Путін готується розпочати новий наступ на Україну?

Автор/джерело -  © Пітер Дікінсон – редактор UkraineAlert Service «Атлантичної ради» США, Радіо Свобода 

Росія останніми днями спричинила тривогу в Україні та в усьому міжнародному співтоваристві, зібравши свої збройні сили поблизу українського кордону.

Нарощування військ викликало побоювання щодо можливого наступу Росії, за межі районів Сходу України, які зараз перебувають під контролем Кремля, і призвести до різкої ескалації в умовах семирічного конфлікту, що триває між двома країнами.

Західні партнери України відреагували на загрозу, висловивши підтримку українського суверенітету та закликавши Росію припинити свої агресивні дії.

Коли напруження наприкінці минулого тижня наростало, президент США Джо Байден врешті здійснив довгоочікуваний дзвінок до президента України Володимира Зеленського та «підтвердив непохитну підтримку Сполученими Штатами суверенітету та територіальної цілісності в умовах агресії Росії на Донбасі та в Криму».

У міру того, як з’явились деталі руху російських військ, Європейське командування США підвищило статус своєї бойової готовності до найвищого рівня.

Деякі військові оглядачі вважають, що Кремль може стратегічно «грати м’язами», щоб залякати Зеленського та перевірити рішучість нової адміністрації Байдена. Однак низка чинників вказує на можливість загрози наступу Росії.

Чому наступ можливий?

У внутрішній політиці на Путіна чекають парламентські вибори у вересні: рейтинги схвалення впали, і підтримка його політичної партії «Єдина Росія» руйнується. Військова авантюра в сусідній Україні може зручно відволікти від цього увагу і послужити відновленню особистої популярності Путіна.

Занепокоєння щодо намірів Москви викликає те, що підконтрольні Кремлю російські ЗМІ нещодавно посилили свої пропагандистські напади на Україну та почали звинувачувати українську владу у тому, що та планує наступ.

Сподівання на досягнення вигідної мирної угоди із Зеленським також нині в основному випарувалися.

Коли російськомовний колишній комік був обраний шостим президентом України навесні 2019 року, у Москві був певний оптимізм щодо того, що він виявиться більш готовим піти на поступки з ключових питань для забезпечення миру.

Натомість Зеленський відмовився пожертвувати основою українського суверенітету на окупованому сході та чинив опір спробам Росії дистанціюватися від конфлікту. Останніми місяцями Зеленський також розлютив Москву, почавши боротися із союзниками Кремля в Україні, включно з особистим другом і близьким союзником Путіна Віктором Медведчуком.

Зростання російських розчарувань призвело до зростання агресивних дій на сході України з початку 2021 року.

26 березня в результаті російських обстрілів було вбито чотирьох українських солдатів. Усього з початку року загинуло щонайменше 24 українських військових.

Масштабне вторгнення регулярної армії означало б серйозну ескалацію у семирічній агресії Росії щодо України. З моменту початку бойових дій на сході України в 2014 році Кремль намагався зберегти завісу правдоподібної спроможності, розгорнувши обмежену кількість регулярної армії разом з гібридними силами, що складаються із найманців, добровольців та місцевих колаборантів.

Якщо Росія задіє підрозділи російської армії, що стягуються поблизу України, розпочнеться абсолютно новий етап конфлікту, який матиме серйозні наслідки для міжнародної безпеки.

Прогнози експертів

Атлантична рада (Atlantic Council) запросила низку експертів, щоб вони поділилися своїми поглядами на те, що нинішнє нарощення військ Росією може означати для України та міжнародного співтовариства.

Джон Гербст, директор Євразійського центру Атлантичної ради:

– Москва в Україні знову почала діяти на межі дозволеного. За останні тижні вона зібрала військові сили на півночі Криму та вздовж східного кордону України. Російські чиновники та високопоставлені представники ЗМІ поширили брехню про те, що Київ готує військовий наступ та обстрілює мирних жителів на окупованій частині Сходу України. Усе це може бути підготовкою до нового наступу Кремля.

Метою може бути захоплення Маріуполя або каналу в Херсонській області, що веде воду з річки Дніпро до Криму, або ж Росія може прагнути ввести «миротворців» до так званих «Луганської та Донецької республік».

Як варіант, це може бути просто спроба змусити президента Зеленського піти на поступки та перевірити президента США Джо Байдена.

Якщо це так, то Байден пройшов тест. Минулого тижня Вашингтон «бомбардував» Київ телефонними дзвінками: дзвонили сам Байден, радник з національної безпеки Салліван, держсекретар Блінкен, міністр оборони Остін та голова Об’єднаного комітету начальників штабів Міллі. Усі пропонували підтримку Україні, якщо вона стикнеться з цією останньою провокацією. Щоб переконатися, що Кремль зрозумів послання, Міллі також зателефонував до Москви.

Усе це зменшує шанси наступу Москви. Але безґлузда реакція Берліна і Парижа, що закликає Росію і Україну уникати провокаційних кроків, спонукає її до протилежного. Зараз настав час, щоб Вашингтон узяв ще більше лідерство, оголосивши санкції, які будуть застосовані до Росії, якщо вона загостриться в Україні. Санкції можуть бути застосовані до такого великого банку, як «Зовнішекономбанк», і, безумовно, до «Північного потоку-2».

Вільям Тейлор, віцепрезидент Інституту миру США:

–Україна перебуває на передовій російської війни із Заходом. Кремль оголосив війну, використовуючи гібридні засоби, військову агресію, втручання у вибори, енергетику та економіку, спочатку проти України, потім проти решти Європи та проти США. Поточні погрози Росії Україні нагадують решті світу про злочинні дії та наміри Росії.

США чітко заявили про свою підтримку України. Приблизно за останній тиждень президент США, радник з питань національної безпеки, державний секретар, міністр оборони та голова Об’єднаного комітету начальників штабів тісно поспілкувалися зі своїми українськими колегами та підтвердили підтримку США суверенітету та територіальної цілісності України. Не випадково ці дзвінки відбулися в умовах рухів російських військ у бік України.

Кремль знає, що подальша агресія проти України призведе до подальшого посилення економічних та персональних санкцій проти Росії, подальшого болю та подальшої ізоляції для Росії та її народу.

Андерс Ослунд, старший співробітник Атлантичної ради:

– За останні сім років Кремль неодноразово стягував свої війська до місць поблизу України. Однак цього разу концентрація сил виглядає особливо серйозною, оскільки вона супроводжується звинуваченнями проти України, які є такими ж гучними, як і абсурдними.

У Путіна, безумовно, є вагомі причини вдатися до військового наступу. Важливо пам’ятати, що на нього чекають вибори у Думу у вересні, і його улюблена виборча тактика полягає у проведенні невеликої переможної війни.

Президент Росії – великий імпровізатор, який любить перехоплювати ініціативу на міжнародній арені. Для нього це сприятливий час, майже одразу після інавгурації президента Байдена, коли в того все ще не заповнена більшість політично важливих посад.

У міру зростання геополітичної напруженості Сполученим Штатам потрібно вжити заходів для стримування Путіна. В останні дні американські чиновники дуже активно телефонують, і Байден нарешті зателефонував президенту України Володимиру Зеленському. Тепер він повинен направити чітке повідомлення Путіну, наказавши йому припинити агресію проти України.

Мелінда Герінґ, заступниця директора Євразійського центру Атлантичної ради:

– Нова точка небезпеки на сході України насправді новою не є. Сім років тому Росія увійшла [на територію України] і анексувала Крим, а потім спробувала захопити більшу частину Сходу України. З тих пір підконтрольні Росії сили окупували сім відсотків України, тоді як світ здебільшого знизував плечима і рухався далі.

Контролюючи значну частину східної України, президент Росії Володимир Путін може посилити інтенсивність коли завгодно.

Останніми днями Москва перекинула більше зброї та військ і створила безліч неприємних загроз. Ситуація є більш небезпечною, але треба ще поглянути, якою вона насправді є. Можливо, Путін робить це по-своєму безглуздо, але він робить те, що й інші світові лідери: перевіряє нового американського президента.

Сполучені Штати повинні продовжувати робити те, що роблять, і навіть більше. Наприкінці минулого тижня президент Байден пообіцяв «непохитну підтримку» для України в умовах російської агресії. Байден та його команда провели більшу частину тижня на телефоні, запевняючи українців, що Вашингтон із ними.

Але цього недостатньо. Вашингтон повинен сказати Москві, що якщо вона не залишить Донбас через півроку, Сполучені Штати запровадять нові санкції та розпочнуть заборону на отримання віз для найвищих російських чиновників. Усі варіанти повинні розглядатися, а Державний департамент та Рада національної безпеки повинні почати працювати із ними.

Сьогодні, а не завтра, Байден повинен призначити старшого директора з питань Росії в Раді національної безпеки, і якщо нова команда не зможе знайти нове обличчя, зателефонуйте доктору Селесте Валландер, яка займала цю посаду за часів Обами. Вона більш ніж спроможна.

У Вашингтоні є величезний досвід щодо Росії, і залишати цю ключову позицію порожньою зараз безвідповідально. Також новій адміністрації потрібно наполягати на тому, щоб Вашингтон мав місце за столом у будь-яких переговорах на високому рівні, які спрямовані на вирішення конфлікту.

Байден та його команда не повинні дозволити нестабільній ситуації на кордоні відволікати їх від справжнього завдання в Україні. Щоб досягти успіху, Україна повинна дати відсіч росіянам на сході і, нарешті, покінчити зі своєю власною корумпованою системою. Коли Байден каже, що підтримує Київ, його обіцянка повинна супроводжуватися наполяганням на тому, щоб Зеленський позбувся олігархів, реформував суди та створив основу для реального економічного зростання.

Альона Гетьманчук, директор Центру «Нова​Європа»​:

–Нарощування російських військ поблизу українського кордону є нагадуванням про те, що війна в Україні не є «замороженим конфліктом». Навпаки, війна Росії проти України залишається дуже активною і триває.

Нині Україна та західні партнери повинні знайти правильний баланс між вирішенням ризику великої нової ескалації та недопущенням Путіна до використання тактики «шаленого шарудіння», щоб взяти верх у переговорах.

Хоча неможливо передбачити ймовірність повномасштабного вторгнення, Україна повинна військово підготуватися до такої ситуації. Також надзвичайно важливо координувати єдину відповідь на російські загрози з боку України, США та Європи.

Це особливо важливо після нещодавньої телефонної розмови між Путіним, Макроном та Меркель, яка відбулася без України і створила небезпечний прецедент.

Нинішня напруженість є сигналом Сполученим Штатам оцінити власну участь у мирному процесі в Україні. Нова адміністрація Байдена, можливо, захоче розглянути більш помітну роль, а не продовжувати делегувати це важливе питання трансатлантичної безпеки Німеччині та Франції.

Життєво важливо провести будь-які обговорення щодо можливої більшої участі США у мирних переговорах до того, як канцлер Меркель піде з посади цьогоріч.

Браян Вітмор, старший співробітник-нерезидент Атлантичної ради:

– Нарощування військ Росією поблизу українського кордону відбувається не ізольовано. Це частина ширшого розширення збройних сил Росії на її західних кордонах. Це загрожує не лише Україні, а й членам НАТО, Латвії, Литві та Польщі.

Росія оновлює свою військову інфраструктуру та розширює структуру своїх військ у Калінінграді. Кремль також використовує ізоляцію та вразливість Олександра Лукашенка в Білорусі, щоб досягти давньої мети Москви – розширити військову міць Росії в цій країні.

Росія та Білорусь нещодавно завершили спільні навчання, які тривали більшу частину березня, і запланували рекордну кількість навчань на цей рік, які завершаться широкомасштабним «Заходом-2021» у вересні.

Навчання дають Москві можливість постійно здійснювати ротацію сил в Білорусі, тим самим створюючи там фактичну постійну військову присутність. Москва та Мінськ також оголосили про плани побудови спільного центру підготовки військових на заході Білорусі.

Тому Сполученим Штатам та їхнім союзникам по НАТО необхідно розглядати нарощування власних сил біля українського кордону в більш широкому контексті збільшеного військового потенціалу та діяльності Росії та вживати заходів для забезпечення безпеки альянсу та його партнерів.

Браян Боннер, головний редактор видання «Kyiv Post»:

– Нинішнє нарощування військ поблизу українського кордону має нагадати усім про два жахливих реальних факти через сім років після того, як Росія вперше розпочала свою війну проти України.

По-перше, російська військова перевага означає, що вони можуть робити те, що хочуть, проти України, яка вдосконалила своє військове спрямування, але ще має пройти довгий шлях до поліпшення своїх оборонних можливостей.

По-друге, Захід досі не ставиться до Володимира Путіна як до диктатора-шахрая, яким він є, винний у незліченних військових злочинах і заслуговує на найбільш нищівні санкції та ізоляцію, які демократичний світ тільки може випустити.

Тарас Кузьо, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія»:

– Росія навряд чи розпочне повномасштабне вторгнення в Україну, оскільки це призведе до тривалої війни та повного зриву відносин Росії із Заходом.

Володимир Путін, швидше за все, прагне повторити пастку, яку він влаштував президенту Грузії Михайлу Саакашвілі в 2008 році, коли провокації з боку Південної Осетії призвели до втручання Грузії в сепаратистський регіон. Це дало Росії привід для військового втручання «для захисту своїх громадян» і приниження Саакашвілі.

Росія хотіла б спровокувати Україну так само. Як і раніше в Грузії, Кремль роздав сотні тисяч російських паспортів українцям, які проживають на окупованому Сході Україні. Насторожує, що останніми тижнями підконтрольні Кремлю російські ЗМІ гучно звинувачують Україну у підготовці наступу.

Однак між Грузією та Україною є низка основних розбіжностей, які викликають сумнів щодо ефективності тактики Кремля. Зрештою, після Саакашвілі в Грузії прийшов більш прихильний до Росії Бідзіна Іванішвілі. В Україні немає жодного проросійського лідера, який би міг здобути більшість голосів на парламентських чи президентських виборах.

Україна також у багато разів більша та населеніша за Грузію. Традиційне вторгнення та окупація Росії потребуватиме половини всіх збройних сил Росії і зазнало б серйозного опору як з боку українських військових, так і з боку звичайних громадян-«партизан».

Росія більше не зможе заперечувати ведення війни проти України і потрапить у великий конфлікт на власному кордоні. Вартість життя, грошей та міжнародної ізоляції була б катастрофічною.