Кому вигідна війна? Причини загострення на кордоні Вірменії та Азербайджану

Автор/джерело -  © BBC 

Вже більше доби на кордоні Вірменії та Азербайджану, де кілька днів тривали сутички та артобстріли, затишшя.

Загальна кількість загиблих з обох боків склала 16 осіб. Це найсерйозніший прикордонний конфлікт у цьому регіоні з квітня 2016 року.

Нове загострення між Баку і Єреваном почалося в неділю на ділянці кордону між Товузським районом Азербайджану та Тавушською областю Вірменії.

Осередок напруження розташований приблизно за 300 км від Нагорного Карабаху, території, за яку Вірменія й Азербайджан змагаються вже понад 30 років. Товузський район Азербайджану також межує з Грузією.

Обмін звинуваченнями

Вірменія й Азербайджан, які 30 років перебувають у стані конфлікту через Нагірний Карабах, звинуватили одне одного у порушенні режиму припинення вогню на ділянці спільного кордону, що лежить на північ від спірного регіону.

12 липня міністерство оборони Вірменії заявило, що азербайджанські військові двічі порушували державний кордон і намагалися захопити опорний пункт.

У Баку заявили, що вірменська сторона першою відкрила артилерійський вогонь без будь-яких причин, й тим самим грубо порушила режим припинення вогню.

Міністерство оборони Вірменії стверджує, що вірменські військові обстрілювали не азербайджанські села, а лише інфраструктуру та техніку.

Азербайджанська сторона також заявила, що не обстрілювала цивільних та населені пункти Вірменії.

Протести в Баку

У Баку в ніч на середу відбулася масштабна акція протесту. Її учасники скандували: ’’Карабах!’’, ’’Герої не помруть, Батьківщина неподільна!’’, висловлювали підтримку армії та вимагали повернення Карабаху, а від президента - оголосити Вірменії війну.

До опівночі натовп зібрався біля Алеї Шахідів та біля будівлі Міллі Меджлісу (парламенту), що знаходиться поруч. У багатьох в руках були азербайджанські та турецькі прапори.

Частина натовпу потрапила до будівлі парламенту. Лише після цього поліція почала витісняти людей з площі, застосувавши сльозогінний газ і водомети та затримавши деяких учасників.

Точну кількість учасників стихійної акції важко підрахувати, однак мова йде щонайменше про тисячі. Акція відбулася попри карантин, під час якого в Баку дозволяють виходити на вулицю не більше ніж на дві години на день і забороняють збиратися більш ніж по п’ять людей.

Такі несанкціоновані акції не властиві Азербайджану. Як зазначає політичний оглядач Шахін Рзаєв, востаннє така масштабна акція відбулася у 2016 році під час чотириденної війни, що забрала життя сотень солдатів.

Що каже Єреван

Офіційний Єреван протягом усієї ескалації повторював, що ситуацію на кордоні контролює вірменська армія, та регулярно повідомляв про знищення азербайджанської техніки і позицій.

У вівторок ввечері повідомили про те, що збили близько 10 дронів, а в середу вранці - про знищення ще двох. При цьому не уточнювали, чи були серед них дрони, що самознищуються.

Інтерес серед військових експертів викликало відео знищення дрона, яке вірменська сторона ідентифікувала як Elbit Hermes 900, ізраїльський безпілотник на озброєнні ЗС Азербайджану.



За словами вірменської влади, його збили із ЗРК "Оса" (що виробляли в СРСР). У Баку заперечують втрату свого безпілотника і стверджують, що збили вірменський дрон, проте доказів цього не надали.

МЗС Вірменії також повідомляло про обстріл своїх населених пунктів. На момент виходу повідомлення жертв серед цивільного населення на вірменському боці не було.

Питання до ОДКБ і Росії

Вірменія - учасниця Організації договору про колективну безпеку (ОДКБ), 4-я стаття якого передбачає, що агресію проти однієї з держав сприймають як агресію проти всіх. У Єревані переконані, що стрілянина на кордоні розпочалася саме з агресії Азербайджану, і цю позицію офіційні представники транслювали до Москви.

"Звернувшись до ОДКБ, ми спробували привернути увагу до того, що є факт агресії щодо Вірменії", - сказав посол Вірменії у Росії Вардан Тоганян агентству "РИА Новости".

І якщо у разі зіткнень у Нагірному Карабасі, статус якого оскаржується, у ОДКБ залишалися формальні підстави уникати втручання, то тепер йдеться про визнаний міжнародною спільнотою кордон між Вірменією та Азербайджаном.

Але в ОДКБ не поспішають підтримати Єреван і надсилають суперечливі сигнали. У понеділок на сайті організації з’явилося повідомлення про засідання для обговорення ескалації, але незабаром його видалили з сайту, а засідання перенесли на вівторок. Організація закликала обидві сторони припинити бойові дії.

Все це змушує низку вірменських політиків і коментаторів обговорювати доцільність членства у блоці та Росію як гаранта безпеки країни.

ОДКБ сприймають як інструмент в першу чергу російської зовнішньої політики, попри участь у ній Білорусі, Казахстану, Киргизстану та Таджикистану.

"Вірменія є членом ОДКБ. Азербайджан не є членом ОДКБ. Саме тому ОДКБ має засудити провокації Азербайджану й закликати лише азербайджанську сторону до припинення вогню, без усіляких безглуздих заяв, спрямованих на обидві сторони", - написав у Twitter один з лідерів парламентської опозиції Едмон Марукян.

Редактор вірменської газети "Аравот" Арам Абраамян згадав стосовно ОДКБ вираз "користі, як від козла молока". Він пише, що ОДКБ не гарантує безпеки Вірменії, проте вихід з блоку загрожує погіршенням відносин з Москвою, тому єдина реалістична позиція - домовитися з цим альянсом, що існує на папері, і нічого не очікувати від нього.

Росія залишається над сутичкою, закликає обидві сторони припинити вогонь і пропонує роль посередника у переговорах. Нейтралітет союзника Єревана різко контрастує з позицією Туреччини.

Її керівництво беззастережно підтримує "братський Азербайджан", за словами міністра оборони Хулусі Акара, і навіть погрожує Вірменії, хоча формально Баку й Анкару не об’єднує членство у військовому блоці (Туреччина є членом НАТО).

Російська служба Бі-бі-сі запитала експертів про причини загострення конфлікту між Вірменією та Азербайджаном, а також про можливі варіанти розвитку ситуації.

Чому відбулося загострення конфлікту?

Володимир Новіков, політолог, завідувач відділом Кавказу Інституту країн СНД:

Подібні інциденти вже були на державному кордоні Вірменії та Азербайджану. Ті, хто стежить за ситуацією, пам’ятає цьогорічну Мюнхенську безпекову конференцію, під час якої відбулася зустріч та спільна пресконференція Пашиняна та Алієва. Після якої сторони не лише не домовилися, але їхній подальший публічний діалог був, м’яко кажучи, далеким не лише від дружності, але і від розуміння.

Є ще й внутрішньополітичні причини - азербайджанські, які могли спонукати Алієва і його прихильників до дій. В країні не дуже гарна епідеміологічна ситуація, зростає масове невдоволення. Як ми розуміємо, наслідки "коронакризи" доволі сильно вдарять по Азербайджану. Через це виникає необхідність перевести увагу невдоволених на певний об’єкт. Цілком очевидно, що на роль такого об’єкта підходить конфлікт через Карабах, що постійно жевріє.

У Вірменії ми бачимо кілька процесів, що накладаються один на одного. Перше - це те, що Вірменія найбільше в регіоні постраждала від "коронакризи". Друге - це, власне кажучи, політична ситуація в самій Вірменії, коли почався черговий раунд боротьби між владою і опозицією. І, мабуть, у Баку вирішили, що в цей момент можна показати легкий переможний військовий маневр, розрахований на внутрішнього глядача.

Ісмаїл Агакишієв, політолог, голова Центру кавказознавства при МДУ:

Ми пам’ятаємо, що у Вірменії після революції до влади прийшов новий уряд, який обрав народ. Нікол Пашинян боровся, як він це розумів, з корупціонерами і обіцяв, що досягне економічного прориву. І все, що він може, він робить.

Але в умовах конфлікту з Азербайджаном і економічної блокади (з боку Азербайджану і Туреччини) виконати обіцяне дуже складно. У такій самій ситуації опинився б будь-який інший політик на посаді керівника Вірменії. Як за таких форс-мажорних умов може розвиватися економіка? Так, вірменська діаспора дуже багата, але вони не будуть вкладати гроші у форс-мажорну територію.

Нікол Пашинян не виконав обіцянку, тому що не міг, у тій ситуації, про яку я говорив. А через пандемію ситуація ще більше ускладнилася. До того ж точилася політична боротьба: ті сили, які втратили владу [з приходом Пашиняна], звісно, незадоволені, і була небезпека, що вони можуть підняти населення проти чинної влади.

Олександр Іскандарян, директор Інституту Кавказу (Єреван):

Я б не сказав, що загострення конфлікту було раптовим. Так, дійсно, такого великого зіткнення не було з 2016 року. Причому 2016 року це було на кордоні Азербайджану і Карабаху, а зараз - на кордоні Азербайджану і Вірменії.

Але там стріляють перманентно, я там був особисто - два села Мовсес і Чинари - обстрілювали з боку Азербайджану. По-друге, обстрілювали поля, люди не могли працювати.

Я б цю проблему назвав відсутністю нормальної делімітації кордонів між країнами після розпаду Радянського Союзу. У Вірменії та в Азербайджані ця проблема посилюється конфліктом. Невивіреність кордонів за наявності конфлікту призводить до того, що постійно відбуваються подібні розлади в системі.

Невирішеність цього питання призводить до того, що час від часу відбуваються зіткнення на кордоні. Цього разу це доволі велике зіткнення, загинули люди, збили доволі багато літальних апаратів. Але я б не сказав, що це щось принципово нове.

Томас де Ваал, фахівець з Кавказу, Центр Карнегі - Європа:

Нічого випадкового тут немає. Порушення припинення вогню - політичне рішення. Після революції 2018 року у Вірменії насильство майже зійшло нанівець, завдяки інструкціям від обох лідерів та обіцянці 2019-го року "підготувати обидва суспільства до миру", яку тепер проігнорували.

Це (ще поки) не повторення чотириденної війни 2016 року. Боротьба триває на міжнародно визнаному кордоні. До 2018 року цей густонаселений регіон був місцем порушення угоди про припинення вогню.

Лоуренс Броерс, дослідник конфліктів на Кавказі, директор кавказької програми організації "Ресурси примирення", експерт Королівського інституту міжнародних відносин у Лондоні (Chatham House):

Поки незрозуміло, наскільки прорахованими або запланованими були масштаби цієї ескалації конфлікту. Схоже, що саме елемент раптовості спровокував такий сильний обмін вогнем.

Важливим видається той факт, що обидві сторони не бачили можливості відступити, попри відсутність доказів великої наступальної операції, як у квітні 2016 року. Це показує дуже високий ступінь готовності до війни, і той факт, що лідери обох країн опинились у ситуації пандемії та незавершених процесів консолідації влади у себе вдома.

Це також свідчить про те, що вони втратили можливість скористатися трирічним перемир’ям та інвестувати у мирні стратегії, які допомогли б нейтралізувати ситуацію, що наразі виникла.

Хто був першим?

Исмаїл Агакишієв:

Те, що стрілянина почалася з боку Вірменії, - це однозначно. Тому що азербайджанські військові стріляли б лише проти тих сил, які окупували їхню територію.

Вони чудово розуміють: між Росією і Вірменією є договір про військову співпрацю, і Вірменія входить до ОДКБ.

Якщо війська Азербайджану опиняться на території Вірменії, то Азербайджан матиме проблеми не лише з Вірменією, це буде рівнозначним тому, якби Азербайджан оголосив війну всім учасникам ОДКБ. Азербайджану це невигідно.

Томас де Ваал:

Незрозуміло, хто цього разу почав, але Азербайджан більш зацікавлений, тому що він полюбляє нагадувати світові, що ситуація на місці "не є нормальною", і незадоволений відсутністю політичного прогресу з 2018 року. 7 липня президент Алієв сказав про це відкрито.

Однак щойно одна сторона починає, інша відповідає, і обидві не хочуть відступати. Обидві глибоко чутливі до цього конфлікту.

Ми бачимо ефект згуртованості в обох країнах. Це корисно для обох урядів, тому що відвертає увагу від економічних негараздів і пандемії.

Чому не в Карабасі?

Азад Ісазаде, військовий експерт:

У разі провокації на кордоні в Товузі Азербайджан не має можливості прорватися на оперативний простір, тому що відразу за лінією фронту - вірменські населені пункти, і Азербайджан перетворювався б на агресора.

Азербайджан вимушений працювати на ділянці у пів кілометра-кілометр, тобто для Вірменії ризику немає, що Азербайджан прорве лінію фронту, і жодного глибинного наступу, на відміну від 2016 року, вони вже не бояться.

Що буде далі?

Володимир Новіков:

Тут, як мені видається, є питання про співвідношення двох факторів. Перший - розуміння політиками своїх інтересів, і другий - тиск на цих політиків з боку громадської думки. Якщо ми говоримо про раціональний інтерес, то очевидно, що раціональний інтерес і Єревана, і Баку полягає в тому, що це потрібно якнайшвидше припинити.

Результат показав, що маленького гарного військового моменту на споживання публіки не вийшло, отже, треба припинити. А тепер запитання - наскільки ймовірно, що бакинське керівництво може стати заручником громадської думки.

Так, безумовно, низка ознак - мітинги у Баку, заява Туреччини і таке інше - свідчать, що ризик виникнення великої війни в регіоні є. Однак є дуже багато "але". Одна справа - риторика, інша справа - чи хочуть зараз люди переходити до військової ситуації.

І ще один момент - це ситуація, яка, скажімо так, дуже неприємна для Москви, тому що фактично вона вкотре показує певну кризу всередині ОДКБ. Ми розуміємо, що де це сталося - це зона відповідальності ОДКБ, і ми вже чуємо голоси у вірменському суспільстві, що ОДКБ не працює, ОДКБ мертва структура.

І, безумовно, Москва тут, як я розумію, опиняється, у не дуже зручній ситуації не з власної вини.

Ми розуміємо, що в ОДКБ немає єдності щодо взаємних зобов’язань, і що винуватцем відсутності єдності є не Москва, і не Єреван, а якась третя сторона - в особі Лукашенка, який неодноразово говорив, що він не буде надсилати білоруських солдатів куди-небудь за межі Білорусі.

Виникає тоді запитання: а чому тоді Білорусь брала на себе зобов’язання в рамках ОДКБ?

Исмаїл Агакишієв:

Великомасштабна війна невигідна нікому. Азербайджану невигідна тому, що Азербайджан не претендує на території Вірменії, Азербайджан прагне лише, щоб його території звільнили.

Вірменія розуміє, що їм також невигідна ця війна, тому що країни ОДКБ відклали розв’язання питання. При тій економічній кризі та ситуації з пандемією країнам ОДКБ цей конфлікт не потрібен, а в Білорусі вибори скоро.

Томас де Ваал:

Росія, у якої міцні зв’язки з обома сторонами, прагнутиме до нової угоди про припинення вогню. Але, як і в 2016 році, ми вже бачимо антиросійські настрої в обох країнах, які послаблюють її позиції. В Азербайджані невдоволення через те, що Москва є військовим покровителем Вірменії, а у Вірменії - так що Росія не підтримує свого союзника.

Туреччина повністю підтримує Азербайджан, вона відмовилась від амбіцій бути посередником. Іран стоїть осторонь і прагне гарних відносин з обома сторонами.

США, хоч і є співголовою Мінської групи (група країн-членів ОБСЄ, яка очолює пошук шляхів мирного врегулювання Карабаського конфлікту. - Ред.), знову жодним чином себе не проявляють. Колись Вірменії та Азербайджану доведеться піти на болісні компроміси, помиритися і знову зажити по-сусідськи.

Нові зіткнення лише проливають кров, приносять горе, підживлюють міфи, отруюють політику і віддаляють цей день.

Олександр Іскандарян:

Азербайджанській стороні завдали серйозного удару, і в Баку доволі реваншистські дискусії наразі ведуться - на рівні людей, які зараз виходять на вулиці. Можна припустити, що можуть знайтися якісь гарячі голови, які можуть піти на якесь загострення, але я не думаю, що ймовірність цього велика. Ризики надто великі.

Будь-яка подібна акція є провокацією - оскільки вона провокує відповідь. Якщо ж подумати, чи є ця акція частиною ширшого плану з розв’язання широкомасштабних військових дій, то ні, я так не думаю. Це хоч і доволі велике, але локальне зіткнення.

Лоуренс Броерс:

Ставки наразі високі. Прикордонна територія, де це зараз відбувається, дуже густо населена цивільними з обох боків, на відміну від лінії зіткнення Нагірного Карабаху, і людські жертви можуть бути дуже великими.

Оскільки мова йде, зокрема, і про території Вірменії, це ще й перевірка для Росії і ОДКБ щодо забезпечення стримування в регіоні.

При локальних військових зіткненнях Росія і ОДКБ можуть обійтися мінімальними діями, але в разі більш широкомасштабних конфліктів питання їхньої компетенції щодо виконання цієї функції в регіоні постане руба.