Актуально
12082 перегляди
 |
Щоб не переривався зв’язок з Україною |
Проведення IY Всесвітнього форуму українців, який мав відбутися торік, було перенесено під приводом складностей перехідного періоду на серпень 2006 року. Три попередні форуми відбулися майже без проблем у Києві напередодні Дня Незалежності. Попередня влада готувалася до них заздалегідь, хоча зустрічі ці були скоріше показово-помпезними. Здавалося б, тепер після Помаранчевої революції, коли Україна стала добре знана в світі, а нова влада більш національною, форум мав би відбутися серйозніше.
Але проблеми почалися ще на етапі підготовки. Зрозуміло, що захід, на який має приїхати майже 1900 осіб, з них 500 делегатів, 450 учасників фестивалю „Український спів у світі”, журналісти, гості, має готуватися заздалегідь. Українська всесвітня координаційна рада з лютого 2005 року постійно зверталася до уряду з проханням звернути увагу на цю вже звичну й очікувану для діаспори подію, але влада довгі місяці мовчала, а потім... змінилася.
Врешті-решт згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України для підготовки IV Форуму створено оргкомітет під головуванням віце-прем’єр-міністра В’ячеслава Кириленка, до складу якого входить 52 особи, в тому числі 18 представників закордонного українства. Крім того, працює міжвідомча робоча група, яку очолює міністр культури та туризму Ігор Ліховий. На сьогодні вже визначена дата проведення заходу — 18-20 серпня 2006 року.
У рамках підготовки до проведення Форуму МЗС України відповідає за надання делегатам та гостям безоплатних віз. УВКР разом з МЗС опрацьовує питання підготовки списків делегатів і гостей та відзначення найактивніших діячів громадських організацій закордонних українців державними та відомчими нагородами.
Як згадує голова УВКР Михайло Горинь, перший форум 1992 року був форумом ейфорії і великих надій. Люди, які півстоліття тому опинилися поза межами України, нарешті приїхали на українську землю. Вони відчули, що нарешті ми разом і будемо робити спільну справу розбудови української держави. Той настрій дуже вплинув на взаємини України і діаспори, яка матеріально допомагала молодій державі. Заслуга діаспори у розбудові української держави сьогодні, можливо, ще не до кінця усвідомлена.
Щодо ІV Всесвітнього форуму українців, то, без сумніву, ейфорія на ньому навряд чи вже буде, оскільки ці зустрічі вже перетворилися в традицію, а держава стала звичним поняттям.
Метою Форуму – вищого керівного органу УВКР – є аналіз стану діаспори, проблем взаємин України із закордонним українством, об’єднання їх навколо ідеї національного відродження і гідного утвердження української нації у сучасному світі. Делегати планують обговорити стратегічні завдання української нації у XXI ст., а саме: утвердження культурної, мовної, релігійно-конфесійної, інформаційної єдності українців усього світу, організація міжнародно-правового захисту їх інтересів, визначення механізмів координації роботи громадських об’єднань, центральних органів виконавчої влади та організацій закордонних українців тощо. Крім того, планується, що МЗС України представить Концепцію національної політики закордонного українства, державну Програму співпраці із закордонними українцями на період до 2010 року, бюджетну програму „Заходи щодо встановлення зв’язків з українцями, які проживають за межами України” тощо.
У рамках IV Форуму працюватимуть близько 20 секцій (громадянського суспільства, жіноча, економічна та інші), „круглі столи”, демонструватимуться різноманітні виставки.
Одиниці представників діаспори мають змогу періодично відвідувати Україну. Ті ж, які не можуть, шукають будь-які інші шляхи для того, щоб не переривався їхній зв’язок з матірною державою. Звичайно, це ті діаспоряни, які ще не асимілювалися.
У влади ж одним з традиційних приводів „приголубити” діаспору стали всесвітні форуми, які проходять раз на чотири роки. Перший відбувся 1992 року у Києві з ініціативи закордонних українців. Одне із найважливіших його рішень – ухвала про створення в Україні громадського координуючого органу, спрямованого на консолідацію і утвердження світового українства у новітньому світовому просторі. Таким органом стала міжнародна громадська організація Українська всесвітня координаційна рада (УВКР), яка сьогодні об’єднує сотні українських громадських вітчизняних та закордонних організацій. Тому є всі підстави вважати, що УВКР — одне із найбільших недержавних формоутворень, своєрідний громадянський парламент світового українства. З часу заснування раду очолював відомий політик та поет Іван Драч. На ІІІ Всесвітньому форумі українців, який відбувся у серпні 2001 року, головою УВКР було обрано відомого громадського та політичного діяча, правозахисника Михайла Гориня.
Сьогодні в Україні достеменно ніхто не знає точної загальної кількості закордонних українців. Як стверджує дослідник діаспори Станіслав Лазебник, за даними офіційних обчислень кількості населення та підрахунками й оцінками українських громадських організацій та церковних об’єднань, в країнах поселення українських громад, нині мешкає близько 20 мільйонів іноземних громадян українського роду (це число не враховує, звичайно, наших заробітчан-мігрантів, переважно нелегалів, кількість яких становить від 3-х до 7 мільйонів осіб). Вони проживають майже в 100 країнах.
На сьогодні залишаються невизначеними принципи і пріоритети української держави в сфері зв’язків із закордонним українством. Розглядаючи діаспорну проблему з точки зору національної стратегії, слід усвідомити, що розвиток громадянського суспільства в Україні не має альтернативи. А для самої діаспори такий стан речей є єдино можливим і природним: адже тільки добровільні і самоврядні організації можуть підтримувати національну ідентичність на чужині, що вони з успіхом роблять уже протягом століття. Тому об’єднавчим центром для українців зарубіжжя та історичної батьківщини може бути тільки громадська структура, та аж ніяк не державне відомство чи міністерство, які мають свої, визначені законами і державними програмами, функції і повноваження.
Нині діаспорою опікуються два міністерства: закордонних справ і культури та туризму. Розподіл повноважень між цими двома відомствами відбувся за чисто територіальним принципом. Перші відповідають за проведення заходів за межами держави, другі – на території України. Це є просто і зрозуміло з точки зору розподілу бюджетних коштів, але цілковито безглуздо в контексті проблеми та ідеї консолідації світового українства.
Українські діаспорні організації — це сотні додаткових громадських посольств, які можуть представляти і відстоювати інтереси України за кордоном. Але наша влада недооцінює важливості цього питання. Самостійно вона не спроможна займатися проблемами багатомільйонної української діаспори. З іншого боку, вона сьогодні не готова „поділитися” повноваженнями з громадськими організаціями, які подвижницьки здійснюють цю роботу.
Більше новин за темою «Українці в світі»:
