Дещо важливе про Майдан, про що не можна промовчати

Автор/джерело -  © Dymmar, ЖЖ 



Дата публiкацiї - 3.01.2014 | Постiйна адреса - http://www.aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=3040

Думки американського соціолога, дослідника антиурядових масових рухів, який ще студентом приймав участь у подіях 1978 року в Тегерані.

Кевін Каро в ефірі Громадського ТБ

Двадцять дев’ятого грудня на Hromadske.TV виступав такий собі американський громадянин Кевін Каро – чолов’яга в кумедній шапці і зовнішністю трохи схожий на цигана (насправді за походженням іранець). Інтерв’ю вийшло дуже пожмаканим і куцим, весь час переривалося хаотичними прямими включеннями з Межигір’я, тому навряд чи привернуло увагу, особливо зважаючи на те, що велося через перекладача (цим перекладачем я і був).

А речі він говорив варті уваги. Наприклад, він чітко відповів на питання „що робити тепер, крім як стояти за барикадами і співати пісні” – питання, яке постійно ставлять собі люди на Майдані, на форумах, в соцмережах – але притомної відповіді на яке я не бачив і не чув. Бо, вибачте, отой „план”, чи „маніфест”, нібито рішення Віче, що його перед Новим Роком оголосила опозиція – це план „зливу”. Говорити людям, які там кожного дня мерзнуть, „давайте ще місяць поваландаємося, а потім...” – це не план, а відвертий саботаж. До того ж, не завадить нагадати, що Віче – це коли з народом радяться, а не готують рішення віче без, власне, самого віче. А незгодних автоматично записують у провокатори.

Але я відволікся. Чого, власне, ми маємо слухати цього іноземця, про якого я згадав? Тому, що він все життя займався вивченням антиурядових масових рухів як соціолог. Погодьтеся, людину, яка ще студентом брала участь в подіях 1978 році в Тегерані, а потім в Штатах вивчала причини того, чому це обернулося зовсім не так, як сподівалися учасники – варто хоча б вислухати.

Як його сюди занесло – теж цікава історія. Він збирався провітрити голову для написання наукової роботи про рух „Окупуй Волл-стріт”, взявши відпустку і виїхавши з Нью-Йорку в Одесу. А тут як раз почалося. Щойно він почув про події 30 листопада – 1 грудня, взяв квитка до Києва, приїхав сюди і оселився на Майдані. І з того часу спостерігав, навіть виступав там 6-го грудня (каже, на сцену пустили без проблем, як тільки показав паспорт). Поїхав тільки перед Новим Роком.

Тепер конкретика. Ось основні тези пана Каро.

1. Рухи, подібні Майдану, мають розповсюджуватися, проникати все ширше як географічно, так і демографічно. Інакше вони гинуть. Середини не буває. Застій веде до поразки. Тому закритися за межами барикад – смерть Майдану. Майдан має охопити весь центр, весь Київ, всі міста України, перетягти на свою сторону також громадян Півдня і Сходу.

2. Опозиційна „трійка” (Яценюк, Кличко, Тягнибок) не виражає інтересів і прагнень Майдану, а керується інтересами олігархів, які фінансують цих політиків. Вони готові використати Майдан, оскільки їхні короткострокові цілі можуть збігатися з цілями Майдану, але вже в середньостроковій перспективі вони розходяться.

3. Майдан має утворити низовий виборний орган у кількасот осіб, що має складатися з обраних громадянами представників як Майдану, так і делегатів громадян та колективів, які там зараз не представлені – наприклад, шахтарів Донбасу, вчителів, профспілок, громадських організацій – якомога ширший і всеохопний. Цей орган має бути не сформований опозицією, як керівний орган ВО „Майдан”, а обраний знизу.

4. Цей виборний орган (Рада Майдану, Народний Парламент) має негайно почати засідання, наприклад, на другому поверсі Будинку профспілок. Він має дійти громадської згоди про подальші дії Майдану і з своїх лав висунути виконавчий орган – Комітет у декілька десятків осіб, який зможе здійснювати виконавчі функції саме від імені Майдану і народу України, а не від імені опозиції. Рішення такого органу (наприклад, рішення про загальний страйк) українці будуть виконувати (оскільки це вони самі, а не хтось інший за них, вирішив так робити).

5. Крім того, дуже важливо, щоб засідання цього Народного Парламенту постійно транслювалися на телестрім, щоб громадяни мали змогу контролювати роботу своїх обранців.

Власне, це все. Ідея проста. Втілити – дуже складно, тут я себе не дурю. Перед Новим Роком, наприклад, на УП пройшла інформація, що представників від асоціації кількох десятків громадських організацій не пустили на сцену Майдану, яка фактично контролюється опозицією. Тобто, осередки для створення Народного Парламенту вже формуються, просто вони не впевнені, що робити, розгублені і не підготовані – і до того ж їх глушать, бо чути голос народу не хоче не тільки влада, але й опозиційні політики (хоча й поки що в меншому ступні – ми їм ще потрібні).

Ми обурювалися з „круглого столу” Януковича, з „тушкованих” представників студентства на тому заході, але чому б опозиційним політикам для початку не влаштувати відкритий круглий стіл з громадськими лідерами Майдану, зі справжніми студентськими представниками, з діячами науки та культури? Якщо ви не маєте уявлення, що робити (а саме на те скидається) – чи не краще порадитись з народом? Може, це звучатиме не так красиво, як промови з трибун і співи, але подібний захід вже назрів, він просто необхідний для виживання Майдану. Без відкритого та відвертого діалогу політиків (хоча б опозиційних, для початку) та громади Майдан має сумне майбутнє – навіть якщо якимось дивом переможе.

Можете десять разів називати мене провокатором, але я не вірю, що люди, які обмежують демократію на самому Майдані, зможуть побудувати демократію в країні, отримавши владу. А вірю я в те, що на Майдані стоять не випадкові люди. Це не стадо, як, здається, вважає дехто з опозиційних політиків. Навіть якщо до мікрофону дорветься якась неадекватна істота – така аудиторія її просто прожене, освиставши. Якщо людині є що сказати – Майдан має її вислухати. Навіть якщо це „тітушок”, донбаський шахтар - чи навіть сам Клюєв. Дають же слово всяким горе-поетам – до речі, хай там як ведучий кричить „молодець”, цей клич Майдан не підхоплює, якщо оратор не заслужив - що свідчить про якість аудиторії. Хай замість ведучого і розваг мікрофон на сцені дадуть людям, яким є що сказати. Бо саме це - демократія.



Кевін Каро (Kevin Karo) - політичний аналітик та журналіст-фрілансер, залучений до подій, що стосуються наростаючих протестних рухів, які переходять у зайняття території. Він був свідком Іранської революції 1979-1981 років. Брав участь у русі "Окупуй Волл-стріт" у фінансовому кварталі в Нью-Йорку, який почався 17 вересня 2011 року, і завершився 15 листопада 2011 року. Кевіну пощастилу опинитися в Києві, коли почався Євромайдан. Він спостерігав за розвитком Євромайдану з 26 листопаду 2013 року. Також він намагався зрозуміти та проаналізувати відміннсті та схожість руху "Окупуй Волл-Стріт" та Євромайдану, і, що найважливіше, зрозуміти базову динаміку подібних рухів.

 

 

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2024.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.
© Автор проекту - Валерій Колосюк.