В гостях у Збруцького ідола

Автор/джерело -  © Олена ТРЕТЯЧЕНКО, “Вільне життя” 

Кам’яного бога давніх слов’ян — Світовида — знайшли у Збручі, по­між селами Личківці та Городниця, що на Тернопільщині, в 1848 році. Дата його народження — IX століття. Одностайності в думці, що саме вті­лено в статуї, науковці ще не дій­шли.

Реконструкція храму прадавнього язичництва на території санаторію «Перлина Поділля» (с.Сатанів, Хмельницької обл., лівий берег р.Збруч), в центрі якого знаходиться Збруцький ідол та вісім жертовних ям

Віднайти місце, де колись стояв Збруцький ідол, не так уже й просто. Надто людині, яка в душі не переймається його сакральним значенням і призначенням, а розглядає винятково як частину історії нашого краю і культурну спадщину.

Без провідника розібратися в Медоборах на Гусятинщині і відшукати гору Богит (а саме на ній колись стояв ідол) непросто. Тому я вирішила «озброїтися» обізнаністю місцевого краєзнавця Михайла Ковальчука. Удвох ми здійснили подорож, у котрій склали своєрідну мозаїку зі знань на місцевості. Мушу сказати, що сама по собі гора не є особливо цікавою — ліс і каміння. Якщо ви не справжній знавець чи бодай прихильник гори, то навіть впливу природних сил не відчуєте. Хоча для рідновірів це одне зі святих місць.

Копія Збруцького ідолу в Гусятинському краєзнавчому музеї

Бо­гит, наче покривалами, огорнутий різ­номанітними розпо­відями, переказами і свідченнями «оче­видців». На жертов­них каменях і в жертовних ямах нині без проблем можна побачити огарки свічок — це данина богам від їхніх сучасних па­ломників. Михайло Ковальчук каже, що йому не раз дово­дилося спілкувати­ся з неординарни­ми екскурсантами, які стверджують, що відчувають ней­мовірної сипи енергетику на горі та навіть проводять там сеанси меди­тації та зцілення. Саме тому час від часу повертаються сюди.

Стежки від однієї ритуальної час­тини до іншої ледь помітні. До речі, одна з цих частин — дольмен — перетворилася на атракцію і для людей, які приходять сюди не через релігійні переконання. Іс­нує повір'я, що якщо стати під дольменом (величезною кам'яною брилою, що спира­ється на два верти­кальні камені-мегаліти), підперти його руками і загадати бажання, то воно обов'язково збудеться. Моє збулося. Я за­гадала, щоби цей ка­мінь не впав на ме­не. Ну хіба це не до­водить правдивості переказів?.. Хтось пі­шов навіть далі: під дольменом ми помі­тили 20-гривневу купюру. Може, хтось таким чином хо­тів примножити свої статки...

А насправді дольмен — така собі брама, що, ймовірно, мала астроно­мічне призначення. Наша відповідь славнозвісному британському Стоунхенджу. За ще іншими версіями, дольмен уособлював містичні воро­та між двома світами, або ж слугу­вав воротами на святилище.

Оповита таємницею й глибочезна яма неподалік від дольмена — так званий сухий колодязь. Це, начебто, найкоротший шлях жертви до богів. Проте, вважає М. Ковальчук, містика тут ні до чого: ймовірно, це природ­ний розлом. Або дуже вузький вхід у печеру. А можливо, це незаверше­ний колодязь, бо інших слідів, щоби дістатися до води, тут не знайдено.

Ольга Гофман показує реконструкцію-макет гори Богит

Найголовнішою «деталлю» Богиту без сумніву є місце, де колись стояв Збруцький ідол. Цю частину гори на­зивають капищем. На ньому добре збереглися доріжка, що веде до не­великої заглибини, розміри якої збігаються з розмірами основи статуї Збруцького ідола. Довкола - вісім жертовних ям. Усе поросле кропивою. Сумісні жертви — переважно злакові зерна. Вони й колись були характерними для процедури задоб­рювання богів, але дотепер триває суперечка: чи приносили язичники в жертву людей?

За словами Ольги Гофман, дирек­тора Гусятинського районного кому­нального краєзнавчого музею, під час розкопок у кількох жертовних ямах були знайдені людські скелети. Однак рідновіри, які саме відвідували музей, заперечили, що їхні попередники ко­лись приносили в жертву людей.

До слова, рішуче налаштованим відвідати Богит раджу спершу піти в музей. Після нього на горі у вашій уяві повністю складеться умовна карта — порослі кропивою «натяки» перет­воряться в повноцінну картину. По-перше, в музеї є археологічна реконструкція-макет гори. На ньому від­творені найменші деталі цього городища-святилища — унікального міс­ця на Тернопіллі. По-друге, посеред музейної кімнати стоїть найточніша копія ідола. Кожна ямка і кожен вис­туп точно повторюють оригінал, який з волі випадку «мешкає» в Краківсь­кому археологічному музеї. Подейку­ють, що коли українці попросили від­дати те, що їм історично належить, поляки відповіли: не буде ідола — можна закривати музей. Копія, як і оригінал, виконана з місцевого гуся­тинського вапняку. Колись її хотіли поставити на Богиті, розповідає пані Ольга, але передумали. Не всім же людям однаково до вподоби багато­божжя. А так чотириликий Світовид у безпеці й доступний для всіх.

Найголовнішою «деталлю» Богиту без сумніву є місце, де колись стояв Збруцький ідол

Кам'яного бога давніх слов'ян — Світовида — знайшли у Збручі, по­між селами Личківці та Городниця, що на Тернопільщині, в 1848 році. Дата його народження — IX століття. Одностайності в думці, що саме вті­лено в статуї, науковці ще не дій­шли. За однією версією це — відоб­раження релігійного світогляду на­ших предків. Верхній ярус займають боги Макош із рогом достатку, бо­жество гармонії, краси і любові — Лада з перснем, Перун — громо­вержець і сонячний Даждьбог. У се­редньому — земні люди. А в нижньому — бог скотарства і підзем­них сил Велес, який тримає на пле­чах землю.

Збруцький ідол — витвір унікаль­ний. На відміну від інших кам'яних скульптур, знайдених під час розко­пок у межиріччі Збруча і Дністра, в Побужжі, він чотириликий. Його «поб­ратими» могли похвалитися хіба що одним, двома чи від сили трьома обличчями.

За іншою версією, ідол є своєрідний календар. Адже його обличчя чітко дивилися на чотири сторо­ни світу, поділений він на три гори­зонтальні частини, а отже, у ньому «закладені» дванадцять місяців...

Можливо, історія ще відкриє якісь нові відомості про життя наших пра­щурів, а до того часу ми можемо милуватися вже відкритим. Зрештою, із секретами воно ще цікавіше...