- Гоголь, зупиняючись у німецьких готелях, підписувався як “Гоголь-українець”. Гоголя не любили в Росії, бо героїчною і красивою показував він Україну, а нерозумною і дикою Московщину. “Киньмо Московщину… Для кого ми працюємо?… Поїдемо до Києва, адже він наш, не їхній”, – писав він у листі до другого українця – Михайла Максимовича, видатного нашого вченого-природознавця, історика, філософа, фольклориста.
Як ми повідомляли, сьогодні більшовики і опозиція зустрічалися у Секретаріаті Президента України. Із огляду на важливість для кожного громадянина цієї події, ми подаємо текст стенограми виступу Президента Ющенка на цій нараді.
– Шановні колеги!
Я звертаюся і до присутніх на зустрічі політиків, і до засобів масової інформації із закликом до одного: як кисень країні сьогодні потрібна стабільність. Перш за все, йдеться про політичну стабільність. Політична стабільність – це один із елементів державного національного прогресу. Я надіюся, що кожна політична сила, представлена тут за столом, на зустрічі, розуміє, наскільки принциповим для нас є сьогодні досягнення такого порозуміння, яке б забезпечувало політичну стабільність. Хотів би підкреслити, що країні потрібна стабільність не на базі зруйнованого банку, не на базі зруйнованого ринку, не на базі незрозумілої приватизації чи будь-яких негативних процесів у соціальному і економічному житті. Мова йде про те, що на цих засадах стабільності ніколи не збудуєш. Мова йде про пріоритети, які можуть бути ціллю для всіх політичних сил. Безумовно, мова йде про стратегічні національні пріоритети. Чим сильніші стратегічні пріоритети, тим сильніше можна об’єднати політичні сили.
Попри різні політичні кольори, попри певну історію, в тому числі, виборчу, ми повинні вийти сьогодні на порозуміння заради національного прогресу.
Хотів би сказати, що дуже важливо дати відповіді, чому так відбувається у політичному житті, що сьогодні протистояння між більшістю, меншістю, різними політичними силами, інститутами влади стає дедалі звичнішою категорією для української людини. Відповідь на це запитання є ключовою, бо вона формує, до якої складової домовленості ми схиляємося у підсумку нашої робочої наради.
Хотів би сказати, що в основі парламентської кризи, я сказав би ширше – політичної кризи, лежать дві речі. З одного боку – зміни і доповнення, внесені до Конституції у 2004 році. Я не даю оцінку правову чи змістовну цих змін. Я пригадую обставини, час, коли це робилося. Я добре розумію і пам’ятаю мотивації, для чого це робилося. Я даю констатацію того, шановні колеги, що зміни до Конституції привели до втрати конституційних балансів у країні, втрати системних противаг між гілками влади. У нас виникла узурпація влади. У нас виникли тенденції, які напряму загрожують демократичним завоюванням. Я уникаю будь-яких персональних оцінок. Я уникаю будь-яких партійних оцінок. Я звертаюся зараз і до присутніх, і до тих, хто буде мати можливість нас бачити, як до громадян вільної і демократичної країни. Значна частина цих змін імплементується не на правовій основі. Це ще поглиблює наслідки конституційної реформи. Я не буду говорити про такий документ, як Закон про Кабінет міністрів, про який я багато разів говорив, що я його не можу визнавати як Президент України. Цей документ приніс колосальне непорозуміння у відносини між Президентом і Урядом.
Мені незрозумілі обставини, за яких були порушені взаємні домовленості, зафіксовані в Універсалі, що такий Закон повинні творити Секретаріат Президента, Уряд і ВР. Одним словом, є тема конституційних дисбалансів, які завдають великої шкоди у відносини гілок влади. Це теза перша. Друга теза: мені здається, не всім до вподоби зараз визнавати, що українську владу представляють різні політичні сили. Якоюсь мірою, я сказав би, полярні політичні сили, з точки зору мети чи пріоритетів. Україна, на жаль, не має усталеної традиції відношення у владі різних політичних сил. Немає терпіння, немає поваги, немає коректного ставлення одної сили до іншої. На жаль. Значна частина життя політичного життя вибудовується за принципом взаємного знищення: на карті не повинна існувати інша політична сила. Це безперспективна політика. Я думаю, що політики розуміють: дорога має бути тільки в одному напрямку – спочатку взаємне визнання, а друге, що вкрай важливе, це спільна праця у розробці національних пріоритетів. Мені дуже б хотілося, щоб представники більшості зрозуміли, що стратегію держави виписує не більшість, стратегія держави виписується не арифметичним голосуванням в парламенті 226 голосами. Стратегію держави виписує формула консенсусу. Тому що стратегія пишеться не на ваш політичний вік, а на вік держави, принаймні, на десятки років, коли ніхто із присутніх, я і себе вважаю у тому числі, не буде представляти той чи інший інститут, ту чи іншу політичну силу. Іншими словами, нам треба розуміти, що поняття стратегії – це поняття не тільки однієї сторони влади. Це – гармонізація позицій двох сторін. Коли ми говоримо про тактичні речі, на мій погляд, тактичні речі – і в парламенті, і поза парламентом, – повинні виписуватися на базі компромісу. Якщо ми це зрозуміємо, я думаю, ми знімемо другу загрозу, яка сьогодні існує для української стабільності. Це неорганізовані, безправні політичні відносини партій, блоків, які представлені у парламенті. Нам треба цю ворожнечу, цей конфлікт замінити на пошук порозуміння. Підкреслюю: порозуміння на базі національних пріоритетів. Хотів би підкреслити, чому я не вживаю у даному випадку державні пріоритети. Вони важливі. Але, на мій погляд, ця категорія є дещо іншою. Тому що ми повинні говорити не тільки про інститут держави, який у суспільному житті, безумовно, грає велику роль і посідає значне місце. Але ми повинні думати про громадянина, ми повинні думати про неурядові організації, ми повинні думати про уряд, ми повинні думати про парламент, ми повинні думати про багато загальнонаціональних речей. І тому в цій площині, мені здається, у нас надзвичайно бракує діалогу. До чого це призводить? Це призводить до наслідків, які переконаний, не можуть стати предметом гордості ні для кого.
Вісім місяців країна живе без урядової програми. Ми звикаємо жити стихійно. І це здається вже нормою. Друге: ми починаємо спекулювати статистикою. Ми починаємо длубатися в цифрах, які нам не належать. Які належать іншому часові, іншим обставинам.
У нас навіть не вистачає коректності говорити, що такі теми, як ріст ВВП, не робляться за 3 чи навіть за 12 місяців. Це успадкована справа з дуже багатьох інститутів і довга в часі.
Подивіться, будь ласка, на ситуацію на інвестиційному ринку. Від України відвертається інвестор. Якщо відкинути 3-4 покупки по банках і по «Криворіжсталі», що є в активі? Яка приватизація сьогодні йде в країні? Хто про ці плани говорить? Що буде приватизовуватися в березні, квітні, травні? Які об’єкти сьогодні розкручуються на відповідних бізнесових нарадах у Лондоні, Нью-Йорку, Токіо, Цюріху і т.д.? Ми живемо стихійно. Політика приватизації замінилася політикою рейдерства. В кожній області гине кілька сотень державних підприємств через штучне банкрутство. Триває тінізація національної економіки. Кого це може влаштовувати?
Кожний виступ у парламенті починається із захисту прав бідної людини. Захист бідної людини починається з ясних, прозорих правових процедур. У будь-якому питанні, у тому числі, в економіці.
Подивіться, що робиться з ПДВ. Ми сьогодні маємо 8,1 млрд. грн. простроченого ПДВ. Це було востаннє три роки тому. Я б цю цифру обговорював лише в одному контексті: це є ключовий фактор тінізації галузі державних фінансів. Звідси починаються обороти, які потім називаються кримінальними.
Я не буду говорити про приватизовану прокуратуру, яка вже нездатна приймати рішення відповідно до закону. Ми стаємо сьогодні свідками, коли в Україну повертаються злочинці, коли відміняються концепції дій, закриваються кримінальні справи. Всі розуміють, що вони закриваються на кілька місяців. Замість того, щоб чесно, у рамках українського закону реагувати на цю ситуацію – боротьби зі злочинністю, криміналітетом. Подивіться на ситуацію в судах. Легенди ходять про Печерський суд, легенди ходять про десятки судів. Ми вже звикли до такої судової системи, де, переконаний, свою благу справу міг би програти Ісус Христос по своїх десяти заповідях! Не виграв би він у Печерському суді. А ми говоримо про державні інтереси. Як їх захистити, як виграти. Я хотів би сказати, що ці теми можна перелічувати. Моя мета зараз – не посипати рану сіллю. Просто знайти ті емоції, які сьогодні б пробудили у кожної людини, яка сидить за цим столом, розуміння того, що це зашкоджує усім політичним силам, усім інститутам, які сидять за цим столом. Ніхто не виграє. Перший, хто прибіжить за захистом, правовим, це ті, хто сьогодні робить ці безчинства. Це правило буде. Тому що це принцип маятника, мало є людей, які б хотіли його зупинити. Я можливо один із небагатьох, який хотів би це зробити, який не хотів би апелювати, як політик, до вчорашнього дня. Я багато разів повторював: у мене складається враження, що я кожний день подаю руку, я кривого слова жодного нікому з вас ні персонально не сказав, не давав тих оцінок, які б могли вивести на основи відносин, які залишаються десь поза межами правового поля. Але чому я кожен ранок отримую каміння від когось? Я не розумію, шановні колеги, чому у нас немає порозуміння із питань, які давно вже є святими для української нації? Починаючи з теми мови. Ну яка влада себе дискредитує, девальвує так успішно на темі материнської мови, як українська влада? Я апелюю до того, що вісім місяців тому був підписаний Універсал, який давав відповідь, як вирішувати це питання централізовано, без спекуляцій. Замість того, щоб локалізувати цю тему, вона сьогодні надзвичайно сильно підігрується. З думкою, начебто, про людину.
Соціальна тематика. Ви пам’ятаєте, в якій атмосфері підписувався у Секретаріаті Президента бюджет 2007 року? Скандал був. Навколо чого скандал? Чи залишити темпи мінімального росту заробітної платні і прожиткового мінімуму на рівні 12%? Чи його треба підвищити? Що для цього є і три мільярди ресурсів, і я хочу сьогодні підкреслити, і десять мільярдів ресурсів у нас є. Але рішення не приймалося. Була якась мета, був колосальний політичний скандал, що Президент починає чимось спекулювати. Минає ще 80 днів і позиція стає полярною. Всі кинулись підписувати, подавати ініціативі ті, які 80 днів тому ще заперечували. Я відношу таку політику до політики цинізму.
У кооперативі так можна працювати. У державі, при роботі над таким документом як бюджет, кожні 80 днів так політично грати, переконаний, що це є дуже небезпечна політика. Що в результаті відбувається? Пригадую нашу останню нараду з соціальних питань, яку робили в Житомирі. От подивіться, що ми втрачаємо тоді, коли в нас немає цілеспрямованої роботи?
Тема української мови. Фінансування національного видавництва, підтримки видавця. 21 млн. гривень не використано у минулому році. Вся Україна завалена російськомовними книжками. Жодної копійки на підтримку свого видавця не в тому плані, що не було передбачено бюджетом, а не направили на цю справу. Не видаються твори Шевченка, не видаються твори Івана Франка, не видається українська класика. Це є державна політика? За підсумками 2007 року не використано для багатодітних родин, для дитячих будинків сімейного типу 45 млн. грн. Ну хай поїдуть, прозвітують про це на Закарпатті, чи в Одесі, чи в Миколаєві.
Дійшли до теми Голодомору – в нас не вистачає сили перед мільйонами дідів-прадідів, які полягли, принести слово вибачення, схилити голову, прочитати молитву. Без жодних політичних переслідувань, без жодних фінансових вимог і т.д. Що нам заважає у державі сформулювати голос нації із даної трагедії? Ми робимо з цього політику. Ми озираємося вліво, вправо, не можемо сформувати своєї позиції.
Якщо проаналізувати угоду про антикризову коаліцію і угоду про об’єднання опозиції, – я тут звертаюся до журналістів, зробіть цей аналіз. 80% основ внутрішньої і зовнішньої політики ви знайдете спільних. І угода про створення антикризової коаліції, як і угода про об’єднану опозицію, писалася на базі одного документу – угоди про створення коаліції демократичних сил у ВР. Визнає це хто чи не визнає. Це говорять переговори, які велися, що це можна прийняти за основу. Що в нас є за розходження? Шість позицій: ринок землі. На мій погляд, після нетривалої дискусії це питання легко закривається. Реформа системи охорони здоров’я. При взаємній повазі двох сторін можна сформулювати відповідь. Соціальний захист найуразливіших верств населення. Дуже легко із 12 пунктів зробити план, який би сповідувався і в опозиції, і в більшості. Як вирішувати проблеми сиротинця, пенсіонера, інваліда, багатодітної родини і т.д. – немає проблем у цьому. Я думаю, що проблема лише в одному: в хорошій, структурній дискусії, що є первинним, що є вторинним. Пенсійна реформа – дещо складніше питання. Але чим глибше ми її затягуємо, тим з кожним місяцем влада стає фундаментальним заручником цього питання. Ця влада не може відповідь у рамках чинного законодавства на те, як збалансувати (...) ці відношення. Прийде інша влада, у неї проблеми будуть ті ж самі. Це виклик для всіх.
Актуально
32122 перегляди
Публiкацiї за темою «Політмаразми»:
