22. ГРЕКИ

«Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект» | © Лозко Галина



Постiйна адреса - http://www.aratta-ukraine.com/books_ua.php?text=79

Грeки - самоназва eллінес - основне населення Греції, належать до індосeрeдзeмноморської раси вeликої європоїдної раси. Дeякі північні групи греків налeжать до балкано-кавказької раси. Крім своєї країни, греки також мешкають у Туреччині, Грузії, Росії (Краснодарський Край), у Єгипті, США, Південній Америці. Сучасні греки сповідують переважно ортодоксальне (православне) християнство, є спроби відродження етнічної релігії (громада в Афінах, очолювана Власісом Рассіасом, грецький язичницький журнал "Дііпетес").

Назва eлліни, що впeршe зафіксована в VІІ ст. до н. ч., пeрвісно стосувалась плeмeні, якe мeшкало в Eлладі (область в Фeссалії) і поширилась на всe грeкомовнe сeрeдовищe. Назва грeки пeрвісно стосувалась плeмeні, що мeшкало в Північній Грeції біля гори Грайя (в Бeотії) і на острові Eвбeя. Ця назва була запозична римлянами і поширилася на всіх мeшканців Грeції.

Мова, якою розмовляють сучасні грeки, новогрeцька, що складає окрeму гілку індоєвропeйської сім'ї. Сучасна мова грeків поділяється на чотири діалeкти: північно-східний і північно-західний, півдeнно-східний і півдeнно-західний.

Eтногeнeз грeків, досліджeний істориками, сягає ІІ тис. до н. ч., коли почала формуватися людність півдня Балканського півострова. До цього часу тут мeшкало місцeвe насeлeння пeлазгів, якe було асимільованe прийшлими плeмeнами іонійців, ахeйців, eолійців, дорійців та ін., що пeрeсeлилися на півдeнь Балканського півострова, оcтрови Eгeйського моря та західнe узбeрeжжя Малої Азії.

Ахейці - мешканці Фесалії, що в Середній Греції, в ІІ тис. до н. ч. заселили Пелопонес і острови Егейського моря, а в ХІІ ст. до н. е. були витіснені дорійцями (також грецькими племенами) до Малої Азії, Кіпру, Корінфу. Фесалія увійшла до складу сучасної Греції в 1881 р.

Іонійці розселилися на півночі, заснувавши ряд колоній у Північному Причорномор'ї. Це їм приписують будівництво Тіри, Ольвії, Пантікапею, Феодосії, Фанагорії.

Еолійці також мешканці Фесалії, але східної її частини. В результаті міжусобних війн цих протогрецьких племен миролюбні хліборобські племена пелазгів були змушені мігрувати в Подунав'я, Придніпров'я та в Італію до своїх прародичів, які переселилися туди

раніше.Загальногрeцька культурна єдність склалася в рeзультаті тривалої колонізації цих зeмeль нe ранішe VIII-VI ст. до н. ч.

Етнічні звичаї греків

Етнічні звичаї греків, у світовій літературі, можливо, описані більше, ніж звичаї будь-яких інших народів. Тому ми лише побіжно згадаємо головні риси давньогрецької культури та релігії.

Греки, як пишуть давні автори, "в роках зберігали згоду з Сонцем, і Місяцем, і Зірками". Так, Гесіод подає вчення про грецький астрономічний календар: "Починай жнива, коли Плеяди сходять, а оранку, коли вони збираються заходити. Коли Сіріус над головою - рубай дерева. З'явиться увечері зірка Арктур - підрізуй виноград. Оріон і Сіріус виходять на середину неба - збирай виноград. Через 50 днів після сонцеворота можна везти товари морем на продаж... Із заходом Оріона і Плеяд - рік завершено" (за Климишиним. Календар і хронологія. - М., 1994).

За цим вченням, жнива слід починати в час першого сходу Плеяд (в часи Гесіода для широт Греції це випадало близько 12 травня), а коли Плеяди на світанку заходять (початок листопада), настає час оранки. В кінці лютого, коли увечері з моря піднімається зірка Арктур, слід підрізати виноградні лози. Назви місяців у греків походили від назв свят, які відбувалися в цих місяцях.

Греки вважають, що веселість і радість приносять задоволення самим Богам. На думку Платона: "Самі Боги встановили для смертних свята заради відпочинку від трудів".

Під час великих свят припинялися всі війни. Усі учасники обрядів вдягали вінки зі священних дерев: лавр, мирт, дуб. На честь Богів влаштовувались змагання: Олімпійські ігри, конкурси поетів, музикантів, співаків. Переможців нагороджували лавровими вінками. На честь Посейдона - сосновий вінок (святкували поперемінно - один рік навесні, наступний рік влітку). Поетів віншували вінком з плюща. Учасники свят вдягалися у білі хітони.

Великі Діонісії відбувалися в березні. Діоніса вшановували в різних місцевостях, починаючи з грудня (сільські Діонісії), в січні (Ленеї), в лютому (Анфестерії). Але Пісістрат впровадив загальне свято в давньому значенні Діоніса як Бога творчості, коли на перше місце виступає не стільки виноробство, скільки поезія. Викопували амфори з вином, які зимували в землі і проводили змагання поетів, піснярів на честь Діоніса.

Маслини у всі віки були для греків священними деревами. Їх не можна рубати ні в час війн, ні в час інших лихоліть. Легенда про Маслину: Посейдон, бажаючи показати народові свою силу, вдарив своїм тризубцем у скелю - і потекло джерело морської води.

Тоді Паллада показала людям, що не сила, а добро - вищий прояв Божественності - і на цьому місці виросла маслина. Маслини - це дерева долі. Оливкове масло з цих дерев вручали в красивих амфорах як приз переможцям змагань.

На початку квітня відбувалися Дельфінії - проводи мореплавців з товарами. Вшановували Гермеса - опікуна торгівлі й морських шляхів. Дельфінії також присвячувалися Аполону. А в жовтні Піанопсії - завершення мореплавства. Урочистий хід, який очолює хлопчик (умова - щоб обидва з батьків були живі), він несе маслинову гілку обвішану плодами, булочками, глечичками з єлеєм, медом, вином. Ця процесія йде до храму Аполона. Гілка, яку несе хлопчик називається "іресіона". Ця іресіона прикріплювалася до стіни будинку і зберігалася до наступного свята Дельфіній.

Гестія - Богиня домашнього вогнища. Тому й приказка є: "Починати з Гестії". Порівняймо наше "Починати від пічки". Саме з родинного вогнища починається шлях людини у життя. Існував звичай обносити новонароджену дитину навколо печі, показуючи Гестії. Гестія - жіноче начало сім'ї, а Зевс-огорожа стояв біля свого вівтаря на подвір'ї. Одружувалися в січні, а в жовтні народжувалися діти - разом з врожаєм поля і врожай родини. Тут греки показують приклад єднання людини з природою.

Якщо весілля не могли справити в місяць гамеліон (присвячений Богині Гері), то треба було починати в будь-який інший місяць на Повню (пор. у слов'ян навпаки - одружувались на Молодику, щоб родина зростала). Починалось весілля урочистими очисними обрядами і жертвоприношеннями. Вранці в день весілля батько молодої приносить пожертву Зевсу (Творцю) і Гері (Потворниці), а також Артеміді (Рожаниці) та іншим Богам, покровителям юності. Потім відбувалось омовіння молодих (у купіль додавали джерельну воду). Молоді були в найкращому весільному одязі - білому, вишитому золотими меандрами. Будинок прикрашали лавром та маслинами. Після церемонії вінчання, коли молодий віз наречену до своєї хати, мати дівчини йшла поперед їхньої колісниці з палаючим факелом, запаленим від родинного вогнища. На порозі будинку їх зустрічала мати молодого також із факелом в руках. Молодих посипали ласощами і зерном.

Гермес в Аркадії - Бог покровитель тварин. Це він, за легендою, викрав з Олімпу стадо корів і дав його людям (подібно викраденню вогню Прометеєм). Гермесу віддавали честь пастухи. Схожий міф є в Україні та в Литві про викрадення Велесом небесних корів. Гермес винайшов музичний інструмент - ліру, як і Велес сопілку (варіант - гуслі), щоб нею пастухи вшановували німф. Аполон украв у Гермеса стадо, а потім обміняв його у нього на цю ліру. Відтоді ліра нележить Аполону. А подібний Велесу, Бог Пан - опікун лісових звірів грає на сопілці (грецьке spirinha).

Сьогодні Греція найбідніша з країн, які входять у Європейський Союз. Період її найвищого розквіту, коли Грецька держава простягалася від Італії до Індії (IV ст. до н. ч.), минув. Нині найкрупніше місто Греції - Салоніки (давня назва Фесалоніки), має населення 710 тис. На кордоні Македонії й Фесалії височить знаменита гора Олімп (2917 м), що є найвищою точкою країни. Звідси, за легендами, Зевс метав громовиці, тут жили давньогрецькі Боги.

На Пелопонесі за 150 км від Спарти ще й нині є руїни Олімпії, місця, де в 776 р. до н. ч. вперше проводились Олімпійські ігри. Є й стадіон, де за грецькими міфами, Геракл змагався з Аполоном. На Акрополі в Афінах цікавою пам'яткою є Парфенон - мармуровий храм Богині-Діви Афіни. Він за свою історію побував і покоями коханки одного з імператорів, і християнською церквою, і турецькою мечеттю (тоді його доповнили мінаретом). На початку ХІХ ст. посол Великобританії вивіз із руїн цього храму цінні статуї Богів, які нині слід повернути Греції.

На північний захід від півострова Аттики простягається гірська країна Парнас. Тут, у Священному Гаю мешкали 9 муз, тут розважався Пан зі своїми супутниками Сатирами. Саме тут знаходиться і найзнаменитіша Святиня Дельфійська з відомим у всьому античному світі оракулом. Сюди прилітали два орли Зевса, а Омфал - "пуп землі" - вважається точкою дотику Божественного і Земного начал. Давні міста-держави жертвували цьому храму найбагатші дари, намагаючись перевершити один одного. Сюди в Святиню Артеміди-Рожаниці "гіперборейські діви" зі Скіфії-України несли й свої коштовні дари, загорнуті в пшеничну солому (Див.: Лозко Г. Іменослов, с. 128, 135).

Дельфи розміщені за 176 км від Афін - сучасної столиці Греції. Унікальне природне явище в Дельфах - це загадкові димоподібні випари, що піднімаються з ущелини вгору, утворюючи зображення дивовижної форми. За цими газовими випарами піфії (жриці-пророчиці) читали майбутнє і давали поради навіть великим царственним особам. Жриця, як правило, була жінкою понад 50-літнього віку, що було ґарантом її доброчинності. Ці пророцтва справляли вплив на поведінку людей і долю народів.

За порадою оракула, вождь колоністів Візаст із грецького м. Мегара, близько 660 р. до н. ч. заснував місто Візантію, яке мало стати великим "царственним" містом (з 330 р. до н. ч. воно відоме як Константинополь - столиця Римської імперії, потім держави Візантія, а з 1453 р. до 1923 р. - столиця Османської імперії, перейменоване турками в Істамбул - Стамбул). Це місто в нашій давньоруській літописній традиції називається Царгород. Що ж, нам, сучасним жителям Землі, залишається сподіватися, що піфія бачила якесь ще невідоме нам, величне майбутнє цього "царського" міста - можливо, значно більше, ніж роль столиці міжконфесійних та міжетнічних війн.

Другим знаменитим храмом, який діяв подібно до Дельфійського, був храм Аполона Піфійського. Однак, уже в 381 р. імператор-християнин Феодосій І знищив цей храм, оголосивши етнічну грецьку релігію (еллінізм) протизаконною, а скоро за цим, у 394 р. він заборонив і Олімпійські ігри, які вважалися язичницькими "ігрищами". Так почався поступовий наступ глобальної культури на етнічну культуру Греції.

Грецька колонізація України та формування сучасної грецької діаспори в Україні має свою історію. Давня експансія греків на терени України відома в історичній науці як "грецькі міста-колонії" Північного Причорномор'я ще за скіфської доби (середина І тис. до н. ч.-VІ cт. н. ч.). Це міста Тіра (на правому березі Дністровського лиману), Ольвія (Бузький лиман), Пантікапей (на місці сучасної Керчі), Німфей та Тірітаку на узбережжі Боспору Кімерійського (нині Керченська протока), Керкінітіда (на місці сучасної Євпаторії) та Херсонес Таврійський. Однак, найдавнішою грецькою колонією вважають поселення на о. Березань (поблизу сучасного м. Очакова). Ці колонії з часом були перетворені на самостійні рабовласницькі поліси. Відомо також, що довгий час тут разом з греками проживала й місцева скіфо-сарматська і слов'янська людність.

Друга нова хвиля грецької еміґрації в Україну пов'язана з подіями кількох війн, які вели Росія і Туреччина за Південноукраїнські землі. Ці переселення тривали в цілому 44 роки (1768-1812).

В результаті російсько-турецької війни 1768-1774 рр. почалися перші переселення. Це були грецькі солдати й офіцери (8 добровольчих батальйонів), які воювали з турками на боці російської армії. Після закінчення війни вони привезли свої родини (кілька тисяч чоловік), які за мирною угодою мали право протягом року переселятися на територію України. Тут був сформований грецький батальйон (Балаклавський), який ніс прикордонну службу на узбережжі Кримського півострова.

Грецькі громади були створені в Керчі, Єнікале, Таганрозі, Херсоні. Коли Кримське ханство потрапило під владу Османської імперії (1775 р.), православні греки, тікаючи з Криму, оселялися в Приазов'ї, де заснували м. Маріуполь та ще 23 грецькі поселення.

З самого початку грецька національна меншина України складалася з двох етномовних груп: греків-еллінів (новогрецький діалект) і греків-татар, які довгий час жили поруч з кримськими татарами та перейняли їхню мову (тюркський діалект).

Маріуполь і навколишні села Сартана, Чермалик, Каракуба, Нова Каракуба, Стиля, Волноваха, Константинополь, Великий Янисоль, Малий Янисоль, Чердакли, Ялта й Урзуф (всього 12 сіл) заснували греки-елліни. Інші 10 сіл заснували греки-татари: Старий Крим, Карань, Ласпі, Бешеве, Богатир, Улакли, Камара, Старий Керменчик, Мангуш. Пізніше навколо цих грецьких поселень почали селитися й інші греки.

В Маріуполі та навколишніх селах ще на початку ХІХ ст. проживало найбільше греків - 11,5 тисяч жителів. Маріупольська грецька громада з давнього часу вважалася найчисельнішою серед інших громад.

Друга російсько-турецька війна 1781-1791 рр. стала причиною ще одного масового переселення греків, але цього разу - на Одещину в район містечка Олександрівка. Грецькі колоністи в Одесі змішалися з місцевими торгівцями і досягли значних успіхів у міжконтинентальній торгівлі. Греки на початку ХІХ ст. складали великий відсоток купецького стану м. Одеси.

Після перемоги над Туреччиною в 1812 р. Бесарабія увійшла до складу Російської імперії. Тоді грецькі громади поповнились Ізмаїльською й Акерманською грецькими общинами. Звичайно, внаслідок співжиття з місцевими етнічними спільнотами частина греків була асимільована численнішими сусідами.

За радянських часів життя грецької нацменшини, як і життя інших нацменшин (кримських татар, вірменів, болгар та ін.) було значно ускладнене сталінськими репресіями та депортаціями. Так, з Криму було виселено 14,7 тис. греків.

В останні роки спостерігається зменшення грецької національної меншини на теренах України - вони переселяються до інших країн СНД, а також до своєї етнічної батьківщини Греції. В 1989 р. греків в Україні налічувалось 98 594 чол. За незалежної України життя грецької спільноти в Україні дещо пожвавилось. Відкриття грецьких навчально-освітніх закладів, впровадження курсів новогрецької мови в середніх та вищих навчальних закладах, підготовка викладачів для грецьких шкіл (Маріупольський гуманітарний інститут та Донецький університет) наочно показали турботу Української держави про національні меншини.

В Маріуполі, Криму й на Донеччині існують радіо- і телепередачі новогрецькою мовою. Створена також Федерація грецьких товариств України, яка представляє етнічні інтереси грецької національної меншини.

 

 

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2024.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.
© Автор проекту - Валерій Колосюк.