Актуально
36981 перегляд
 |
Характерні бронзові речі народів бронзового віку |
Як відомо, в ІІІ тисячолітті до н.е. територію Північного Причорномор’я, Приазов’я та Лівобережжя України населяли арійські племена ямної і кемі-обинської культур, в першій половині ІІ тис. до н.е. тут починається катакомбна археологічна культура і культура багатопружкової кераміки, які змінилися в пізньому бронзовому віці зрубною, сабатинівською і білозерською археологічними культурами.
За назвами всіх цих культур стоїть один народ, який формувався арійськими племенами ще за часів середньостогівської археологічної культури. Цей народ протягом кількох тисячоліть мав різні форми свого вираження – різні археологічні культури. Середньостогівська, ямна, катакомбна, зрубна культури – ланки одного ланцюга, які іноземні археологи називають культурами народів “курганних поховань з вохрою”. Відомий американський археолог Марія Гімбутас називала носіїв цих культур “курганними народами”. А на історичних картах давнього світу, виданих західними видавництвами, такими, як Метробукс, наприклад, Північне Причорномор’я і Приазов’я ІІ тисячоліття до н.е. показане як територія “культури катакомбних поховань”.
Катакомбна культура поширювалась на степових просторах від Дністра до Дону, відома в Криму і на Маничі у Передкавказзі. Носії катакомбної культури ховали своїх померлих в підземних камерах – катакомбах. Висікались такі підземні усипальниці в одній зі стінок вхідної ями, опущеної до рівня твердої глини, іноді навіть на глибину 6-8 м. Досить складна робота! Якщо врахувати, що виконували її, в основному, за допомогою кирки. Сліди роботи таких інструментів виявлено на стінках багатьох катакомб.
На дні катакомб розміщували одне, рідко – два чи кілька поховань. Покійників клали на боці, обличчям до виходу, ноги трохи підігнуті, кісті рук поблизу колін. Деякі археологі вбачають в такому положенні позу вершника, що скаче на коні. Речей при похованих набагато більше, ніж у час ямників. Це кам’яні і бронзові сокири, ножі, кам’яні булави, крем’яні наконечники стріл, а також дуже різноманітна плоскодонна кераміка зі шнуровим орнаментом, прикраси з міді, каменю, кісток і зубів тварин. В похованнях зустрічаються дерев’яні вози-гарби, що мали шатро, виготовлене з лози.
У поховальному обряді катакомбних племен важливу роль відігравав вогонь. Камери, очевидно, очищували обкурюванням, про що свідчить наявність у багатьох могилах глиняних курильниць у вигляді невеликих плоских мисочок на 3-4 ніжках. Курильниці, як і горщики, старанно орнаментовані. Інколи в катакомбах курильниці замінювались простим уламком горщика, в який клали жарини і, очевидно, пахощі. В могилах зустрічається вохра і вугілля в жаровнях і курильницях.
Населення займалось, в основному, скотарством – в похованнях знайдені кістки вівці і корови, але при одному з поховань у кургані Висока Могила, що в Запорізькій області, знайдено дерев’яне рало. Отже катакомбники займались і ральним землеробством. З бронзи виготовляли вислообушні сокири, тесла, жолобчасті долота, гаки, столові ножі і виделки. Знайдені лавролисті дволезові ножі, шила, прикраси, зустрічаються прикраси і зі срібла.
В одному з могильників поблизу міста Краматорськ знайдено глиняну матрицю для відливання вислообушної сокири та інші пристосування для цього. Поблизу села Князеве, що на Харківщині, виявлено рештки шкіряного сагайдака, в якому лежало шість крем’яних стріл довжиною до 600 см. Катакомбні племена виготовляли також дерев’яні луки, кам’яні антропоморфні стели (які характерні кемі-обинській культурі), ритуальні поховальні маски з глини (які зустрічалися і в деяких похованнях ямних племен).
Катакомбники винайшли легку бойову колісницю з колесами на спицях, поширивши її в Мікени, Єгипет, Індію і Китай. Відомо, що значна частина катакомбного населення мігрувала в Нижнє Подунав’я, а звідти – на територію теперішньої Греції. В шахтових гробницях Мікен 16 століття до н.е. знайдено багато виробів катакомбників, включаючи сотні крем’яних виїмчастих наконечників стріл, кремневі випрямлячі древків списів, золоті маски на обличчях мікенських царів – воїнів-колісничих. Інші групи катакомбників мігрували через Кавказ на Передній Схід. Їхні традиції створення поховальних камер, перекриття входу в гробницю колесами, як і збереження ритуальних функцій кам’яних сокир, тривали протягом пізньобронзового і ранньозалізного віку.
Цікавою є пам’ятка катакомбної культури на Дніпровому острові Перун, що поблизу села Августинівка Запорізької області. Там знаходився центр виготовлення орнаментованих сокир із мармуру та іншого красивого каменя, які відігравали роль символів влади (мали тупе лезо, явно не призначене для використання в якості знаряддя). Дослідники відзначають зв’язок орнаментальних виробів з небесами, світилами, блискавками. Ремінісценції архаїчних уявлень, пов’язаних з сокирами, простежується у нащадків катакомбників: це і міф про походження скіфів, у якому золотий плуг, чаша і сокира впали з неба, і уявлення про кам’яні “громові стріли” і “сокири Перуна” у слов’ян.
Історична доля катакомбних племен мало зрозуміла. Можливо, ті, які залишилися на своїй історичній батьківщині, поступово розчинилися в ранньозрубній культурі та культурі багатопружкової кераміки.
Культура багатопружкової кераміки відома за знахідками з таких досліджених поселень, як Бабине на Нижньому Дніпрі і Волинцеве-городок на Сеймі, і датується другою половиною 17 – 15 ст. до н.е. Західна межа її поширення проходить приблизно по лінії Одесса – Кишинів – Вінниця – Житомир, а східна по долині Дону. Кераміка прикрашена характерним наліпним пружковим і прокресленим орнаментом, поширеною деталлю інвентаря є кістяні овальні пряжки, які потім зустрічаються у похованнях зрубної культури.
Серед знахідок цієї культури – бронзові і кам’яні сокири, бронзові ножі, шила, булави, дротики, крем’яні вістря стріл, а серед кістяних речей – вістря, швайки, лощила, рибальські гачки. Цікавою знахідкою є рогові дископодібні псалії, аналоги яких знаходять в Мікенах. На поселенні Бабине знайдені склоподібні “фаянсові” буси, які вважають виробами єгипетського походження. Носії цієї культури, як катакомбники і пізні ямники, дали початок так званій зрубній археологічній культурі.
Зрубна культура в епоху пізньої бронзи була поширена в степовій і лісостеповій зонах Східної Європи від Дунаю до Волги. Вона була розкопана на Сіверському Дінці на початку минулого століття одночасно з ямною і катакомбною культурами. Природно, що зрубні племена на всій території свого поширення вступали в контакт з місцевим населенням, внаслідок чого виникали локальні відмінності в їхній культурі.
Від решти зрубних пам’яток особливо відрізняються поселення Правобережної України, де виділяються сабатинівська група пам’яток (степове Правобережжя) і білозерська – на нижньому Дніпрі, що їх часто називають окремими культурами. Вони дещо різняться і хронологічно: зрубна датується 16-12 ст. до н.е., сабатинівська – 14-12 ст. до н.е., а білозерська – 11-9 ст. до н.е. Поселень зрубної, а особливо сабатинівської і білозерської культур, значно більше, ніж катакомбних – населення мало осілий спосіб життя і займалось скотарством і землеробством.
На ранньозрубних поселеннях (в долині річки Оскол) виявлено напівземлянкові житла прямокутної форми зі слідами відкритих вогнищ у центрі. Біля жител – скупчення попелу. На сабатинівських і білозерських поселеннях Подніпров’я і Правобережжя виникають наземні житла, збудовані з використанням каменю. Так, на Херсонщині в долині Дніпра було досліджено десять таких будівель, прямокутних за формою, іноді з вузьким коридором. Для опалення жител населення використовувало купольні печі з глинобитним подом.
Своїх померлих ховали, в основному, в курганах: покіників клали в дуже скорченому стані на боці, кісті рук – перед обличчям, головою, зазвичай, до сходу. Переважна більшість вперше досліджених на Сіверському Дінці могил мала дерев’яні зруби, виготовлені з колод дерева. На інших територіях поширення зрубних племен зрубів у похованнях виявлено мало. Небіжчиків ховали в простих грунтових ямах або клали в кам’яні скрині (як і кемі-обинські племена).
Важливою рисою зрубної, сабатинівської і білозерської культур є значна кількість бронзоливарних майстерень та скарбів бронзових виробів. До скарбів, яких лише на Північному Причорномор’ї виявлено більше 20, входять вироби з бронзи та зливки металу. Один з найбагатших скарбів виявлено біля села Рибаківка, що на Миколаївщині, де було знайдено 50 бронзових сокир-кельтів. Другий такий бронзовий скарб, що на Херсонщині, містив сім серпів, сокири та зливки бронзи загальною масою 24 кг.
У Причорномор’ї та Подніпров’ї в пізньому бронзовому віці був свій бронзоливарний центр, про що свідчать майстерні, виявлені в селах Малі Копані, Завадівка на Херсонщині, Дерев’яна на Київщині, Маяки поблизу Одеси тощо. В Малих Копанях, наприклад, знайдено 19 половинок ливарних форм, що служили для відливання коротких мечів, двох типів кинджалів, трьох типів кельтів, вістер до списів і дротиків, двох типів доліт, ножів, різних бляшок і підвісок тощо.
Знаряддя праці виготовлені, в основному, з бронзи: сокири-кельти, тесла, долота, шила, голки тощо. Були поширені також ножі оригінальної форми – з перехватом, що є типовим лише для зрубної культури, особливо її раннього етапу. Асортимент знарядь доповнюють кістяні і кам’яні вироби: псалії, лощила, зубчасті штампи виготовлялися з кістки, а матриці, молоти, зернотерки – з каменю. В зв’язку з розвитком металообробного виробництва з’являється металевий посуд, представлений клепаними з листів міді казанками. З бронзи виготовляли браслети, дротяні чи литі, скроневі підвіски, шпильки, бляшки. Зустрічаються хрестоподібні антропоморфні підвіски, особливо характерні сабатинівській культурі.
Найбільш поширеним типом кераміки зрубної культури є горщик банкоподібної форми. Орнамент, який покриває, зазвичай, лише верхню частину посуду, має відбиток шнура або вигляд прокреслених ліній. В орнаменті простежується ритмічність, повторюваність елементів; у складі фриза такого “візерунка” часто зустрічаються різноманітні знаки, хрестики, прямокутники, схематичні зображення тварин тощо. Вважають, що в даному випадку ми маємо справу з примітивним піктографічним письмом. Найбільш цікавими є “піктограми” на горщиках, знайдених біля села Рубці на Осколі та біля Артемівська Донецької області. Всього відомо біля 300 знахідок посуду зрубного часу з загадковими знаками, які поки що не розшифровано.
Населення Сабатинівської культури, яка займала степ і частково лісостеп Правобережжя між Дніпром і Дунаєм до узбережжя Чорного моря, було нащадками трипільців і носіїв тих культур, які проживали на цій території після археологічного зникнення Трипільської культури. Хоча коректно було б казати не про зникнення, а про трансформацію Трипільської культури в наступні археологічні культури, що виникали в післятрипільський час на її території (наприклад, шнурової кераміки, тшинецько-комарівської культур).
Біля села Сабатинівка Ульянівського району Кіровоградської області було розкопане двошарове поселення, нижній шар якого належить до Трипільської культури, а верхній – до пізнього періоду бронзового віку. От і отримала археологічна культура цього періоду назву сабатинівської. Важливою рисою цієї культури є значна кількість бронзоливарних майстерень та скарбів бронзових виробів. Доведена участь сабатинівського населення в навалі “народів моря” . Зброя причорноморського типу (наконечники стріл і списів, кинджали, короткі дволезові мечі, круглі щити) зустрічається в археологічних шарах і зображеннях в різних регіонах Середземномор’я.
Публiкацiї за темою «Історія»:
