Актуально
37135 переглядів
 |
"Велес – Бог звірів"
Художник - Володимир Форостецький |
Враховуючи явище так званої прецесії (пересування точок пір року в колі зодіаку із швидкістю 50,256’ на рік), найдавніший зодіак очолювався Близнятами (6680 - 4400 рр. до н.е.), потім Тельцем (4400 - 1710 рр. до н.е.), Овном (1710 р. до н.е. – 20 р. н.е.) і Рибами (з 20 р. н.е.).
У віруваннях наших давніх предків Велес (“Небесний бик”) з’явився, як ми бачимо, ще в п’ятому тисячолітті до н.е. з початком головування в зодіаку сузір’я Тельця (Бика). Тоді точка весняного рівнодення випадала на сузір’я Тельця і Велес (“Небесний бик”) став головним богом.
Улюбленим богом Велес залишився до слов’янських часів. Окрім шістьох богів київського пантеона, який створив Володимир Великий, в народі дуже пошановувався Велес. Василь Скуратівський (“Русалії”) пише, що кияни приносили жертви не Володимировим богам, а своєму Велесові, що стояв на Подолі. В той час, коли княжа верхівка давала клятви Володимировим богам, ремісники влаштовували релігійні обряди біля статуї Велеса (Волоса). До речі, одна з вулиць на Подолі і досі має назву Волоська.
Багато хто вважає Велеса богом худоби (“скотій бог”). Але в “Слові о полку Ігоревім” маємо іншу характеристику цього бога:
А чи так би заспівати тут,
Віщий Бояне, внуче Велесів...
Як ми знаємо, Боян – це славетний давньоруський співець-дружинник, який в 11 і на початку 12 століття оспівував подвиги руських князів, і як внук Велеса якось не в’яжеться з “богом худоби”. Так само, якось неправдоподібно виглядає, що Олег, Святослав і Ольга скріпляли з греками угоди, присягаючись “Волосом яко скотьїм богом”.
Велеса також вважають богом ремесел і промислів. На місці колишнього Велесового капиша біля Почайни на Подолі – залишки давньоруської судоверфі. Тут – на сучасній Волоській вулиці – було торжище купців. Велес опікувався ще й торгівлею, адже слово “скот”, як слушно зауважив Іван Огієнко, в давнину “визначало взагалі багатство, гроші при міновій торгівлі, тому Велес – це бог багатства і всякого достатку, торгівлі, опікун купців, ніби латинський Меркурій”.
Купало означає для наших сучасників передовсім свято, яке відзначають за християнською традицією у ніч з 6 на 7 липня. Хоча насправді свято Купали наші пращури відзначали в день літнього сонцестояння - 21 червня, квінтесенцією якого було очищення за допомогою вогню і води, – а це є найдавнішою формою магічних дій. В цю пору в природі відбуваються найактивніші процеси – буяння трав і всього довколишнього зілля. Купало збігається з літнім сонцестоянням, серединою літа, після чого жива енергія рослинного світу йде на спад, починають коротшати дні. Тому Купало мовби завершував земну активність.
Відтак образ Купали репрезентовував живу силу сонячної енергії, яка породжувала життя на землі. Досягши свого апогею, сонце йшло на спад, а звідси й спалення Купала:
Допалимо соломоньку
Та ходім додомоньку,
Лежи, лежи, та Купалочку,
В червоному та багаттячку.
Неважко здогадатися, що прообразом червоного багаття є стиглі плоди, котрі увібрали сонячну енергію, що її уособлював Купало – давній бог завершеного весняного буяння і плодючості. Подібними рисами наділений і Ярило.
Ярило – це яре родюче весняне сонце. Він уособлював буйність, любов і любовну пристрасть, опікувався земними плодами, врожаєм зернових. Ярило – це бог весни, а також дітонародження.
Хоч Ярило і належав до богів, але народна уява наділяла його земним життям. Поліщуки (мешканці Полісся – сучасних Київської, Житомирської і Рівненської областей), уявляли Ярила молодим гарним парубком, який їздить на білому коні у білій мантії. На голові у нього вінок з весняних квітів, а ноги босі. У лівій руці він тримає жмут житніх колосків. Про його благодайність мовиться в пісні:
А де ж він ногою –
Там жито копою,
А де ж він не зирне –
Там колос зацвіте...
Християнська епоха на території України почалася не раптом і змінила арійську не протягом століття. Для цього знадобилось ціле тисячоліття, але чимало традицій арійської епохи лишилися жити в християнській, а деякі з них живуть і досі. Тому перше тисячоліття нової ери як перехідне відносимо як до християнської, так і до арійської доби.
Трансформуючі впливи християнської епохи починаються вже з прешого тисячоліття н.е., коли в Зодіаку запанувало сузір’я Риб, а у Київ апостол Андрій приніс ідеї свого Вчителя і започаткував тут християнські громади.
Оповита таємничим серпанком тисячоліть підноситься над Київським Подолом Андріївська гора, увінчана стрункою п’ятиглавою Андріївською церквою. У церкві мощі святого Андрія Первозванного і картина українського художника П.Бориспольця “Проповідь апостола Андрія скитам” – матеріальне втілення давнього переказу про благословення київських гір і нашої людності учнем і посланцем Христа.
Ідеї християнства майже не змінювали світогляду наших предків. Задовго до офіційного введення християнства Володимиром Великим, обидві релігії існували в Києві паралельно. Після ж офіційного прийняття християнства життя старої релігії лише набрало нових форм. Частина обрядових дійств була оформлена як християнські свята (Різдво, Водосвяття, Зелені свята та багато інших), а частина кваліфікована як “нечисті”, “відьомські”.
Оскільки то були все ж таки свої, предківські обряди і ритуали, то до “відьомства” праукраїнці ставилися добродушно. З тієї причини Київ здобуває славу відьомського осередку. “Київські відьми” відзначаються особливими знаннями. У Києві і досі стоїть Лиса гора, куди всі відьми злітаються на перше представлення та “завершення освіти”. Прямо чи опосередковано, але саме слово “відьомство”, “відьма”, “відьмак” походить від прадавнього священного вчення предків – вед.
Дохристиянські вірування і символи були настільки сильними, що їх не вдалося подолати за тисячу років. Так у християнській символіці, окрім її центрального символу – хреста, маємо знаки сварги (свастики), тризуба, кола-колобігу (сонця), шестикутної зірки. Сварга прикрашає алтар Софії Київської, шестикутні зорі бачимо на її мармурових фризах капітелів, на плитах підлоги, на кованих дверях. Тризуби стоять на багатьох хрестах, кола з сонячними променями вінчають бані церковних споруд.
Первісне - ще неспотворене -
Хри(е)стиянство стало новим етапом світоглядного розвитку людства і значною мірою було співзвучне духовним потребам нашого народу. Тоді почалася нова космічна епоха – панування сузір’я Риб в зодіаку. Нова релігія пустила глибоке коріння, хоч для цього знадобилося не одне століття важких протиборств. Завдяки накладанню або поєднанню місцевих і привнесених структур витворився своєрідний симбіоз, а точніше, дуалізм дохристиянської і християнської релігії, що особливо простежується в українських святах та обрядах.
Публiкацiї за темою «Духовність»:
