Дата публiкацiї - 8.12.2005 | Постiйна адреса - http://www.aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=33
Протилежністю до москалізму виступає націоналізм, основою якого є природна любов до свого народу й повага до цього почуття. Ці дві речі, любов і повага, утворюють собою одне нероздільне ціле, і тому певною ознакою відсутності любові до свого власного народу є відсутність поваги до аналогічного почуття представників інших націй. Це стає особливо помітним, коли стосується національних почуттів представників нації проживання.
24 І візьму вас із тих народів, і
позбираю вас зо всіх країв, і приведу
вас до вашої землі.
26 І дам вам нове серце, і нового духа
дам у ваше нутро, і викину камінне
серце із вашого тіла, і дам вам серце
із плоті.
(Книга пророка Єзекіїля 36)
У дискусійному матеріалі "Москалі і русскіє", опублікованому 10 липня 2000 року у форумі ukr.politics та згодом у дещо точнішому, допрацьованому вигляді в часописі "Перехід-IV", 1(6) 2001, серед іншого йшлося про те, що москалі не є чимось на зразок етносу чи народності, а утворюють собою надзвичайно стійку злочинну зграю різнонаціонального походження, одним з визначальних чинників якої є її однозначно антинаціональна направленість.
Як і кожна злочинна зграя, москалі не є самодостатнім для свого власного існування соціальним утворенням. Тому таке поняття, як "москаль за народженням" - із розряду неможливих, як не можна собі уявити, наприклад, злочинця за народженням узагалі. Людей народжують народи (цікаво, слово "народ" виводиться зі слова "народжувати", чи "народжувати" із "народ"?), а вже потім, як подорослішають, ті люди можуть потрапляти у злочинні зграї.
Через це усі без винятку москалі за народженням належать до тих чи інших народів, у результаті чого народи починають, таким чином, бути свого роду донорами цього безприкладного у світовій історії злоякісного оргутворення.
У зв'язку з цим виникає питання, а чи може антинаціональна злочинна зграя ефективно, із користю для народів, керувати країною - з огляду на нібито величезний досвід? Тут напрошується аналогія з паразитом, який, контролюючи усі потрібні для керування суспільством важелі, використовує їх для спонукання суспільного організму до дій у своїх інтересах. При тому національну державу не вийде так само порівнювати з паразитом, якщо національна держава не знаходяться поза межами своєї нації. Злочинна ж зграя москалів знаходиться поза націями, хоч її члени й походять з них. Не занурюючись у спеціальні питання паразитології, з певністю можна сказати принаймні те, що благо підпорядкованих зграї народів не може бути хоч скільки значимою метою її діяльності. Зрозуміло, що організм, яким живиться присмоктаний паразит, повинен бути, з точки зору паразита, достатньо сильним для продовження подальшого існування на користь паразита і недостатньо сильним як для того, щоб змогли набрати силу захисні антипаразитні системи.
Тому коли паразит раптом помічає надмірне, а значить загрозливе для свого існування пожвавлення в організмі, він посилює визиск, дещо послаблюючи хватку у випадку появи ознак згасання донорського організму. Цей досвід вчасного посилення та послаблення хватки й є чи не головним для паразитуючої на народах зграї.
Для того щоб постійно, без перерв, тривалий в історичному масштабі період часу брати свій ясир із народів, у москалів має бути відповідний інструментарій, набір засобів та механізмів редуплікації зграї.
Першим із таких механізмів є так званий інтернаціоналізм, а точніше кажучи - москалізм, у якому цілком логічно проти кожної нації, над якою вже панують, чи тільки збираються запанувати москалі, виступають перш за все якраз її діти (виродки), утворюючи собою один із кумулятивних стержнів зграї, призначення кожного з яких - нищити опір саме тієї нації, із якої вони походять. Неможливо не погодитися - абсолютно оптимальне рішення. Щоб ефективно нищити ворога, слід його добре знати. А хто може краще за покидька нації, повного ненависті до неї, знати її слабкі місця, щоб при нагоді дошкульніше ударити? З цієї причини щоразу, коли в московських керівних колах частішають українські прізвища, не варто надто тішитись. Не для того Масква призиває в перші лави тих, хто краще знає Україну, щоб щось добре їй зробити. Якраз навпаки, слід роззути очі і побачити те, що є, а саме тривожну ознаку нагромадження антиукраїнського потенціалу.
Занурюючись у болото москальської злочинної зграї, новоутворений москаль дурить себе тим, що він нібито одривається від "нізмєнной" національної "почви", воспаряючи над нею. Тут не може мати місце наявність якихось справжніх сентиментів з боку москаля до нації свого походження. Необхідною є справжня ненависть до усього національного взагалі, - у тому числі для підтримки антинаціонального духу серед "співзграйників" з інших націй, і перш за все до нації свого походження, зокрема. Тут слово "справжність" наголошується так тому, що москалі, перебуваючи у стані перманентної війни проти нациків (стандартизоване позначення москалями людей з неатрофованими національними почуттями), завжди користуються як зброєю номер один звичайно що брехнею, - то намагаючись при цьому видати себе за когось іншого, то декларуючи насправді відсутні, але ходові наміри чи почуття - для досягнення завжди брудної мети (як от наприклад для того, щоб розірвати єдину націю на шматки, чи посіяти зерна розбрату поміж її частинами для полегшення подальшого знищення її опору, чи з цією ж метою роздмухувати міжнаціональну ворожнечу - між будь-якими націями, що, крім послаблення націй, завжди посилює лави москалів за рахунок нового притоку в москалі дітей ворогуючих народів).
Протилежністю до москалізму виступає націоналізм, основою якого є природна любов до свого народу й повага до цього почуття. Ці дві речі, любов і повага, утворюють собою одне нероздільне ціле, і тому певною ознакою відсутності любові до свого власного народу є відсутність поваги до аналогічного почуття представників інших націй. Це стає особливо помітним, коли стосується національних почуттів представників нації проживання. Якщо цю тезу застосовувати в Україні, то очевидною ознакою відсутності любові когось до народу свого походження виявиться вияв неповаги до національних почуттів українців. Одним із поширених виявів такої неповаги, наприклад, є публічне використання чужої мови, і значна тривалість (навіть в історичному масштабі) тих виявів навряд чи зможе колись почати перетворювати її у повагу.
Дивуючись разючій подібності методів злочинної діяльності москалів протягом сотень років до наших днів включно, мимоволі сам собою починає напрошуватися здогад про те, що комунізм - це усього лише один з епізодів розвитку москалізму, чергове його масквбрання.
І саме чомусь Москва, у вимові аборигенів - Масква, незмінно була його центром, - без різниці, а де ж саме знаходилася у той час формальна столиця імперії. Безперечно, у злочинної зграї має бути своя "варавская маліна". Тут дещо незвичайним може видатись хіба непорушна стабільність її місцезнаходження. Наприклад, "раби, подножки, грязь Москви" - а не Санкт-Петербургу, зауважимо - це про вчорашніх і сьогоднішніх хахлів писав Поет посередині 19-го сторіччя (1845).
У контексті вищесказаного так звані єврейські проблеми сучасності, принаймні ті з них, що торкаються України, виглядає так, повністю, - принаймні у видимій неозброєним оком площині, - вписуються в колізію протиборства єврейського націоналізму (націоналізму в нормально людському розумінні цього слова) проти москалізму.
Не секрет, що значна кількість осіб єврейського походження вірою й правдою (якщо це можна так назвати) усіма фізичними, моральними та інтелектуальними силами своїми працювало й далі працює на сатанинську москальську ідею, не покладаючи рук. При цьому найпалкіші з них, відпрацьовуючи за повною програмою, оголошують себе то русскімі, то кацапамі, то людьми без національності (синдром Лазаря Кагановіча), то міняють прізвища на якісь русскозвучащіє (-Бабусю, а яке у вас прізвище? -У мєня фамілія Русская), то змінюють своє "неблагозвучне" по-батькові, - тобто усіма доступними засобами демонструють свою нелюбов до народу, із якого вони виродились. Ці люди готові буквально геть на все, щоб бути "своїми" у злочинній москальській зграї, демонструючи типово москальську поведінку, - щоб показати, що вони ніякі не євреї, а абсолютно нормальні корисні москалі, хоч і єврейського походження. А оскільки головним завданням москаля є війна проти народу, із якого він виродився, то головною метою москаля єврейського походження є війна проти якраз єврейського народу, - проти народу як свідомої себе нації, а не того раніше повністю залежного прошарку, що був певним джерелом поповнення злочинних москальських лав. Через це нормальний єврей, що любить свою націю і поважає це почуття (як у собі так і в інших), як і нормальний українець чи росіянин, хоч-не-хоч мусить шукати межу, яка б одділяла його, нормального сина нормального народу, від сукупності виродків цього ж народу, москалів єврейського (українського, російського) походження. І така межа давно вже існує. Ніби спеціально для позначення осіб єврейського походження, що не люблять єврейського народу, уже давно витворився термін "жиди" із необхідним для цього негативним потенціалом. У зоні москальського впливу множина жидів очевидно співпадає із множиною москалів єврейського походження.
Москалів, вироджених з українського народу, природнім буде позначати з допомогою терміну "хахли", а москалів, виродків російського народу - "кацапи". Жиди, хахли й кацапи, без сумніву, не вичерпують усієї множини москалів. У природі існують, на жаль, покидьки й багатьох інших народів, зібрані в злочинній москальській зграї (покидьки усіх народів, у москалізмі єднайтеся!) як напевно існують і терміни для їх позначення. Однак для початкового розгляду теми "москалі і євреї" достатньо буде хахлів й кацапів додатково до жидів.
Легко зрозуміти різницю між євреєм та жидом. Єврей просто любить рідний єврейський народ і поважає почуття любові до рідного народу. Жид - не поважає почуття любові до рідного народу взагалі, що є зовнішнім виявом нелюбові (можливо що прихованої з кон'юнктурних міркувань) до рідного єврейського народу зокрема.
Схоже на те, що коли в основу світосприйняття замість нормальних любові та поваги якимось чином лягають протилежні речі, то це тягне за собою значні й стабільні, причому давно вже відомі психічні зрушення. Єзекіїль назвав цей комплекс зрушень "камінне серце". Він же назвав і спосіб лікування цього мало не органічного духовного відхилення - зібратися на своїй землі й стати нормальним народом серед інших народів. Через це починає бути зрозумілою стандартно антиізраїльська позиція Маскви, - а як іще може москаль, у тому числі, а може й найперше єврейського походження (жид) ставитися до "фабрики" по переробці жидів на нормальних євреїв? До тої фабрики, яка не тільки потенційних, а й можна сказати уже готових "к упатрєблєнію" москалів вибиває з москальського кадрового потенціалу? Ось чому так гаряче бажаними для нормального москаля є численні антиєврейські кампанії. Саме з допомогою них створюється той тиск, що є таким необхідним для заштовхування єврея в лави москалів єврейського походження (у жиди), тобто в москальську злочинну зграю. Те ж саме можна сказати стосовно українців і хахлів чи русскіх і кацапів. Згадаймо, наскільки є скоригованими дата утворення держави Ізраїль, через що єврейський націоналізм дістав могутній імпульс для розвитку, із початком "державного совєтского антисемітизму".
Усі нації в донорській зоні москалізму можна умовно розділити на повністю підпорядковані, частково (більш чи менш) підпорядковані та зовсім не підпорядковані. Повністю підпорядкований народ - це народ без жодних ознак будь-якого опору москалям. Саме таким, повністю підпорядкованим, не будемо заглиблюватись у перипетії перебігу процесів того підпорядкування, був єврейський народ на теренах СССР аж до утворення держави Ізраїль. Після утворення Ізраїлю з-за лаштунків вийшов та набрав силу нормальний єврейський націоналізм і москалі швидко помітили, що статус підпорядкованості цього, такого здавалося певного, народу-донора раптом швидко поплив у зовсім протилежному до бажаного напрямку, а вони так голосували в ООН за утворення Ізраїлю! Помилка була учинена жахлива, однак шкодувати було вже пізно... Джин випурхнув із пляшки, і стало ясно, що назад запихати його тепер уже буде нітрохи не простіше, якщо не складніше, ніж джина, котрий до того у пляшці ніколи й не бував. А оскільки відповідальність за промашку повністю лягає на покидьків народу, стосовно якого похибка була учинена, то статус покидьків єврейського народу в складі зграї (статус жидів серед москалів) "справедливо" пішов на деяке пониження.
Роль масковского різновиду русского язика як головного знаряддя москалізації, як найпершого каналу поширення способу мислення злочинної зграї москалів важко переоцінити. Високо розцінюючи цю роль, слід віддати належне безперервним зусиллям Маскви у напрямку збереження та поширення зони його впливу. Зрозуміло, що намагання усіляко всюди пропихати язик притаманне більше покидькам єврейського, російського та українського народів, - жидам, кацапам та хахлам, ніж власне євреям, росіянам та українцям.
Легко бачити, що динаміка змін у масковскому різновиді русского язика постійно дуже висока, через що він досить сильно відрізняється від його регіональних різновидів. Які причини цієї високої динаміки, важко відразу сказати. Можливо що не тільки через меншу стабільність етнічної підкладки Маскви порівняно з регіонами та постійні мовні запозичення з мов новонавернутих етносів, як от з ідіш в останні десятиріччя. Можливо через інші причини, як от наприклад із причин усебічно безумовної ієрархічної підпорядкованості керованого москалями суспільства, внаслідок чого рішення про те, як треба уживати те чи інше слово може при потребі прийматися не в гущі народній, а згори донизу, себто москалями, причому зовсім не обовязково російського походження.
3.09.2001 |
