Про пропаганду. Погляд з Росії

Автор/джерело -  © Володимир Яковлєв 

Цікаво, - чи розголошую я зараз державну таємницю? Я ж добре пам’ятаю цей підручник із синім змазаним штампом спецчастини та зошити для конспектів з пронумерованими сторінками, що для вірності були прошиті наскрізь товстої вощеного ниткою.

Цілком таємно.

Я навчався на журфаку МГУ, у нас була військова кафедра. В обстановці секретності нас вчили бойової спецпропаганди - мистецтву сіяти розбрат в рядах супротивника за допомогою дезінформації та маніпуляції свідомістю.

Страшна, маю вам доповісти, справа. Без жартів.

Бойова, або «чорна», пропаганда допускає будь-яке спотворення реальних фактів задля вирішення пропагандистських завдань. Це ефективна зброя, що використовується з єдиною метою - вибивання мізків противнику.

Метод «гнилого оселедця». Метод «перевернутої піраміди». Метод «великої брехні». Принцип «40 на 60». Метод «абсолютної очевидності».

Всі ці методи і техніки ви теж знаєте. Просто не усвідомлюєте цього. Як вам і належить.

Нас вчили використовувати техніки бойової спецпропаганди проти солдатів армії супротивника. Сьогодні вони використовуються проти мирного населення нашої власної країни. Уже два роки, читаючи російські газети або переглядаючи телевізійні шоу, я з цікавістю наголошую, що люди, які координують в Росії вкидання та інтерпретацію новин, явно вчилися за тим же підручником, у того ж бадьорого полковника або його колег.

Ось, наприклад, метод «гнилого оселедця». Працює так. Підбирається хибне звинувачення. Важливо, щоб воно було максимально брудним і скандальним. Добре працює, наприклад, дрібне злодійство, або, скажімо, розбещення дітей (справу з "Артеком" пам’ятаєте? - прим. "Аратти"), або вбивство, бажано з жадібності.

Мета «гнилого оселедця» зовсім не в тому, щоб звинувачення довести. А в тому, щоб викликати широке, публічне обговорення його... НЕсправедливості і НЕвиправдання.

Людська психіка влаштована так, що, як тільки обвинувачення стає предметом публічного обговорення, неминуче виникають його «прихильники» і «противники», «знавці» і «експерти», оскаженілі «обвинувачі» і затяті «захисники» обвинуваченого.

Але, незалежно від власних поглядів, всі учасники дискусії знову і знову вимовляють ім’я звинуваченого в зв’язці з брудним і скандальним обвинуваченням, втираючи таким чином все більше «гнилого оселедця» в його «одяг», поки нарешті цей «запах» не починає слідувати за ним всюди. А питання «вбив-вкрав-спокусив чи все-таки ні» стає головним при згадці його імені.

Або, наприклад, метод «40 на 60», вигаданий ще Геббельсом. Він полягає у створенні ЗМІ, які 60 відсотків своєї інформації дають в інтересах супротивника (інформації справді правдивої, - прим."Аратти"). Зате, заробивши таким чином його довіру, решту 40 відсотків використовують для надзвичайно ефективної, завдяки цієї довіри, дезінформації. Під час Другої світової війни існувала радіостанція, яку слухав антифашистський світ. Вважалося, що вона британська. І тільки після війни з’ясувалося, що насправді це була радіостанція Геббельса, що працювала за розробленим ним принципом «40 на 60» (шановні читачі, спробуйте відшукати серед українських ЗМІ декілька популярних ресурсів, які працюють за таким методом, - а вони є - прим."Аратти").

Дуже ефективний метод «великої брехні», який трохи схожий на «гнилого оселедеця», але насправді працює інакше. Його суть полягає в тому, щоб з максимальним ступенем впевненості запропонувати аудиторії настільки глобальну і жахливу брехню, що практично неможливо повірити, що можна брехати про таке.

Трюк тут в тому, що правильно скомпонована і добре придумана «велика брехня» викликає у слухача чи глядача глибоку емоційну травму, яка потім надовго визначає його погляди всупереч будь-яким доводам логіки і розуму.

Особливо добре працюють в цьому сенсі помилкові описи жорстоких знущань над дітьми або жінками.

Припустимо, повідомлення про розіп’яту дитину, за рахунок глибокої емоційної травми, яку воно викликає, надовго визначить погляди людини, яка отримала цю інформацію, скільки б її потім не намагалися переконати, використовуючи звичайні логічні доводи.

Але особливо шанував наш бадьорий полковник метод «абсолютної очевидності», що дає хоч і не швидкий, але зате надійний результат.

Замість того щоб щось доводити, ви подаєте те, в чому хочете переконати аудиторію, як щось очевидне, само собою зрозуміле і тому безумовно підтримуване переважаючою більшістю населення (ну, наприклад «Юля - варовка», якщо це приміряти на українські реалії - прим."Аратти").

Незважаючи на свою зовнішню простоту, цей метод неймовірно ефективний, оскільки людська психіка автоматично реагує на думку більшості, прагнучи приєднатися до неї.

Важливо тільки пам’ятати, що більшість обов’язково має бути переважаючою, а її підтримка - абсолютною і безумовною, - в іншому випадку ефекту приєднання не виникає.

Однак, якщо ці умови дотримуються, то число прихильників «позиції більшості» починає поступово, але вірно зростати, а з плином часу збільшується вже в геометричній прогресії, - в основному за рахунок представників низьких соціальних верств, які найбільш схильні до «ефекту приєднання». Одним з класичних способів підтримки методу «абсолютної очевидності» є, наприклад, публікація результатів різноманітних соціологічних опитувань, які демонструють абсолютну суспільну єдність з того чи іншого питання. Методики «чорної» пропаганди, природно, не вимагають, щоб ці звіти мали хоч якесь відношення до реальності.

Я можу продовжувати. Вчили нас взагалі-то цілий рік, і список методів досить великий. Важливо, однак, не це. А ось що. Методи «чорної» пропаганди впливають на аудиторію на рівні глибоких психологічних механізмів таким чином, що наслідки цього впливу неможливо зняти звичайними логічними аргументами. «Велика брехня» досягає цього ефекту за допомогою емоційної травми. Метод очевидності - через «ефект приєднання». «Гнилого оселедцю» - за рахунок впровадження у свідомість аудиторії прямої асоціації між об’єктом атаки і брудним, скандальним звинуваченням.

Простіше кажучи, бойова спецпропаганда перетворює людину на зомбі, яка не тільки активно підтримує впроваджені в її свідомість установки, але й агресивно протистоїть тим, хто дотримується інших поглядів або намагається його переконати, користуючись логічними аргументами. Інакше, власне, і бути не може. Всі методи бойової спецпропаганди об’єднує єдина мета. Вона полягає в тому, щоб послабити армію супротивника за рахунок внесення в її ряди внутрішню ворожнечу, взаємну ненависть і недовіру одне одному.

І сьогодні ці методи застосовуються проти нас самих. І результат, до якого вони призводять, рівно той, для досягнення якого вони і були створені. Тільки взаємна ненависть і внутрішня ворожнеча виникають не в армії противника, а в наших будинках і сім’ях.

Просто вийдіть на вулицю і подивіться, як змінилася країна за останні три роки. Мені здається, проти власного населення бойова спецпропаганди працює навіть ефективніше, ніж проти солдатів противника.

Напевно, тому, що на відміну від солдатів противника, мирне населення не може себе захистити.

Переклад українською - «Аратта. Вікно в Україну»