Актуально
1489 переглядів
 |
Помер Євген Марчук |
Про смерть через зупинку серця повідомила його дружина Лариса Івшина у Фейсбуці.
"Чорний день....помер ЄК ...зупинилося серце", - написала вона.
чорний день....помер ЄК ...зупинилося серце
Опубликовано Івшиной Ларисой Среда, 4 августа 2021 г.
Євген Марчук народився 28 січня 1941 р. в с. Долинівка Гайворонського району Кіровоградської області у селянській родині.
У 1963 р. закінчив філологічний факультет Кіровоградського педагогічного інституту ім. О. С. Пушкіна за спеціальністю учитель української мови і літератури, німецької мови.
Від 1963 р. працював у Комітеті державної безпеки УРСР: 14 років був на оперативній і 17 років на керівній роботі в системі розвідки та контррозвідки. Пройшов усі службові щаблі КДБ УРСР: від молодшого лейтенанта до генерала. Генерал армії України (звання присвоєно указом Президента України 23 березня 1994 р.).
5 червня 1991 р. був призначений Державним міністром з питань оборони, національної безпеки і надзвичайних ситуацій УРСР.
За поданням Голови Верховної Ради України Леоніда Кравчука 6 листопада 1991 року Є.Марчук конституційною більшістю (307 — «за») Верховної Ради першого демократичного скликання на конкурсній основі був призначений першим Головою Служби безпеки України (1991–1994).
1 липня 1994 року Є.Марчук призначається віцепрем’єр-міністром в Уряді В.Масола, відповідальним за організаційно-правове, фінансове і соціальне забезпечення всієї оборонної і правоохоронної системи держави, а через три місяці – Першим віцепрем’єр-міністром України, головою Координаційного комітету при Президентові України по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю.
У зв’язку із тим, що Прем’єр-міністр В.Масол подав у відставку з посади керівника Уряду, Президент Л.Кучма Указом від 3 березня 1995 року призначив Є.Марчука виконувачем обов’язків Прем’єр-міністра на період відпустки В.Масола.
Під час підписання Конституційного договору між президентом і парламентом (08.06.1995) Указом Президента Л.Кучми Є.Марчук призначений Прем’єр-міністром України.
Згідно з тодішнім законодавством, Марчук, будучи державним службовцем, мав право балотуватися до Верховної Ради України. У грудні 1995 р. на довиборах до Верховної Ради по Миргородському виборчому округу був обраний народним депутатом у першому турі (його підтримали 83,71% виборців при шести претендентах). У парламенті був обраний до Комітету з питань оборони і державної безпеки, а у жовтні 1996 року очолив фракцію «Соціально-ринковий вибір».
Розбіжності у поглядах із Президентом і його оточенням на подальший розвиток держави все більше давалися взнаки, і Л.Кучма своїм Указом від 27 травня 1996 року увільнив Марчука «з посади Прем’єр-міністра України у зв’язку з виконанням ним функцій і повноважень народного депутата України на постійній основі». Пояснення Адміністрацією Президента Л.Кучми такого рішення в публічному дискурсі набуло фольклорного виразу: «за створення власного політичного іміджу».
У березні 1998 року на чергових виборах до Верховної Ради став народним депутатом України.
Євген Марчук, маючи відповідну підготовку і цілісну систему поглядів на подальший розвиток держави і суспільства, заявив про участь у президентських виборах 1999 р. Попри шалену дискредитаційну кампанію з боку діючої влади і технічних кандидатів у президенти, Марчук у першому турі набрав 2 138 356 голосів (8,13%), посівши 5 місце з 13 претендентів. Президент Л.Кучма, прагнучи гарантувати свою перемогу у другому турі, для чого була необхідною підтримка електорату Марчука, запропонував йому обійняти посаду Секретаря Ради національної безпеки і оборони України (РНБОУ).
Указом Президента Л.Кучми від 10 листопада 1999 Євген Марчук був призначений Секретарем Ради національної безпеки і оборони України.
З червня 2003 р. по вересень 2004 р. — Міністр оборони України.
19 травня 2008 р. призначений радником (поза штатом) президента Ющенка.
10 грудня 2014 року очолив Міжнародний секретаріат з безпеки та цивільної співпраці між Україною та НАТО і ЄС.
Нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого V ст. (27 січня 2001) — за визначні заслуги у зміцненні національної безпеки України, плідну державну і політичну діяльність, орденом Трудового Червоного Прапора, Командорським Хрестом із зіркою за заслуги перед Республікою Польща, 7-ма медалями, іменною вогнепальною зброєю.
Лауреат Міжнародної української премії ім. Г.Сковороди (1997). Кандидат юридичних наук. Володів англійською та німецькою мовами.
Більше новин за темою «Втрата»:
