10. ПАЛЕОЛІТИЧНЕ І НЕОЛІТИЧНЕ НАСЕЛЕННЯ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ

«Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект» | © Лозко Галина



Постiйна адреса - http://www.aratta-ukraine.com/books_ua.php?text=66

Межа льодовика проходила південніше межі сучасних України і Білорусі. Тут була тундра і водилися вовнисті носороги. Такою ж була майже вся Європа. Однак, уже в мисливських племен пізнього палеоліту були свої культурні здобутки: календар, орнаментика, прикраси, знаряддя праці, одяг, житло. Це доведено багатьма археологічними дослідженнями.

Пізній палеоліт (доба оріньяк) представлений в Україні багатьма стоянками: села Пушкарі на Чернігівщині, Мізин на Десні, Гонці на Полтавщині, Костенки на Воронежчині - всього понад 200 поселень тільки на території України. І це порівнюючи з північчю Білорусі й територією Росії, де в той час ще лежав шар льоду завтовшки 2 км, а подекуди й вище, а в Україні вже розцвітало життя. Житла у вигляді теплих напівземлянок іноді досягали величезних розмірів - на 50 і навіть 100 осіб з кількома вогнищами вряд. Меблі (столи і стільці) робилися з бивнів мамонта. Знаряддя праці (голки, шила, шкребки) використовувалися для обрізання шкіри й шиття одягу.

Існувало мистецтво, яке відображало світогляд і духовні потреби давніх людей, що мешкали на Подніпров'ї. Головною культовою пам'яткою цього часу вважається жіноча статуетка, де гола жінка зображена в позі своєрідної медитації (моління): руки складені на животі, голова схилена вниз. Дивовижна спадкоємність цього магічного обряду, який дожив аж до початку ХХ ст. в Україні, про що неодноразово повідомляють етнографи: жіночі чари (наприклад, щодо збору цілющих рослин) "не будуть помічні, якщо в одежі нарвеш". Такі статуетки, виготовлені переважно з кістки мамонта, їхніх ікол, каменю, або вирізьблені на скелях, передають спокій, характерний при чаруванні чи іншому обрядодійстві. Жінка здійснює обряд, поки чоловік на полюванні. Пам'ятки пізнього палеоліту мають спільні риси на всьому просторі Євразії. У Франції зберігся наскельний малюнок жінки з піднятим угору ритуальним ріжком - це обрядова поза при заклинанні, чаруванні. Спільна для всіх Богиня - Велика Мати.

Типовий візерунок чи орнамент - безконечник (т. зв. "меандр"), вперше був створений в Україні (нині Чернігівщина), а вже звідси помандрував на південь (Греція, Мала Азія), де й отримав свою назву за назвою однойменної річки. Тут же, в Мізині, знайдені й найраніші в світі фігурки птахів із зображенням свастики - символу духовного польоту (від свасті - найвище небо, святість, благоденство, процвітання, успіх). Свастика - давньоіндоєвропейський (арійський) знак благополуччя і благоденства.

Сва - є коренем багатьох слів, які в давніх індоєвропейських мовах позначали саме духовні поняття: сва-бгу - самовиникаючий, свій край, своя земля, батьківщина; сва-дгарма - свій закон, своя віра (релігія); сва-тантра - свобода, незалежність; сва-юні - материнське лоно, рідне місце; свар - сонце, сонячне сяйво, найвище небо; сварґа - небесний, рухаючий небо, а також назва одного з семи світів, куди переселяються душі померлих; сварґа-кама баг - той, що прагне в небо; сварґа-марга - шлях на небо, дослівно "Молочна стежка" (укр. Чумацький шлях); сварґа-райя - небесний рай та багато інших слів, які зберегла донині мова санскрит, і якою в наш час користується тільки обмежене коло ведійських жерців. Саме цей корінь зберігся в праукраїнських іменах Сварога і Свантевита, Матері Сва (Слави). Мовознавці проводять також паралель між слов'янським іменем Святослав і давньоарійським Швенташравас, бо санскритському Ш відповідає слов'янське С, а санскритському Р - наше Л.

