Актуально
8668 переглядів
 |
10 років тому загинув журналіст Шевченко. Обставини не з'ясовані досі |
Більш ніж півсотні друзів і колег зібрались на могилі луганського журналіста, власкора газети “Київські відомості” Петра Шевченка. Сходяться вони так кожного березня впродовж уже десять років. І десять років ставлять питання – що ж сталося з журналістом?
Після перемоги Віктора Ющенка на президентських виборах у промовах над могилою Петра Шевченка вперше пролунали слова надії – близькі сподівалися, що зміна політичного курсу країни допоможе розкрити таємницю загибелі журналіста.
Цього не сталося. Намагання рідних ознайомитись з матеріалами слідства або, принаймні, з постановою про закриття справи, досі не принесли успіху. Наталія Кононова, власний кореспондент газети “Київські відомості”: каже, що справа Шевченка була закрита дуже швидко.
І найголовніше: постанова про припинення справи так і не потрапила до родини. Незважаючи на велику кількість звернень, справу не показують, – каже Наталія Кононова.
Подорож, з якої Шевченко не повернувся живим
У березні 1997 року Шевченко поїхав до Києва за викликом “Київських відомостей”, але в редакції не з’явився і додому теж не зателефонував.
Кореспондент УНІАН Людмила Соколенко каже, що Петро Шевченко завжди звідусюди обов’язково телефонував своїй дружині й казав: “Не турбуйся, у мене все гаразд”.
12 березня 1997-го він їй не подзвонив. Дружина відчувала, що з ним щось трапилось. В тривозі вона подзвонила Людмилі Соколенко.
Наступного дня ввечері Петра знайшли повішеним у напівзруйнованій котельні неподалік аеропорту “Жуляни”. Колеги й друзі Петра Шевченка впевнені, що це було не самогубство, а убивство.
Незадовго до загибелі Петро Шевченко опублікував у “Київськіх відомостях” цикл з шістьох матеріалів про корупційні дії керівництва області, про спроби звільнити з посади тодішнього мера Луганська Олексія Данилова та про втручання у цей процес луганської СБУ і міліції.
Пророчі рядки поета
Товариш небіжчика Валерій Фролов, який всі 10 років влаштовував дні пам’яті журналіста, вірить у справедливість, і сподівається, що таки розкриють таємницю загибелі його земляка Петра Шевченка.
Сьогодні між спогадами про те, якою щирою і незвичайною людиною був Петро Шевченко, друзі читали і його вірші – їх він писав під псевдонімом Петро Біливода. Серед них були й такі рядки, опубліковані посмертно:
«Я вмер учора, та моя душа
мені лишитись серед вас звеліла,
і я лишився – що я мав робити?
І разом з вами їсти й пити
я посадив своє порожнє тіло.
А я сидів і плакав разом з вами,
а я сидів і плакав разом з вами,
а я сидів і плакав разом з вами,
від вас узятий чорними вітрами».
Більше новин за темою «За право людини»:
