Букет для диктатора

Автор/джерело -  © Валерія Новодворська, «Грані» 

Аугусто Піночет представ перед Творцем. Маю сумнів, що він може розраховувати на райське блаженство. Райське блаженство отримає добрий, безневинний, благородний, нікчемний і бездарний президент Чилі Сальвадор Альєнде, який пустував як дитя, нічого не розуміючи ні в політиці, ні в економіці, поки кубинські командос за його спиною не стали просто захоплювати чилійські підприємства і землі в провінції.

Валерія Новодворська

Товариші по “народній єдності”, такі ж фанатики й ідіоти, як усі червоні на світі, допомогли йому тільки в одному: подарували автомат, із якого скоро довелося відстрілюватися в Ла Монеде.

Націоналізація мідних копалень, спроби фіксації цін і дика інфляція, видача дітям по півлітра молока - все це дуже характерна для лівих суміш любові до людства з безвідповідальністю і некомпетентністю.

Молоді ентузіасти зі всього світу, безвідповідальні і некомпетентні, просто через вік, помчали в Чилі залучатися до нової цікавої утопії. Художники з Європи, ліві, як майже всі художники, малювали на чилійських асфальтах. Молоді музиканти, шанувальники Віктора Хари, грали й співали. Саме ця молодь потрапить під танки військового перевороту, саме її заженуть на стадіони, саме вона пропаде без вісті. І іспанці, і американці, і англійці недорахувалися своїх дітей. Про це кубинська зграя з її теорією експорту революції не подумала. Вони все життя кидали людей у вогнище в ім'я вищих ідеалів. Погано, коли борода замінює мізки.

Сальвадор Альєнде

Перший свій гідний вчинок Сальвадор Альєнде зробив, коли відкинув ради червоних доброзичливців (вже коли в країні пропадала їжа, і почався страйк водіїв вантажівок - зовсім не буржуїв, і взагалі все пішло шкереберть у результаті мудрої економічної політики соціалістів). Доброзичливці нагадували про Леніна, Всеросійську Надзвичайну комісію (ВЧК), червоний терор, відміну прав і свобод, закриття правої преси. Альєнде на це не пішов, він був усе-таки інтелігент.

А потім він зробив справжній подвиг (це коли вже почався заколот). Альєнде послав радянського посла. Той пропонував “допомогу”. Зрозуміло, “інтернаціональну”. Радянське вторгнення, Куба-2, другий “комунізм під носом у Америки”. Альєнде розумів, що загине (до речі, Піночет його загибелі не хотів і пропонував літак і виліт за кордон, але Альєнде не був боягузом, і хтось вже повинен був розплатитися за тих хлопців і дівчат, яких повинні були убити через його некомпетентність). Розумів, що загине багато лівих. Але він, мабуть, знав, що таке СРСР. І вважав за краще для Чилі Піночета. “Антеї” не сіли. СРСР залишився з носом. Альєнде заробив собі рай: там, нагорі, не карають за невміння управляти державою, не карають і за атеїзм.

Жертвувати порятунком душі довелося ревному католикові Аугусто Піночету. Я тільки сподіваюся, що Бог пригадає свої ж власні обіцянки: “Хто хоче душу свою врятувати, той її погубить; а хто вважає її за мене, той її врятує”. Я сподіваюся, що (хоч би нині) старий знайде трохи спокою; адже якщо Понтій Пілат міг врятувати Ієшуа Га-Ноцрі, але не врятував через боязливість, то Піночет піднявся проти Альєнде через власну хоробрість, намагався врятувати, але не міг його залишити у влади, тому що гинула країна, тому що владу вже тупо і методично брали комуністи, брали у Альєнде за спиною. Загинули 3000 чоловік, а якби Піночет не зупинив тріумфальний хід радянської влади, загинули б сотні тисяч, а ті, хто залишилися в живих стали б рабами, як на Кубі.

Аугусто Піночет

Молитимемося, щоб Господь був милосерднішим до Піночета, чим суддя Балтасар Гарсон. Хай вони з Альєнде ходять місячною стежиною і сперечаються. Яка жорстока доля! Дисидент Альєнде помер законним президентом, а новий консерватор Піночет вимушений був зробитися спочатку бунтівником, а потім узурпатором і диктатором. І мадам президент Мішель Бачелет відмовляє йому в президентських почестях і національному траурі. Яка ниць! Йому і пам'ятник не потрібний, пам'ятник Піночету - це щаслива, вільна, багата країна Чилі на тлі голодних, убогих латиноамериканських легітимних утопій.

Бути б президентові Мішель Бачелет “жінкою в білому” із кубинської організації родичів в'язнів совісті, якби Піночет не відтягнув Чилі від краю того провалля, куди колись скотилася Куба. Божевільні супротивники мертвого старого бігають по Сантьяго, кидають пляшки з палаючим бензином і біснуються, вимагаючи чи то воскресіння Піночета для покарання, чи то замогильного суду, чи то заочного вироку. Право бігати, стрибати і кричати забезпечив їм той же генерал і диктатор. На Кубі не пострибаєш і не погаласуєш, а Піночет, провівши реформи, усунувши червону загрозу, передав владу парламенту, ризикнувши опинитися коли-небудь у в'язниці.

Спасибі Маргарет Тетчер, яка оцінила старого і допомогла, спасибі Аліку Коху, вічному плавцеві проти течії, який в день смерті Піночета на каналі НТВ один серед лівих завивань і чисто радянської хули сказав про старого добре слово. Спасибі американцям, що трішки допомогли тоді, в 1973-му, хоча їх громадяни, що потрапили під гарячу руку, теж загинули в Чилі...

Чилі прощається з Піночетом...

Піночет врятував країну, як рятує хворого хірург: кров, крики, конвульсії, прокляття, а наркозу немає. Громадянська війна - це операція без наркозу. Або умілі і жорстокі руки хірурга, або морг. Ніхто з нас, правих лібералів, не зміг би узяти на себе те, що узяв на свою відповідальність і совість Піночет, Маннергейм, Франко. Ми б не перенесли: тортури, стадіони, розстріли, загибель Федеріко Гарсіа Лорки, незаперечного генія. Більш того, я б не вижила ні за Франка, ні за Піночета. Спроба захищати права людини під час громадянської війни і говорити “під руку” озвірілим військовим завжди кінчається смертю правозахисника. Адже в 70-х буцнули не тільки комуністів, але і свободу преси та слова. І немало християнських демократів і журналістів. Але ми знаємо альтернативу, ми народжені в СРСР. Нас хотів врятувати Корнілов, але лівий неврастенік Керенський віддав перевагу союзу з більшовиками. Ви знаєте, що було далі. Читайте “Архіпелаг ГУЛАГ”.

Маннергейм поховав в братській могилі двадцять тисяч робочих і лівих активістів, але врятував Фінляндію. Франко не врятував Лорку, пролив немало крові, але не пустив за Піренєї ні Гітлера, ні Сталіна, і рятував євреїв, і приймав біженців із Віші. Пам'ятник Маннергейму стоїть у Хельсінкі, могилу Франка під гігантським хрестом у Долині Полеглих ніхто не сміє поганити.

Пройде час, пройде покоління, і Піночету теж поставлять пам'ятник. А його сподвижникові, нащадкові славного отамана Краснова, Мігелю Краснову, дали 10 років тільки за те, що він бився у сімдесятих із кубинськими герільєрос, що проникли до Чилі. Він зараз сидить у в'язниці. Хоробра російська людина, чий народ був виданий англійцями Сталіну, по-звірячому знищений, і ніякий “Конгрес російських общин”, ніякі ЛДПР навіть не думають його захищати, тому що наші нацисти за сумісництвом ще і совки, в душі залишилися червоними і захищають тільки своїх.

У вогні броду немає, і ніхто ще не вигравав громадянську війну без жорстокості і крові. І коли я бачу “Іншу Росію”, Громадянський конгрес і об'єднаний громадянський фронт, що заграють з лимонівцями, АКМ-івцями й іншими “червоно-коричневими елементами”, у мене виникає питання, чи розуміють вони, що викликають дух Піночета (добре, якщо не Сталіна)? Як багато у нас охочих зіграти роль Альєнде і Керенського. Якщо хто-небудь із чилійських лівих прочитає мою статтю, хай покладе пару квіточок на могилу Альєнде з карткою “Від переконаного супротивника”. А якщо її прочитає чилійський правий, хай покладе на могилу Піночета букет, а на картці напише “Від прихильника і потенційної жертви”.

Піночет був для Чилі історичною необхідністю. Це треба вміти визнати. Хрест над Долиною Полеглих - це знак туги і знак примирення. Такий меморіальний комплекс побудують і в Чилі.

Покладіть на Час вінки,
У цьому вічному вогні ми згоріли.
З жасмину, з білого бузку
На вогонь покладіть вінки.

(Андрій Вознесенський)

Переклад українською – Валерій Колосюк