За пізнього палеоліту (в епоху мадлен) виробляється мовне поле індоєвропейців: мовотворення, відмінювання, порядок слів у реченні, часи дієслова та ін. На думку української дослідниці, Докії Гуменної, яка писала в діаспорі, родові групи в той час уже називалися за ім'ям матері, яка стереже вогнище роду. Мабуть в часи оріньяку створене й слово жена: французьке le gene - люди; англ. the gender - рід; латинське genetive - родовий.

Звідси й сучасні слова ген, генетика, навіть генерал (головний, найвищий). В Індії жен, женана - гарем, частина міста, де живуть жінки; зенана - жіноча половина дому; жінні - жінка, господиня індуської родини; жнана - знання (в значенні жіноча мудрість). В українській культурі: жена, жона, жінка, живіт, життя, житло, жар, жижа (дитяче - вогонь, бо ж-ж-ж - звуконаслідування дії добування вогню, та й сам вогонь - первісно пов'язаний з жінкою). Так само й жертва (від жар, чар), бо вогонь треба "годувати". Перша релігійна ідея і служба - вогнепоклонство: Богові треба дати жертву, щоб отримати тепло, їжу, світло. Вогонь - жива істота. Отже, виникнення релігії також треба пов'язувати з матріархатом і головною роллю жінки (Слов'янське віче, 1998. - № 2).

Вчені всього світу нині вважають територію України міфогенетичною зоною, з якої розходяться універсальні міфологічні системи багатьох індоєвропейських народів. Статуетки Богині-матері біля вогнищ знаходять у трипільській культурі досить часто. Наші українські рушники з Берегинею (символічна жіноча постать з піднятими вгору руками), по обидва боки якої вишиті коні зі свастиками, дивовижно перегукуються з індуськими зображеннями Лакшмі - Богині Щастя, яка сидить на квітці лотосу, а по обидва боки - слони, що поливають її водою.

Згадаймо також скіфську Богиню, домашнього вогнища Табіті (яка шанувалася більше, ніж Папай - Бог неба), заступницю війська і всього свого народу, яка благословляє на царство навіть самого верховного Бога, або Матір Сва (Славу) з Велесової Книги - всі вони є одним універсальним образом Покрови, покровительки. В слові Покрова закарбований глибинний духовний зміст, дуже далекий від нав'язаного нам християнського розуміння цього образу і символу. Коренем слова є все той же генетичний звўязок з праматір'ю: від кров, кровний, той хто близький по крові (родич). Свій рід, своя родина (своя "криша", покрівля, укриття, дім) завжди була тим оберегом, який захищав, і якому молилися люди одного роду-племені, тобто кровноспоріднена спільнота.

Всі ці образи, символи, ідеї значною мірою зберігаються, отже є сталими впродовж тисячоліть і сприймаються на рівні менталітету всіма нащадками етнокультури індоєвропейців.

Порівняно новим етапом є неолітична культура (близько 8-5 тисяч років тому), коли розвиток хліборобства зробив людину незалежною від наслідків полювання. Хліборобський світогляд сформував міфологему умираючого і воскресаючого Бога ще за трипільської доби. Поховання зерна в землю (його смерть) і проростання його (воскресіння) сприяло закріпленню ідеї невмирущості всього сущого, ідею безсмертя, вічності життя. "Той світ", Вирій уявлявся як лоно матері, з якого все приходить і до нього ж повертається (лоно Матері-Землі), щоб ожити знов.

Про етнічні особливості давнього населення України, як і багатьох інших країн світу в науці нема певних відомостей, окрім описів антропологічних рис і епохальних типів людей, якими займається палеоантропологія. Прийнято виділяти такі етапи формування антропологічних типів людей у Східній Європі.

В середньому палеоліті (неандертальська стадія) виробляються деякі риси, притаманні сучасним расам. У верхньому палеоліті й неоліті вироблення європеоїдних типів (переважно в Криму), для східної частини (район сучасного Красноярська) - перевага монголоїдного антропологічного типу.

 

 

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2024.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.
© Автор проекту - Валерій Колосюк.