Актуально
Регіон: 
|
Фрагмент археологічної карти Харківської обл. з сайту tourist.kharkov.ua
|
Саме у цей період вони переходили від кочового до осілого способу життя і підпорядковувалися Хазарському каганатові. Зрештою, як і давні русичі, що платили хазарам данину ”з дима по мечу” — пише ”Повість временних літ”.
На Харківщині вздовж річки Сіверський Донець залишилося близько 300 аланських пам’яток. Дві третини з них — могильники та стоянки. Решта — городища, в яких люди не жили, а лише переховувалися.
— Під Чугуєвом був справжній мегаполіс, — стверджує археолог Геннадій Свистун, який керує розкопками. — І в місті, і в передмісті залишився дуже товстий культурний шар, він становить близько 80 см. Це в три-чотири рази більше, ніж у всіх інших аланських городищах. Місто повноцінно жило як мінімум двісті років. Для порівняння — загальна товщина культурних шарів XVII, XVIII і XIX століть не перевищує 20 см.
Торік археологи розкопали кутову вежу фортеці, збудованої Яковом Остряницею 1638 року. А цього року знайшли під нею кам’яну фортецю аланів. На її 3-метрових кам’яних валах був 180-сантиметровий бруствер — стіна, за якою ховалися воїни під час оборони фортеці. Саме такими заввишки були алани — у середньому на 20 см вищі за слов’ян. Фортеця стояла на 50-метровому обриві над рікою Сіверський Донець. Серед усіх аланських укріплень на українській території вона єдина стоїть на узвишші.— Усе це свідчить про особливе значення цього укріплення, — пояснює Геннадій Свистун. — Або тут був великий торговельний центр, або саме через чугуївський брід пролягав важливий шлях, який потребував охорони від кочівників.
З відкриттям Чугуївського поселення на археологічній карті з’являється безперервний ланцюг фортець, що тягнеться правим берегом Сіверського Донця. Алани будували їх біля бродів через річку на відстані ”прямої видимості” — через кожні 4–5 км. Якщо нападали на одну фортецю — усі інші відразу дізнавалися про це.У ”Слові о полку Ігоревім” Сіверський Донець названий Великим Доном. Це була межа між землями аланів і слов’ян з одного боку та кочовими племенами печенігів і половців — з іншого.
— Ворожнеча між слов’янами й аланами — це міф, — каже пан Геннадій. — Немає жодної письмової згадки про хоч одну битву між ними. Навпаки — алани захищали слов’ян від кочівників. Завдяки цьому на землях по правий бік від Сіверського Донця були умови для розвитку землеробства та торгівлі.Зараз площа розкопу охоплює 100 кв. м. Знахідок уже понад тисячу, але поки що це рештки керамічного посуду і знаряддя праці.— Наш наступний крок — знайти могильник. Саме там будуть основні знахідки — зброя і прикраси, — каже археолог.
У самому місті поки що відкопали одну землянку, два хліви й погріб. Відстань між спорудами — всього 80 см. Така скупченість свідчить про те, що місто було густонаселеним, а земля цінилася дорого. За стінами міста були три величезні відкриті поселення площею 10–15 гектарів. Такі розміри для салтівської культури — вражаючі. На Чугуївське поселення ніколи ніхто не нападав. Археологи не знайшли навіть наконечників стріл. Міста не спалювали — як й інших аланських городищ.
— Загроза від печенігів була настільки великою, що алани самі покинули свої домівки, — стверджує Свистун. Алани входили до Хазарського каганату. Коли той розпався, самі вони не могли захищати своїх земель. Є дві версії, куди ділися алани. За першою, вони повернулися на Північний Кавказ, звідки й прийшли у VIII столітті.— Але аланів було більше 100 тисяч: у такій кількості вони ніколи б не перетнули ворожих степів, — заперечує цю теорію Геннадій Свистун. — Скоріш за все, вони асимілювалися з місцевим населенням — древніми слов’янами.
Більше новин за темою «У світі науки»:
