Совок кислоти

Автор/джерело -  © Влад Массіно, Lenta.ru 

Невідома історія наркоманії в Радянському Союзі.

До середини 1980-х років ні наркотиків, ні наркоманів в СРСР не існувало. Принаймні, саме так стверджувала офіційна статистика. Зрозуміло, - це брехня, і наркомани з наркотиками були. Однак їх відсоток на загальному тлі тотального пияцтва, яке захопило радянське суспільство, був украй невеликий. Ми розповімо про невідомі сторінки радянської психоделії.

Чеський слід

Історія радянської психоделії бере свій початок в далекому 1951 році, коли тиражем в 25 тисяч екземплярів був надрукований «Енциклопедичний словник лікарських ефірно-олійних і отруйних рослин». Ледве встигнувши вийти, це видання перетворилося на справжню абетку вітчизняних споживачів і виробників зілля. Тираж розійшовся практично миттєво.

У книзі наводилася вичерпна інформація про те, як, де і коли збирати спориння (основний компонент ЛСД, - диетиламіду лізергінової кислоти), а також була вкрай докладна інструкція по обробці і виробництву відповідних речовин. Для непідготовленого читача ця інформація марна, але професійний хімік з легкістю може синтезувати найрізноманітніші ізомери лізергінової кислоти.

Енциклопедія цінувалася і за межами Радянського Союзу: букіністи продавали її винятково за долари - від 50 і вище.

В інших країнах соціалістичного табору про психоделіки знали ще більше. Так, на зорі 1960-х років Чехословаччина була єдиною в світі країною, де вдалося налагодити виробництво чистого фармакологічного ЛСД. Деякі учасники досліджень мали до нього необмежений доступ. Серед них був і Станіслав Гроф, американський психіатр, який відвідав в 1964 році Радянський Союз.

Упродовж семи років роботи в празькому Інституті психіатричних досліджень він вивчав всілякі психоделіки. Разом з дружиною Христиною Гроф зробив колосальний внесок у розвиток психологічної науки - висунув революційні на той момент теорії, розробив потужний немедикаментозний метод самодослідження і психотерапії, названий холотропним диханням.

За іронією долі, саме американець Гроф виявився тим, хто познайомив Радянський Союз до цього ЛСД. Спочатку їхати в країну, де не існувало основ глибинної психіатрії та забороняли Фрейда, вчений не захотів. Але незабаром загорівся ідеєю долучитися до досліджень групи Володимира Мясищева, що займалася розробкою методів динамічної психіатрії. Завбачливий Гроф захопив з собою 300 ампул ЛСД-25. Тоді препарат прирівнювали до аспірину, тому побоюватися було нічого.

У ленінградському Інституті імені Бєхтєрєва Гроф читав відкриті лекції про застосування ЛСД в психотерапії. Він вільно розмовляв російською і його виступи викликали незмінний аншлаг. У більш вузькому колі дослідження психоделіків набували інший формат.

«Під час першої наради в інституті імені Бєхтєрєва ми зробили доповідь про нашу роботу з психоделіками і запропонували провести ЛСД-сесію за участю всіх зацікавлених членів команди. Члени терапевтичної команди з великою радістю погодилися відправитися в подорож в глибинні простори своєї психіки за допомогою засобу, на якому не стояла печатка фрейдизму», - писав Гроф.

Ентузіазм ленінградських вчених легко пояснити. На той момент офіційні дослідження психоделіків в Радянському Союзі не проводилися. А існуючі проекти виглядали смішно. Наприклад, біохімік Ліпін вивчав вплив псилоцибіна (речовини-аналога ЛСД) на кровоносні судини вух кроликів. У той же час ходили чутки, що ЛСД і мескалін активно застосовуються в КДБ під час допитів і для ідеологічної обробки.

Втім, підтверджень цьому не було. А величезні гроші виділялися на дослідження в області парапсихології і екстрасенсорики. Річний бюджет цих програм перевищував 20 мільйонів рублів, оскільки радянські спецслужби бачили в подібних дослідженнях величезний військовий потенціал.

Станіслав Гроф провів в Ленінграді цілих чотири тижні. За цей час він встиг не тільки прочитати декілька десятків лекцій і відвідати Ермітаж, а й міцно здружитися з радянськими вченими на підігрітих горілкою вечірках. І вирішив виступити з відповідним жестом, подарувавши «ленінградським колегам неабияку кількість ампул з ЛСД, щоб вони могли продовжити свої дослідження».

Візит Грофа спричинив на ленінградських психіатрів величезний вплив. А американський психіатр Ісидор Ціфферштайн, що приїхав в Радянський Союз через декілька років, і зовсім став свідком масштабних перетворень. Вчені з інституту Бєхтєрєва, які раніше посилалися перш на роботи Павлова, постійно говорили про східну філософію, різні школи йоги і дзен-буддизм, тлумачили про такі книги, як «О, чудовий новий світ!» І «Острів» Олдоса Хакслі, «Подорож на Схід» Германа Гессе.

«Знаючи, що згадка про можливий зв’язок між психоделічними сесіями, проведеними співробітниками, і зміною їх інтересів може мати для них неприємні наслідки, я стримався і не став говорити про найбільш ймовірне пояснення таємничого відкриття доктора Ціфферштайна», - згадував Станіслав Гроф.

Особливості національної психоделіки

Багато хто задається питанням: звідки в такій закритій країні, як СРСР, виникли наркомани, де вони діставали ЛСД і інші наркотики? Відповідь на нього в своїй книзі «LSD. Галюциногени, психоделія і феномен залежності» дає відомий лікар-нарколог Олександр Данілін.

З одного боку, інформацію про таємничі наркотичні засоби з місць не надто віддалених приносили в’язні. Так на радянських вулицях з’явилися «псевдогалюціногени». Ще одне джерело поширення наркотиків були спецслужби. Працівники органів часто ділилися, зрозуміло, за гроші, зі своїми знайомими, друзями та близькими «загадковими речовинами», які запозичувалися ними з наукових установ. І в першу чергу з таких лабораторій виносився ЛСД-25.

Джерела з місць позбавлення волі в основному мали відношення до саморобних наркотиків. Речовини, що були вкрадені з лабораторій, були, навпаки, хімічно чистими.

Складається враження, що радянські громадяни були готові померти тільки заради того, щоб пізнати істину езотеричного переживання. Дійсно, більшість для своїх духовних пошуків використовували галюциногени, серед яких на першому місці, звичайно ж, був ЛСД. Знайшлися шляхи отримання як хімічно чистої речовини, так і синтезованого в підпільних лабораторіях продукту.

Одна з найвідоміших груп, де навчилися самостійно синтезувати ЛСД, називалася «Контекст». Декілька разів на місяць, а то й щотижня, члени групи збиралися на «марафони самосвідомості». Найбільш показова в цьому плані сумна історія Миколи Цзена: після чергового сеансу ЛСД-терапії він вийшов на вулицю і кинувся під трамвай, залишивши записку про те, що йому все ж вдалося пізнати таємниці цього світу і тепер він відправляється в інший.

Не варто забувати про гриби, які нарівні з ЛСД були головним галюциногеном Радянського Союзу. Приймалися вони з усім властивим народу свавіллям, тобто в дозах, що в декілька разів перевищували смертельну. Багато гинуло, а ті, що вижили, сприймали ці смерті як даність і якесь підношення на вівтар самопізнання.

У пошуках смислів

Вітчизняні психонавти на відміну від американських побратимів не сприймали вживання галюциногенних грибів або прийом ЛСД в якості головної мети і не зводили ці речовини в абсолют. Для більшості вони служили лише інструментом для максимально швидкого переходу в інші стани.

Вітчизняні психонавти відчували небезпеку цих речовин і розуміли, що одного разу зможуть назавжди в них застрягти. Можна з упевненістю сказати, що завданням вітчизняного просвітлення за допомогою препаратів була боротьба з галюцинаціями, оскільки під час подібного дійства було вкрай важливо не втрачати зв’язок з реальністю, - через величезний ризик провалитися в галюцинації повністю. Природно, ніхто з цих грибних наркоманів так і не зміг досягти кінцевої мети.

Радянські психонавти активно шукали внутрішню свободу і намагалися звільнитися від кайданів більшовицького світу. Вони не хотіли в ньому жити, але боротися з ним фізичними методами були не в змозі. Це фантастичне підтвердження того, що радянські наркомани не гналися за ефектом дії ЛСД і інших препаратів, а просто шукали шляхи до особливого стану свідомості. Тому у вітчизняній практиці горілка і спирт, а зовсім не гриби і ЛСД були головними галюциногенами.

Дах, що протікає

Всіх езотериків, дослідників феномена НЛО, людей, що самозабутньо шукали в горах і лісах сліди йєті або руїни древніх цивілізацій, можна віднести до адептів вітчизняної психоделії. Головне, що їх об’єднує, - віра і щирість пошуків.

На жаль, вітчизняні психіатри і психологи не мали можливості самостійно спостерігати феномен «американської психоделії». Тому обговорювати її можна лише побічно, відштовхуючись від доступної літератури. Найважчі наслідки розкладання психіки відомі. В першу чергу, це перехід в категорію шизофреніків і стабільне перебування в психіатричній лікарні.

Психонавти втікали подалі від суспільства, шукали самосвідомість у віддалених селах, де в переважній більшості випадків все закінчувалося прийомом і інших психотропних речовин, наприклад опіатів і алкоголю. Тривалий прийом всього цього приводив до незворотних наслідків для психіки наслідків, перетворюючи людей в справжніх чудовиськ.

Найвідоміший з подібних випадків - історія «Кунта». Кілька студентів у віці від 16 до 25 років вирішили створити новий вид йоги. Вони назвали її «Кунта». Головне завдання - перетворення в магів.

Хлопці вели асоціальний спосіб життя, позбулися всіх документів, оселилися в давно покинутій школі в одному із сіл Карелії. Розробили систему медитації на символах, яка, як вони вважали, перетворювала їх на потужних магів. І до цього дня можна зустріти тих, хто чув про те, що хлопці за допомогою своїх магічних сил спокушали дівчат, гасили пожежі, рятували потопельників і лікували смертельно хворих, ну, або раз і назавжди виганяли тарганів.

В процесі пошуку входу в паралельні світи адепти «Кунта» брали найрізноманітніші речовини, які тільки могли дістати: гриби, марихуану, алкогольні напої і, звичайно ж, ЛСД. В результаті до початку 1990-х з 15 членів цієї групи в живих не залишилося нікого. Лише кілька адептів загинули не від наркотичного передозу. Наприклад, засновник групи був убитий в бійці, отримавши понад двадцять ножових поранень.

Сьогодні ми можемо з упевненістю сказати, що у більшості прихильників подібних езотеричних істин вкрай мало варіантів подальшого існування: або горілка в зруйнованому сільському будинку на краю країни, або психіатрична лікарня, або смерть від ножа власних же товаришів по вірі.

***

Grof S. When the Impossible Happens: Adventures in Non-Ordinary Realities / S. Grof - Sounds True Inc., 2006

Лебедько В.Є. Хроніки російської Саньяси / В.Є. Лебедько - Тема, 1999.

Данілін А.Г. LSD. Галюциногени, психоделія і феномен залежності / А.Г. Данілін - Центрполіграф, 2001.