- Гоголь, зупиняючись у німецьких готелях, підписувався як “Гоголь-українець”. Гоголя не любили в Росії, бо героїчною і красивою показував він Україну, а нерозумною і дикою Московщину. “Киньмо Московщину… Для кого ми працюємо?… Поїдемо до Києва, адже він наш, не їхній”, – писав він у листі до другого українця – Михайла Максимовича, видатного нашого вченого-природознавця, історика, філософа, фольклориста.
У Борщівському районі, що на Тернопільщині, розташовані найдовші в Україні печери. Серед них - одна з найцікавіших печер – “Вертеба”, яка міститься в селі Більче Золоте, і в якій знайдено сліди наших далеких пращурів – трипільців.
Знаємо, що найдовша у світі печера – “Мамонтова”, довжиною 596 км, розташована в США у штаті Кенектікут. Найдовшою в Україні є печера в селі Гіпсах, що простягається на 236 км. Вона – друга за довжиною після “Мамонтової”. В Ясенівському лісі, біля села Стрілківці, є печера “Голубі Озера”, яка входить до десятки найбільших печер світу. Назва походить від озер голубого кольору на дні печери. В цих озерах можна купатися. Їх глибина сягає до трьох метрів, але вода дуже холодна. Печера має 134 км. Відстань між цими всіма печерами невелика, приблизно 400 метрів. Якщо би всі печери з’єднати, а це можливо, то ми б перегнали Америку. Тим більше, що ще далеко не всі борщівські печери відкриті. Крім того, на Тернопільщині відкрито понад 100 невеликих печер, але найбільше їх саме в Борщівському районі. На даний час досліджено всього 20 % печерних порожнин. Найновішим відкриттям була печера “Музейна”, що неподалік “Голубих Озер”.
Зараз мова піде про одну з найцікавіших печер – “Вертебу”, яка міститься в селі Більче Золоте, що за 18 км від Борщева. Ще її називають “Наддністрянською Помпеєю”. Історія цієї печери досить цікава, бо в ній знаходимо сліди наших далеких пращурів – трипільців і ніби поринаємо в той час, коли вони жили. Назва печери походить від давньослов’янського “вертеп”– печера, яруга. Печера “Вертеба” має густу сітку і дуже заплутана. Загальна довжина– 9 км. Колись у ній заблукали львівські спелеологи, і їх шукали три дні.
Як утворилася печера?
Печера “Вертеба” утворилася приблизно 20 мільйонів років тому. В той час на поверхні цього краю було тепле Сарматське море. В ньому росли водорості, які, відмираючи, опадали на дно, і з них формувалися потужні товщі гіпсу. Дотепер в печері можна побачити висячі гіпси – мінерали. Коли почалося альпійське горотворення, а земна кора стала рухатися, в гіпсах утворилися тріщини, в які заходила вода із Сарматського моря. Розчищаючи гіпс, вода відносила його на дальші території. Коли суша піднялася вище, вода вилилася з тих тріщин і утворилися порожнини, які зараз називаємо печерами. А після того триває процес вторинного утворення печер: зі стелі і з землі ростуть сталагміти (бурульки) і зростаються докупи.
Історія печери “Вертеба” починається з 1774 р. В одному з тодішніх документів згадуються монастир і розташована неподалік печера. Можливо, йшлося саме про цю печеру. А з польської газети “Пшчулка Краковска” дізнаємося про інше відкриття. В 1823 році на печеру випадково натрапив тодішній власник цих земель Ян Малевський, полюючи на лиса. Загнаний звір зник у невідомій людям печері. Керований цікавістю, Малевський спорядив “експедицію” з місцевого люду. Молоді чоловіки прихопили з собою кайло, мотузку, лопату і кілька літрів вина для сміливості.
Відкрито було печеру у 1920 р. Спочатку тут побачили білі гіпсові стіни, які зараз ми бачимо уже чорними. В чому різниця? Це є вплив людини на природне середовище. Коли не було світла, то запалювали факели, і від того стіни почорніли. Перші відвідувачі побачили не лише білі стіни, але й багато посуду і череп’я біля них.
Славнозвісний камінь. Від нього починається маршрут
У печері “Вертеба” було знайдено Трипільську культуру
У 1876 р. тут провели перше археологічне обстеження і знайшли так звану “Трипільську культуру”. Археологічні розкопки проводилися десятки разів і щоразу знаходили велику колекцію, яка зараз перебуває у Краківському археологічному музеї. Там є біля 400 цілих посудин, яким понад 5 000 років, біля 30 тисяч фрагментів битого посуду, 120 антрополого – зооморфних фігур, велика колекція виробів з кістки і каменю.
За радянських часів печера фактично не досліджувалася. Відновилося дослідження в 1996 р. Борщівським краєзнавчим музеєм. З того часу тут майже щороку проводяться розкопки і знайдено багато цікавих речей. Спочатку забирали все в музей на реставрацію (там є велика експозиція), а з 2004 р. уже нічого не забирають, бо не поміщається. Тому в печері почали створювати єдиний в Україні “Печерний музей періоду трипільської культури”.
Вхід до печери починається з великої ями, а далі вона складається з широких галерей, розділених вузькими перемичками. Стінки гладкі й темні, на склепіннях – карбонатні натічні утворення у вигляді кірок, рідше– невеликих. Температура в печері 9-10° при вологості 92-100%. Стелі печери безпечні, але якщо є нависаючі камені, то можуть обвалитися. А загалом, ця печера не рухається і не обвалюється.
Першою знахідкою в цій печері на самому початку маршруту є величезний камінь. Але це не зовсім знахідка. Він стояв тут десятки, а може й тисячі років і нікому не заважав. Спочатку хотіли його розірвати на шматки і винести на поверхню, та коли підкопалися під нього, побачили несподівану картину, після чого не захотілося його чіпати. Нижня основа кам’яна, майже правильної заокругленої форми, з іншого боку є два великі камені – підпірки, а з протилежного є один невеликий камінь. І ця брила, що лежить на цих підпірках, важить біля 70 тонн. Чи могла вона самостійно вискочити на ці підпірки? Тому можна здогадуватися, що сюди її висадила древня людина, але знову загадка: для чого і яким способом вона це зробила? Можливо, що біля нього відбувалися ритуальні церемонії. А, може, це був камінь-пастка. Мабуть, під камінь ставили приманку, ховалися, і в цей час зі входу вдирався ведмідь, кидався під камінь і відразу застрягав, а троє трипільців вискакували, висмикували підпірки і тим великим каменем його привалювали. Є ще й така гіпотеза, що камінь висів на стелі в цьому місці і якимось чином звалився на землю. Свідченням є те, що конфігурація стелі така сама, як поверхня каменю.
Відображена сцена життя трипільців
Печера врятувала євреїв від смерті
Наступним об’єктом печери є так звані “Хатки”. Назва пов’язана з періодом ІІ Світової війни. У цій частині переховувалися від німців євреї з навколишніх сіл. Щоб врятувати своє життя, людина знову попросила захисту в печери. І вони поробили собі хатки. З цього ж каменю робили стіну, і там жило по 10 осіб. Деякі стіни ще дотепер збережені. Стіна маскувала вхід, і євреї залишалися непомітними. Жили євреї в хатках два місяці, а потім німці їх виявили, і до кінця війни вони переховувалися в “Голубих Озерах”. Дотепер археологи знаходять речі тих євреїв, і ще є живі свідки, котрі знали про цей сховок.
Задовго до ІІ Світової війни це місце полюбили трипільці. Про це свідчать розкопки, які є в наступній заглибині. Тут бачимо частину глечика, яка пролежала понад 5 000 р. Біля нього розбиті фрагменти різного трипільського посуду. Є також ріг благородного оленя, з якого робили кістяні знаряддя праці. Далі розташована так звана трипільська лежанка. Долівка була вимощена глиною, а з плином часу зробилася твердою від розпалювання на ній вогнища. Трипільці гріли долівку вогнищем, а потім лягали на неї, немов на піч.
Далі стоїмо на трипільських глечиках. Вони є на глибині ще півметра під ногами. Ці печери поділяються на три локальні групи періоду трипільської культури. З кожної локальної групи було взято взірці на аналіз і датування показало, що в цій печері людина жила 5 тисяч років тому. Жило тут, за матеріалами розкопок, приблизно 400 чоловік протягом 800 років. Звідки знають? Коли поглиблювали долівку, то там знайшли такі самі глечики як і на цьому розкопі. Коли розкопували коридор і наближалися до великого залу, то насичення тих трипільських знахідок збільшувалося. Трипільці більше використовували великі зали, аніж коридори. Залишається загадкою, що трипільці робили в печері, адже вони ніколи не жили під землею. Це унікальний випадок в історії їхньої цивілізації. Є декілька гіпотез, що вони могли робити. Одна з них, що ховалися від ворогів. Інша гіпотеза, що тільки перебували тут взимку. І ще одна гіпотеза – використовували печеру в культових обрядах.
Часто зустрічаємо в печері “лісовий масив”. Крізь нього неможливо пройти, треба повзти приблизно 200 метрів. Тепер відкрили новий район печер, якому дали назву “Археологічний”. Було прокопано 7 метрів вузького коридору, а далі можна було 300 метрів іти на повний зріст. Після трипільців ніхто тут не бував. Біля стіни в цій печері знайшли величезну трипільську миску, перевернуту дном догори, ніби вчора її залишили. Також знайшли мідну сокиру, а решта законсервували для подальшого вивчення.
Знаходили в цій печері свій пристанівок і воїни УПА. В печері “Кают-компанія” після війни органи НКВД знайшли дві друкарські машинки, на яких друкувалася інформація про той період, генератори, якими повстанці освічували цю печеру і приблизно півтонни паперу, на якому друкували листівки. Все було вилучено. Але залишилися вішалки, де повстанці вішали одяг. Кімната була замаскована кам’яною стіною і не було помітно, що за нею є. На стіні вони залишили напис: “Смерть бандитам – слава Україні”. У віддалених печерах є так звана “Бандерівська яма”, де повстанці відпочивали. Досі там є перегнивше дерево від саморобних ліжок.
У таких лабіринтах легко заблудитися
Часто при розкопках зустрічаються кістки тварин і людей
Бачачи стіну, не можна вважати, що вже кінець печери. Із неї стирчить кістка якоїсь тварини, далі… кістка людини. Тут фрагмент кераміки, а тут потужний шар вугілля. Можна копати далі і поринати в древню історію.
У печерах під час розкопок знаходять багато людських черепів, а також знаряддя праці, якими було здійснено поховання. Можна здогадуватися, що тут хоронили людей. І ще унікальність дослідження полягає в тому, що в цій печері дуже добре зберігається кістка. Для порівняння можна сказати, що кістка цього періоду, знайдена на поверхні, зберігає в собі 0 (нуль) відсотків органіки, вона мінералізована і перетворена в камінь. А в печері кістка цього періоду має 80 % органіки. Людина, котра щойно померла, має 90 % органіки в своїх кістках. Згідно досліджень, генетично споріднену групу з тими людьми, котрі перебували в цих печерах, зараз знайшли на території сучасної Іспанії, тобто ті люди є кровними родичами племен, які перебували на території України. І ще: черепи, які були тут знайдені, свідчать, що людина того періоду сягала висоти двох метрів і мала вигляд європейської людини.
У найбільшому залі печери “Сапєга”, названої на честь власника села Більче Золоте Леона Сапєги, відтворено життя трипільців. Цю печеру досліджували з 1890 до 1892 року: зверху над входом до печери була споруджена дерев’яна платформа, донизу спускався ліфт і вели дерев’яні сходи. Внизу працювали 15 чоловік, нагорі – 9. Довкола розташовувався величезний виноградник Сапєги. Коли вперше археологи увійшли до цієї величезної зали, то вони потрапили на велику халяву. Їм не треба було нічого копати, нічого шукати, а тільки підійти під стіну і знайти 20 великих зерновиків, які треба було взяти за віжки, висмикнути і винести на поверхню, а потім понести в конюшню Леона Сапєги у Більче Золоте, але в цій конюшні їх назбиралося так багато, що вони стали не вміщатися, то тоді Сапєга наказав повиливати із винних погребів вино і занести туди оці речі археології. Сапєга помер у похилому віці в 1939 р., а його вдова Тереза Сапєга передала всі знахідки до Краківського археологічного музею.
На кінці маршруту цікавим є зал, де відображено сцену життя трипільців у цій печері. Прикарпатський археолог і дослідник трипільської культури Тарас Ткачук перемалював у Краківському музеї всю колекцію і відтворив її в цій печері. Люди, які тут жили, просто так не сиділи, а повинні були виконувати якусь дію. Кожна відображена скульптура щось робить. Наприклад, той чоловік, що йде до печери, освітлює собі дорогу факелом. На шиї у нього пластинка у вигляді голови тура. Цікава і трошки міфічна історія цієї пластинки. Таких пластинок у цій печері було знайдено дві. Одну – у 1898 р., вона є емблемою Краківського археологічного музею, а рівно через 100 р. експедиція знайшла точно таку саму. Напевно, той самий майстер зробив ці дві пластинки. Друга пластинка є емблемою музею у печері. Далі бачимо, що жінка тримає дрова, якими розпалює вогнище. На шиї у неї якісь амулети. Інша жінка тримає дитину, а хлопець грає на сопілці. Під час війни цей зал використовували повстанці як стрільбище. Досі там видніються сліди від куль.
У печері водяться 4 види кажанів, які занесені до Червоної книги України. Вилітають і залітають у маленьку щілину, яку спеціально залишили біля дверей. Крім того, можливо, знають інші щілини в печері.
Актуально
104920 переглядів
До теми:
