальності тих гарантій. Але ясно одне – підписанти були кровно зацікавлені у нашому без’ядерному статусі, це відповідало їхнім національним інтересам, та й не так вже й багато вони обіцяли Україні, з огляду на механізм реалізації, визначений у п.6 документа, де сказано, що сторони будуть всього-на-всього „…проводити консультації у випадку виникнення ситуації, внаслідок якої постає питання стосовно цих зобов’язань”.

А тепер – стосовно самих гарантій у сенсі поведінки підписантів у ситуаціях, коли б вони мали застосовуватись. Їх розгляд дає, на жаль, нам впевненість у тому, що реалізуючи свої інтереси великі держави, з одного боку не дуже зважають на статус інших суб’єктів, з іншого – не будуть просто так витрачати кошти чи застосовувати силу проти порушника, якщо це не зачіпає їх інтересів напряму.

Тож, у ст.1 гаранти „…підтверджують Україні їх зобов’язання згідно з принципами Заключного Акта НБСЄ поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України”. На жаль, реалії життя далеко не підтверджують таких обіцянок. Найбільш дохідливо про міфічність таких гарантій Україна мала змогу переконатись на прикладі о. Коса Тузла: усі ми пам’ятаємо, як прямо всупереч міжнародним зобов’язанням один з гарантів здійснював явно недружні кроки, посягав на наш суверенітет, другий же гарант у відповідь на намагання провести відповідні консультації заявив, що усі проблеми мають бути вирішені в рамках двосторонніх стосунків. Тай інші гаранти чогось забули про „їх зобов’язання домагатися негайних дій з боку Ради Безпеки Організації Об'єднаних Націй з метою надання допомоги Україні”, хоча це передбачено ст.4 документа.

Особливо переконливо про відсутність будь яких гарантій нейтральній нині Україні говорять її торгові стосунки зі своєю сусідкою. У ст. 3 Меморандуму підписанти „підтверджують Україні їх зобов'язання згідно з принципами Заключного Акта НБСЄ утримуватись від економічного тиску, спрямованого на те, щоб підкорити своїм власним інтересам здійснення Україною прав, притаманних її суверенітету, і таким чином отримати будь-які переваги”. Пропоную читачам самим знайти приклади такого тиску й, особливо, реакції на нього інших суб’єктів, що підписали документ.

Не сприяє нейтральності України також її геополітичне розташування –вона знаходиться між “двох вогнів” - у зоні інтересів Заходу і Сходу, на стику , як правильно зазначив Віктор Федорович, різних цивілізацій. Наявність загрози висунення територіальних претензій; сусідство з двома більш потужними у військовому сенсі країнами – Росією і Туреччиною (причому Росія – ядерна наддержава); наявність поблизу кордонів України зон воєнних конфліктів та нестабільності (Північний і Південний Кавказ, Придністров’я) зумовлює брак реалістичної перспективи для України самостійно забезпечити свою безпеку.

Що ж до нашої спроможності забезпечити свою оборону власними силами, то спроможність (а радше неспроможність) наших Збройних Сил Віктору Федоровичу добре відома, судячи з його передвиборних виступів і обіцянок. Держави, що опікуються власною безпекою, дбають про свою армію. Для прикладу – чисельність ЗС ФРН – 400 тис, її витрати на оборону – понад 37 млрд. дол. Показовою, у цьому сенсі, є нейтральна Швейцарія, що при чисельності населення близько 7 млн. (в 6 раз менше ніж у нас) на утримання постійного компонента війська чисельністю 30- 40 тис. витрачає 4 млрд. доларів, кожен її громадянин тримає вдома зброю й амуніцію, проходить щорічний військовий вишкіл, держава здатна буквально протягом доби розвернути 220 тис. армію. І це – при неагресивному оточенні та абсолютно недоступній місцевості.

Таким чином, відповідальна політична сила має керуватись національними інтересами, хотіти і могти забезпечити конкурентноспроможне функціонування держави, її суверенітет і незалежність. А не вважати своєю основною місією уникнення конфронтації з Росією навіть ціною поступок, що не сумісні з цими категоріями.

Що ж до декларованої у статті „ментальності значної частини українців”, то, на жаль, у нинішньому жорстокому світі вони піддаються нелегким випробуванням. І не хотілось би, щоб вона лікувалась методами подібними до методів прісної пам’яті Мілошевича, внаслідок „братської” любові котрого до інших націй, сотні тисяч були знищені, Словенія вже давно – член НАТО, а Македонія і Хорватія стоять у черзі.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Національна безпека»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Шануй, Україно, святині свої! Бо вони ж – всесвітньої, загальнолюдської ваги; земна цивілізація виросла з них.”
Юрій Шилов

 
Подорожуйте Україною комфортно і без обмежень!
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже









 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.