Актуально
7669 переглядів
 |
У вересні 2020 року Володимир Зеленський знову звернувся до антикорупційних органів з вимогою показових посадок корупціонерів. Національне антикорупційне бюро України (НАБУ), Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП) й Офіс Генерального прокурора, за його словами, демонструють гучну справу "раз на місяць", замість того, аби "показувати результат". Але 2020 рік продемонстрував: вимагаючи "посадок", Зеленський та його соратники не завжди поспішають допомагати антикорупційним структурам робити свою справу.
НАБУ - гучні справи і протистояння з прокуратурою
Цього року НАБУ було змушене стикнутися не лише зі спротивом з боку підозрюваних. У серпні Конституційний суд України (КСУ) визнав призначення директора відомства Артема Ситника неконституційним, а 16 грудня відповідні положення закону про НАБУ втратили свою чинність. Однак жоден з низки законопроєктів, запропонованих у Верховній Раді для вирішення цієї правової колізії, попри більшість "Слуги народу" у парламенті, досі не пройшов затвердження навіть на комітеті. Така ситуація дозволяє опонентам Ситника та фігурантам справ НАБУ ставити під сумнів легітимність дій керівництва бюро і блокує вирішення низки адміністративних питань у відомстві.
Також цього року у НАБУ вперше відкрито звинуватили чинну владу у втручанні в розслідування справ бюро. Так, у відомстві на початку грудня закинули генеральній прокурорці Ірині Венедіктовій перешкоджання детективам у справі одного з колишніх командувачів Національної гвардії України. ЗМІ повідомляли, що дії Венедіктової дозволили відкласти вручення підозри соратнику Зеленського - заступнику керівника Офісу президента України Олегу Татарову. І це вже не перші подібні звинувачення на адресу генпрокурорки. Так, колишній член президентської фракції у Верховній Раді Гео Лерос закидав їй блокування вручення НАБУ підозри одному з депутатів від партії "Слуга народу" Олександру Юрченку.
НАЗК - скандал з електронним декларуванням
Той факт, що за президентства Зеленського вдалося перезапустити Національне агентство із запобігання корупції (НАЗК), встановивши у ньому одноосібне керівництво, називають успіхом нової влади. Але наприкінці жовтня це досягнення звело нанівець рішення КСУ, яке скасувало відповідальність за декларування недостовірної інформації та визнало деякі повноваження НАЗК неконституційними. У цьому випадку вже в грудні Верховна Рада ухвалила законопроєкти, які відновлювали відповідальність за брехню в деклараціях та повертали агентству його повноваження. А 24 грудня Зеленський підписав закон про відновлення кримінальної відповідальності за недостовірне декларування.
Однак керівник НАЗК Олександр Новіков констатував, що чиновників, які зазначили неправдиві відомості в деклараціях за попередні роки, вже не зможуть притягнути до відповідальності. Також Новіков гостро розкритикував спосіб, у який депутат відновили відповідальність за неправдиві дані в деклараціях. В
офіційному листі на адресу Зеленського він розкритикував законопроєкт і попросив президента накласти на нього вето, бо документ не передбачає позбавлення волі для осіб, які умисно не подають декларацію або зазначають у ній недостовірні дані.
Щоправда, Зеленського, який ще нещодавно вимагав від антикорупційних органів швидких "посадок", така м’якість Верховної Ради задовольнила. У своєму відеозверненні, оприлюдненому на початку грудня, він лише заявив: "Шкода, що поки відповідальність не така жорстка, як хотілося, але радує, що це поки".
ВАКС - скасований перший вирок і брак приміщення
Винесення Вищим антикорупційним судом (ВАКС) свого першого вироку наприкінці жовтня можна було б назвати важливою віхою на шляху розбудови цієї інституції, якби саме цей символічний вирок буквально через два з половиною тижні не було скасовано. Суддя з Дніпропетровської області, засуджена за неподання електронної декларації, домоглася скасування вироку після того, яка Конституційний суд скасував відповідальність за недостовірне декларування. Станом на 15 грудня, ВАКС був змушений закрити з цієї ж причини 15 справ і скасувати три вироки.
Примітно, що свій перший вирок у ВАКС ухвалювали та скасовували, так і не отримавши повноцінного власного приміщення. Законопроєкт, який дозволить суду отримати частину приміщень заводу "Антонов" і нарешті остаточно облаштуватись, Верховна Рада спромоглася ухвалити лише 16 жовтня. Наразі ж офіси суду розташовані у трьох різних приміщеннях за різними адресами в Києві.
На додачу до цього антикорупційні судді стикаються зі спротивом з боку інших органів судової влади. Так, наприкінці листопада у ВАКС звинуватили одного з членів Вищої ради правосуддя (ВРП) у тому, що він втручається в роботу суду. Перезавантажити ВРП під час передвиборчих перегонів обіцяв як Зеленський, так і його партія "Слуга народу". Ця обіцянка попри закиди з боку антикорупційних активістів щодо корумпованості Вищої ради правосуддя так і не була реалізована чинною владою.
САП і АРМА - в.о. замість керівників
Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП) цього року залишилася без свого керівника Артема Холодницького. Він подав у відставку "за власним бажанням" - з тих пір нового керівника САП так і не було призначено. До певного моменту для цього були необхідні зміни у законодавство. З грудня Верховна Рада ухвалила потрібний законопроєкт, через тиждень його підписав спікер парламенту Дмитро Разумков і передав його на підпис президенту. Поки що він так і залишається непідписаним.
Керівника Агентства з розшуку та менеджменту активів (АРМА) кабінет міністрів Олексія Гончарука звільнив ще в грудні минулого року. Вже рік інституція, що опікується арештованими у корупційних справах майном та іншими активами, залишається без голови. Причиною цьому - нездатність Верховної Ради визначити своїх представників у конкурсній комісії, яка обиратиме нового керівника АРМА.
"Нові обличчя" - не кращі за попередні
Експерт Центру політико-правових реформ Євген Крапівін зазначає, що вимагати масштабних "посадок" від антикорупційних органів за нинішніх умов немає жодного сенсу. Це пов’язано не лише зі складністю боротьби з топ-корупціонерами, які мають значні ресурси для забезпечення правового захисту, але й суперечливістю українського антикорупційного законодавства та обмеженими ресурсами самих антикорупційних органів. "Ця система працює настільки, наскільки вона може", - резюмує Крапівін.
Виконавчий директор Transparency International Україна Андрій Боровик, своєю чергою, зауважує, що на додачу до цього за рік, що минув, у роботі кожної інституції, що входить до так званої антикорупційної інфраструктури, виникли нові проблеми. І, як у випадку відновлення кримінальної відповідальності за неправдиве декларування, влада не поспішає допомагати в їхньому вирішенні. "Виявилося, наприклад, що "нові обличчя" у парламенті ще в меншій мірі хочуть бачити над своєю головою дамоклів меч електронних декларацій, ніж старі", - іронізує Боровик.
Публiкацiї за темою «Інший погляд»:
