Актуально
10521 перегляд
|
Ось такі вони – вироби із глини! |
Львів’янин Юрій Моравський уже три роки нерозлучний з глиною. Та “майстром” себе не вважає. “Майстер, – каже гончар, – це той, хто сідає і за годину “викручує” 60 горнят! А я не роблю простих речей. Коли обробляю вироби, наношу ліпний орнамент, роблю потужний випал”.
У гончарстві краса виробу залежить не лише від вправності рук. У цій справі важлива і якість матеріалу. Глину потрібно брати таку, щоб добре тягнулася. Вона має бути достатньо пісною і достатньо жирною. У селі Рудках, за словами гончара, є завод, де можна отримати глину, але на нього потрапити складно. Тому за глиною Юрій Моравський радить їздити до Золочева. Там її можна накопати просто у полі.
А ось Леся Денисенко-Яременко з Київщини у роботі використовує ангоб – кольорову глину. “Коли я ліплю посудину, – розкриває творчі секрети майстриня, – наношу малюнок кольоровою глиною, поки виріб ще не застиг. Таким чином він фіксується навічно”.
Пані Леся бідкається, що сьогодні гончарство стало фактично жіночою справою. “У нас гончарний рід, – каже пані Леся, – і я, мабуть, взялася за цю справу, бо відчула поклик десь із глибини віків. Зараз навчаю цього мистецтва свою доньку”. Гончарні фестивалі відбуваються в Україні від весни до осені щодва тижні. І хоча розбагатіти на цій справі важко, проте на “кусень хліба та зупку”, зізнаються митці, вистачає.
Більше новин за темою «Народний Вісник»:
