«Спалити вщент дві дивізії»: як зброя від союзників допоможе Україні відбити наступ Росії?

Автор/джерело -  © Роман Пагулич, Левко Стек, Ярослав Кречко Радіо Свобода 

Загроза широкомасштабного нападу Росії на Україну відкрила для Києва вікно можливостей – на заході, після років війни на Донбасі, почули прохання українського керівництва про додаткове озброєння для оборони. Цієї зброї вже зараз – тисячі одиниць і постачання продовжується.

У той же час в Росії заговорили про можливе визнання так званих «ЛНР» і «ДНР». Проєкт Радіо Свобода Донбас Реалії аналізує – чи піде на це Кремль і чи допоможе іноземна зброя українській армії у тій війні, що триває на сході країни вже восьмий рік.

Приклад протитанкових ракетних комплексів Javelin, які Україна отримала від союзників кілька років тому, демонструє, що з часом «західне» озброєння все ж таки відправляють до зони бойових дій.

Javelin поки не застосовували в бойових умовах – у зоні конфлікту зробили лише кілька навчально-бойових пусків. Та все ж одна справа знаходитися за сотні кілометрів лінії фронту, а інша – за кілька десятків.

«Основне наше завдання – це робота ПТРК із засідок. Всі ж розуміють, що висунутися перед танком – це не так легко. Наша можливість – це зайняти якусь точку і чекати вже ціль на місці. Для максимального ураження. Замаскуватися у заростях, кущах, деревах, здійснити постріл і піти з того місця, з якого стріляють. І, практично, дуже-дуже тяжко побачити на відкритій місцевості», – розповідає військовослужбовець ЗСУ.

Оператори ПТРК Javelin знаходяться на Донбасі кілька місяців і тепер вони – важлива ланка в системі оборони української армії.

«Бойове чергування виглядає так: у нас є розрахунок на певному напрямку, він виїжджає в певну зону, чергує. Минає певний період: день, два, тиждень і він повертається. Виїжджають з повним боєкомплектом. Все визначено – де хто має бути і де хто має в разі надзвичайних подій знаходитись», – розповідає військовослужбовець ЗСУ.

Ці протитанкові установки – значна частина американської допомоги Україні на випадок ескалації. Якщо восени у ЗСУ було чотири десятки пускових і трохи більше трьохсот ракет, то на кінець січня пускових вже півтори сотні і понад тисяча боєприпасів.

«Ми бачимо, що відбувається нарощення саме танкових і механізованих підрозділів на наших кордонах. Тобто противник розраховує на потужний удар і швидке просування в глибину. Засоби надані нам не дозволять противнику не тільки рухатися швидко, але й рухатися взагалі. Приклад на користь мого твердження – отримання Збройними силами України протитанкових керованих ракетних комплексів «Стугна». Після їхньої появи на передньому краї – там перестали з’являтися танки противника», – розповідає експерт Центру оборонних стратегій Віктор Кевлюк.

Від Великої Британії Україна отримала понад дві тисячі протитанкових систем NLAW. Тепер в української армії набагато більше можливостей зупиняти бронетанкові атаки.

«Якщо взяти бойовий потенціал мотострілецької дивізії радянських часів, яка була досить потужна, наявні у нашого противника на сьогодні військові частини набагато менш потужні, мають нижчі бойові потенціали, то переданих нам союзниками засобів достатньо, щоби спалити вщент дві дивізії. Це дуже серйозно, це дуже суттєво. З імовірністю, яка сягає майже одиниці», – розповідає Віктор Кевлюк.

Перші пуски NLAW в Україні

На Яворівському полігоні на Львівщині завершилася підготовка першої групи інструкторів, які будуть працювати з протитанковими комплексами NLAW. Навчання тривало 5 днів і свого роду випускним екзаменом стали практичні стрільби.

«Враження найкращі. Коли будь-який військовослужбовець може самостійно виступити проти танка і повністю його з одного пострілу знищити – це, насправді, вражає», – розповідає військовослужбовець ЗСУ Максим Толочик.

Британські спеціалісти підготували 40 українських інструкторів

Бортовий комп’ютер сам враховує всі поправки і ціль буде вражена у будь-якому випадку Олександр Герасимов

«В таку погоду, коли вітер дуже сильний, тоді легше використовувати цей гранатомет, ніж РПГ-7, тому що там треба поправки на вітер робити, а тут не потрібно ніяких поправок. Бортовий комп’ютер сам враховує всі поправки і ціль буде вражена у будь-якому випадку. Якщо поставити на цей режим перемикач, він стріляє прямо в ціль — в лоб так би мовити. А коли бронетехніка знаходиться в окопі чи за перешкодою, тоді переставляєш на це положення і сама граната вибухає над ціллю. Це принцип кумулятивного струменю, тому воно пробиває башту і здійснюється детонація боєприпасів. А екіпаж гине від сильного тиску всередині», – розповідає військовослужбовець ЗСУ Олександр Герасимов.

Стріляли бійці з дистанцій від трьохсот до шестисот метрів. Це майже максимальна дальність. Вогонь вели з бронетехніки і укриттів. Також у попередні дні навчалися використовувати ПТРК в умовах міста. Загалом у першій групі підготовлених інструкторів – 40 чоловік і далі вже вони, а не британські спеціалісти, будуть навчати українських операторів ПТРК NLAW.

«Для навчання не потрібні якісь високопрофесійні спеціалісти. Користуватись цим озброєнням можна навчити від рядового до найвищого особового складу – будь-якого солдата. Відповідно, кожен військовослужбовець може його використовувати, як в оборонних, так і в засідкових діях, так само в нападі», – розповідає Максим Толочик.

«Відкриваєш оптичний приціл, потім вибрав режими, потім знімаєш з запобіжника – один і другий запобіжник. Прицільну марку навів на ціль, потім затиснув оцей ричажок, який супроводжує ціль і протягом 3-5 секунд тримаєш на цілі – ціль вже зловлена. Потім натискаєш кнопку «пуск». Це гранатомет одноразовий, тому цей приціл знімається, а відстріляний тубус вже не потрібен, він викидається», – розповідає Олександр Герасимов.

За словами бійців, які вже пройшли навчання, британська техніка максимально проста. Для навчання вистачило, фактично, декількох днів і вже зовсім скоро, як кажуть у міноборони, ПТРК NLAW з’являться і у підрозділах, які зараз на передовій на Донбасі.

«Ця протитанкова ракета надасть можливість зробити більш щільну протитанкову оборону. Відстань від чотирьохсот до шестисот метрів, ефективне використання цього засобу якраз цей проміжок, вона закриває. Тобто зараз у нас уже суцільна протитанкова оборона, починаючи від п’яти кілометрів і закінчуючи переднім краєм», – розповідає командуючий з підготовки сухопутних військ ЗСУ Ігор Палагнюк.

Зброя для боїв у місті

Якщо узагальнити допомогу, яку Україна отримує від союзників протягом останніх тижнів, то вона зосереджена на обороні, зокрема в контексті боїв в умовах міської забудови - ті ж самі NLAW чи отримані від США гранатомети M141 Bunker Defeat Munition.

Навіть зараз лінія фронту на Донбасі часто проходить через урбанізовану місцевість. Наприклад, в Авдіївці, де передова знаходиться біля зруйнованих будинків та промзони і саме тут ця зброя також не була б зайвою.

«З одного боку є багато укриттів, багато місць, які ми можемо використовувати в наших цілях. Це є і мінус, тому що ці всі місця противнику давно відомі. Вони використовуються для ведення кращого спостереження, для відкриття вогню, коли це потрібно. Коли обстановка змушує відкривати вогонь – вони для цього використовуються. На постійній основі не використовуємо», – розповідає військовослужбовець ЗСУ Михайло.

Супротивник щоденно використовує руїни будинків як укриття для обстрілів. Якщо вогневу точку потрібно заглушити через загрозу для життя – військові застосовують різні калібри.

«Використовуємо всі наявні вогневі засоби. По ефективності, ви самі розумієте – наше озброєння воно теж є ефективним, але воно було придумане у 80-90-х роках. Іноді двохтисячних. Є і новітні зразки озброєння. В нас в підрозділі є озброєння 2015 року випуску», – продовжує Михайло.

В останніх партіях військової допомоги з США з-поміж іншого було щонайменше декілька сотень уже згаданих гранатометів M141 Bunker Defeat Munition.

«Коли в американській армії або військових десь говориться «бункер» – це не мається на увазі щось величезне, зроблено конкретно з бетону як німецькі бункери, ні. Це на кшталт якоїсь точки, яка є укріпленою. Це може бути бетон, це може бути цегла або якісь sand bags чи земельні укриття. Це бункер. Це не щось таке величезне і капітальне. Але це щось, що має стіни, що має якийсь захист», – розповідає військовослужбовець армії США Олександр.

Гранатомет одноразовий. Вага – 7 кілограм, ефективна дальність стрільбі – декілька сотень метрів. Армія США його активно використовувала під час бойових дій в Афганістані і Іраку.

«Він може пробити близько восьми дюймів бетону. Немає різниці, чи це буде якийсь армобетон чи просто бетон. Це близько 200 мм. Або це може бути близько 12 дюймів стіни з цегли. Це десь, приблизно, 300 мм або це також може бути більше ніж 7 футів насипних укріплень – це як мішків з землею або з піском. Десь біля двох метрів отого всього», – розповідає військовослужбовець армії США Олександр.

«Противник використовує будь що, що дозволяє йому місцевість. Це може бути зруйнована споруда, Це може бути ділянка траси, в яку вони вже врилися і використовують її як уже готову фортецю. Тобто в них є чимала система інженерних споруд. Крім того, є досить розгалужена система траншей, які дозволяють також, приховано, здійснювати переміщення ближче до нас», – розповідає військовослужбовець ЗСУ Іван.

Насправді ситуація на Донбасі в останні дні, тижні і навіть місяці особливо не змінюється. Загрози – точкові, в залежності від напряму вони різні. Там, де відстань між позиціями української армії і бойовиками вища – головна загроза артилерія, роботу якої корегують безпілотники. Там, де відстань менша, як правило, можуть працювати протитанкові ракетні комплекси. А де дистанції взагалі кілька сотень метрів і ще менше, як на авдіївській «промці», головна загроза – снайпери. І скупчення російських військ біля кордонів поки цього не змінюють.

«Така, динамічна ситуація зберігається. Тобто немає цілковитої тиші кожен день, а зліва-справа постійно чути якісь постріли. Зберігається достатня небезпека для життя, оскільки противник достатньо часто застосовує своє озброєння, здійснюючи провокаційний вогонь, виманює нас на своїх снайперів, тому заздалегідь нам указано, щоб ми не вели вогонь навмання, але якщо безпосередньо знаємо місце, звідки по нам здійснюють вогневе ураження, ми здатні відповісти та здійснюємо, відповідно, вогонь у відповідь», – додає Іван.

Stinger на зміну ПТРК «Ігла»

Невдовзі українська армія отримає комплекси Stinger – від Литви, Латвії і США. Це перше озброєння від союзників, яке направлене виключно на боротьбу з авіацією, яка може стати елементом вторгнення.

«Це боєприпас «останнього часу». Навіть якщо ми розглядаємо найбільш негативний варіант, що наші війська будуть розбиті, – ми маємо розглядати такий ризик: великі комплекси ППО будуть або знищені або захоплені. На відміну від цього, переносні системи – боєць який захоче воювати далі, він візьме цей комплекс і піде з ним. Цей комплекс перевозиться у легковику і партизанська війна, де піхотинець може збити з трьох кілометрів гвинтокрил або бізнес-джет з представником окупаційної адміністрації або генералом – він ані першим, ані другим бажання сюди шастати не додасть», – розповідає інструктор із застосування ПЗРК Олександр Єрощев.

Один із бійців-зенітників ЗСУ демонструє Донбас Реалії підготовку до бойового запуску ПЗРК «Ігла», радянського аналогу Stinger. Чергові розрахунки з цим комплексом завжди є на передовій. На випадок якщо загроза з повітря раптово стане реальною.

Американські морські піхотинці запускають ракету з комплекса «Стінгер» FIM- 92 під час навчать в штаті Північна Кароліна. Жовтень 2017 року

«Немає таких миттєвостей, що воно раз, і появилося. Для цього є інші служби, які дивляться за цим. І, буквально ж, там якісь роботи двигунів – вони вже будуть попереджені завчасно. Потрібно ж, щоб літак злетів з якогось аеродрому. Гелікоптер – теж. Там хвилини. Хвилини часу. Тому що все, практично, знаходиться на місцях. Постійно змінюється місце перебування. Вибираються зручні позиції залежно від погодних умов», – розповідає військовослужбовець ЗСУ Віктор.

Безпілотники, які часто застосовують на Донбасі, з цього комплексу не зіб’єш – малі не виділяють тепла, а бензинові – літають надто високо. Основні цілі для «Ігли» – низьколітаючі літаки та вертольоти.

«І цілей для нього не було. Не застосовується. Тому що всі вони там, противник наш також знає і ми знаємо, що у них є і у нас є. І вони несуть більшу загрозу, ніж інші ракети, комплекси, які на машинах стоять. Тому що стрілець-зенітник – він сховається за будь що. За дерево він приляже, він вийде з-за якогось зруйнованого будинка, за технікою за якоюсь. Зробить постріл і сховається», – продовжує Віктор.

Вага комплексу Stinger – 15 кілограм. Максимальна висота, на якій ПЗРК здатен збивати цілі – три з половиною кілометри, гранична дальність запуску – майже 5 кілометрів. Швидіксть польоту ракети – 650 метрів в секунду. Комплекс постійно проходить модернізацію, тому ефективніший тієї ж «Ігли».

«Stinger при однакових умовах, це важливо, дасть приблизно в півтора рази більшу ймовірність ураження. Наприклад, полетіло десять бортів, в одному випадку ми збили шість, а чотири по нам відбомбились, а в іншому випадку збили вісім і по нас відбомбились лише два - є різниця?», – розповідає Олександр Єрощев.

Водночас радянські ПЗРК справні, попри те, що їм вже близько сорока років.

«Їх деякі характеристики впали. Тобто порохи деградують: ракета буде летіти не так швидко, трохи не так далеко. Можливо, трохи через це впаде вірогідність попадання. Але сам факт того, що вона полетить – вона полетить. Факт, що вона може влучити – він є. Скажемо так, пілоту це здоров’я не додасть, навіть якщо ми не влучимо», – розповідає Олександр Єрощев.

Росія визнає «ДНР» і «ЛНР»?

Іще один елемент загострення протистояння Росії та України – ініціатива російської Держдуми визнати незалежність угрупувань «ДНР» та «ЛНР». Проєкт Радіо Свобода Донбас Реалії запитали у жителів Донецька, що вони думають про такий сценарій.

«Це дуже серйозне питання, однозначно не можна відповісти. Треба думати, як люди відреагують, як ми будемо жити далі, як буде реагувати Україна» – відповідає питанням на питання жителька Донецька.
«Може, заспокоїться усе і буде якась стабільність – вони зрозуміють і ми, що це вже якось визначено», – припускає інша донеччанка.
«Думаю всі зрадіють і все зміниться на краще», – вважає інша жителька Донецька.

«Будемо жити за російськими законами, зарплатами і пенсіями», – жартує місцевий пенсіонер.
«Обов’язково вплине позитивно, оскільки будуть вирішені деякі «легітимні» питання з приводу перевезення товарів, кордони і постачання у тому числі озброєння», – припускає інший житель Донецька.

Варто відзначити, що проєкт звернення до Володимира Путіна про визнання так званих «ЛДНР» внесли депутати від комуністів. Це їхня передвиборча обіцянка і, формально, ініціатива опозиції, але в Держдумі її вже погодили і розглянуть у лютому.

«Ми вважаємо, що жителі Донбасу не просто відвоювали, відстояли своє право знаходитися з Росією – вони це вистраждали», – розповідає депутат Держдуми РФ від КПРФ Олександр Ющенко.

«Наступний крок, який логічно спадає на думку – це, на основі тепер вже «міждержавних» домовленостей, введення російських «миротворців» на територію непідконтрольного Києву Донбасу. Це такий сценарій, яким Москва погрожує Києву і ось він закладається у вигляді погрози. Але я поки що не бачу, щоб Москва відмовлялась від мінських домовленостей і щоб був серйозний інтерес їх демонтувати. Мінськ залишається такою дипломатичною рамкою, за допомогою якої Москва поки ще сподівається добитися чогось від Заходу, добитися, щоб Захід змусив Україну до їх реалізації і поки цей сценарій він залишається робочим», – вважає аналітик московського Центру Карнегі Костянтин Скоркін.

Міністр закордонних справ України Дмитро Кулєба заявив, що визнання так званих «ЛДНР» стане очевидним і повним виходом Росії з мінських домовленостей і підкреслив – РФ сторона конфлікту.

«Я вважаю, що Росія може піти на визнання «ДНР» і «ЛНР» тільки в одному випадку – якщо вона побачить реальну загрозу втрати цих територій для себе, деокупації цих територій. В іншому випадку їй невигідне це визнання, тому що Росія почала весь це конфлікт для чого? Для того, щоб змусити Україну виконувати мінські угоди на умовах Росії, тобто дати «особливий статус» Донбасу і через цей «особливий статус» імплементувати скажімо «ДНР» і «ЛНР» в політичне тіло України і через цей «особливий статус», через ОРДЛО, фактично керувати Україною», – вважає представник ОРДО у тристоронній контактній групі Сергій Гармаш.

26 січня вперше за довгий час відбулася зустріч радників лідерів «нормандської четвірки». По суті, єдине про що домовилися – зустрітися ще раз за два тижні. Водночас синхронно з’явилися заяви депутатів «Єдиної Росії» і ватажка угрупування «ДНР» Пушиліна про необхідність постачання російського озброєння на Донбас, яке Росія і так приховано і регулярно туди передає – конвої фіксували і в ОБСЄ, і в українських спецслужбах.

«Росія не почне якихось серйозних воєнних дій, крім перестрілок на лінії зіткнення, якщо не буде перспективи великої дестабілізації в Україні. Росії потрібно створити збіг декількох факторів, які ведуть до колапсу всередині України і після цього можна вже реалізовувати різні сценарії підпорядкування. Створити енергетичну кризу, якимось чином через своїх агентів впливу чи наосліп підтримати політичні сили, які просувають політичну дестабілізацію і в цей момент почати ще воєнну операцію. Можливо, ще щось, чого ми не знаємо. Звичайно, є ще арсенал спецслужб у вигляді терактів», – вважає експерт Національного інституту стратегічних досліджень Олексій Їжак.

Кремль всіляко заперечує плани атакувати Україну. Тим часом за даними українського міністра оборони вздовж кордону зараз близько 130 тисяч російських військ. Багато хто ці сили вважає недостатніми для широкомасштабної окупації. Олексій Їжак зокрема у найближчій перспективі бачить два можливих сценарії.

«Перший – це якийсь варіант публічного покарання у вигляді ультиматуму, який може дестабілізувати Україну, тобто це якийсь безконтактний бій за допомогою ракет чи авіації, нанесення ударів по якійсь важливій інфраструктурі, можливо, військовій, можливо, державній з подальшими ультиматумами для того, щоб дестабілізувати ситуацію, але це Росія здійснить тільки у тому разі, якщо буде впевнена, що не буде санкцій. Другий варіант був би повторенням чергового «надкотла», тобто є якесь оточення угрупування українських сил на сході, ударами з півночі і півдня, плюс, можливо, якийсь демонстративний наступ на Київ, але сенс у тому, щоб оточити угруповання, знищити його і на тлі цього вести якісь переговори про «Мінськ-3» чи щось подібне. Такий «Мінськ-3» міг би теоретично взагалі змінити устрій України і напрям її стратегічного розвитку» – розповідає Олексій Їжак.

Як видається, Росія шукає можливостей відповісти на посилення української армії іноземними союзниками. Вони частково зменшують проблеми оборони, що дуже важливо, але, очевидно, не вирішують їх повністю. До прикладу, зброя вже є, а питання з мобільністю армії ще потрібно вирішити – транспорту не вистачає. Однак постачання озброєння і обладнання буде продовжуватися – такі висновки можна зробити і з обіцянок союзників, і з очікувань України.