- Гоголь, зупиняючись у німецьких готелях, підписувався як “Гоголь-українець”. Гоголя не любили в Росії, бо героїчною і красивою показував він Україну, а нерозумною і дикою Московщину. “Киньмо Московщину… Для кого ми працюємо?… Поїдемо до Києва, адже він наш, не їхній”, – писав він у листі до другого українця – Михайла Максимовича, видатного нашого вченого-природознавця, історика, філософа, фольклориста.
Нині всім добре відомо, що без води неможливий будь-який прояв життя. Це - найцінніший «мінерал життя», на долю якого приходиться до 90 відсотків будови організму. Вона забезпечує фізіологічні, біохімічні, хімічні процеси в організмі любої живності на землі.
Немає більш дорогоцінного скарбу,
Ніж вода, без якої жити не можна.
А.П. Карпінський
Без води не можуть функціонувати ні промисловість, ні сільське господарство. Але при цьому вода має відповідати належній якості. Вона має космічне, геологічне, кліматичне, енергетичне, санітарно-гігієнічне, лікувальне, рекреаційне і навіть естетичне значення.
Коли не задумуєшся, то здається, що з цим даром Природи ніби все гаразд, безпроблемно. Насправді, як це далеко від реальності. Нині вода - одна з глобальних проблем сьогодення. Це передусім стосується прісної води. Ресурси питної води на Землі вкрай нерівномірно розподілені. А ще цивілізація доби не завжди ощадливо їх використовує. До того ж на початку ХХ-го століття на Землі жило біля 1,5 млрд людей, а нині їх вже зверх 6 млрд. Навіть важко собі уявити ту кількість щоденно спожитої води. Але і господарювання цієї маси людей аж ніяк не назовеш раціональним щодо користування водними ресурсами. Це добре знає кожний по собі.
Не тільки корисні копалини виснажуються, але й ресурси питної води істотно зменшуються. Ми часто занепокоєні проблемами енергетики. Але зрозумійте, якщо завтра виснажаться питні джерела, то суспільству енергетика вже не знадобиться. Від нестачі питної води страждають понад 40 держав Африки, Близького і Середнього Сходу, п'ята частина Європи. У наш час на планеті від голодної смерті щорічно вмирає 3-4 млн. жителів. Часто себе втішаємо, що в нас все гаразд. Та з питною водою далеко не все в порядку як в Україні в цілому, так і в окремих її областях, багатьох містах. На жаль, і Хмельниччина теж відчуває її потребу. І це при тому, що область - одна з небагатьох областей України, яка щедро обдарована водними джерелами, струмками, озерами, річками. Вони є її окрасою.
Кожне джерельце, то живильна кров її Землі. Всі вони невтомні трудівниками: озеленюють та вічно омоложують луки, поля, ліси, поновлюють їх щедровитість. Не випадково говорять, що краплинка води дорожча за діамант. Згадайте тривожне спекотне літо 1994 року, коли всі ми просили бодай краплинку дощику?
Хмельниччина за запасами водних ресурсів займає шосте місце в Україні. І це чудово, та якби ми ще цінували своє ставлення до них. Парадоксальна річ, що маємо - не шануємо, а коли втрачаємо - то сумуємо. Але вороття немає. А ще ж простягуємо руки до держави за коштами, не відчуваючи скоєної ж нами біди. Та марно, бо фінансова скрута. Напевно, прийшла пора сказати - заподіяв шкоду - відшкодуй. І на кишеню держави не зазіхай!
До речі нині чомусь ніхто не збагне, що всі поселення області своїй появі завдячують водним артеріям. Згадайте літописне містечко Меджибіж (1146) виникло в межиріччі Буга і Бужка, в місці їх злиття. Чи смт.Смотрич - на кам'янистому місці р.Смотрич, де впадає її притока Яромирка. Чорний острів - там, де зливаються Південний Буг і Мшанець. Перелік можна продовжувати, але годі!
Наявні в області струмки, потічки, річки відносять до трьох річкових басейнів: Горині, Південного Бугу і Дністра. Для нас найбільше стратегічно-господарське значення мають води Дністровського басейну. Це річки Збруч, Смотрич, Ушиця, Жванчик, Студениця, Калюс, Тернава, Мукша, Баговичка. Характерно, що названі річки є живильними водними артеріями на терені НПП "Подільські Товтри". Режим тут заповідний. Здавалося б люди цим повинні пишатись і вести себе у природі пристойно. Та й стан річок саме тут має бути зразковим. Про те практично все далеко не так. І все з вини людини. Не навчились жити і працювати за взірцем наших попередників.
Для того, щоб справді мати уяву про екологію річок та наше відношення до них державною Дністровською регіональною інспекцією екології та природних ресурсів ( В.Козлов ) за період з 1988 по 1993 рр. було проведене експедиційне вивчення річок Смотрич, Студениця, Мукша, Тернава, Ушиця, частково Збруч і Жванчик від витоків до гирла їх злиття з Дністром Ой, яку сумну картину повсюдно надибали! Чого тільки в лоні річок не знаходили - від кастрюль, черепків, банок від фарб, пляшок до трупів дохлих тварин. А це вже говорить про замулення річок.
Річки Подільського Придністров'я протікають по густо заселеній і інтенсивно господарсько освоєній території. Городи жителів виходять до річок. Орються майже впритул до них. При дощах земля з них пливе у річки і замулює їх. Тоді вода стає в них неначе кава. І це без того, що розорюваність земель в регіоні надто висока (понад 80 відсотків).
Проте порушення технології обробітку грунту не єдине зло забруднення водних ресурсів. До антропогенного забруднення водних ресурсів причетні промисловість, тваринницька галузь та життєдіяльність населення.
Територія НПП відноситься до типових аграрно-індустріальних регіонів держави з давніми і розвинутими традиціями сільського господарства і, зокрема інтенсивного тваринництва.
Відходи тваринництва поряд з агрохімічним стоком є основним джерелом надходження у річкові системи біогенних забрудників. До 20% гною і 70% гноївки надходять у річки внаслідок відведення і самочинних залпових скидів. З іншого боку промислові та комунально-побутові скиди є головним джерелом надходження у річкові системи важких металів, нафтопродуктів тощо. Техногенні забрудники виступають однією з головних складових погіршення якості води як природного ресурсу і життєвого середовища.
Докір слід зробити і медичним установам. І такою водою користуємося ми, її п"є худоба. А після і не збагнемо звідки підкралась біда для здоров"я. Брудна вода - пряма дорога до кишково-шлункових та інших непередбачених захворювань, особливо дітей. Вдумайтесь! У світі майже 80 відсотків захворювань пов"язані зі споживанням неякісної питної води. Хвороби - то біда! А страшніше те, що стан води визначає основу основ нації - збереження генофонду. Тоді хід розвитку людського роду важко передбачити. Тому думаймо браття, щоб не стати жертвою наших необдуманих діянь!
А людці і далі плюють на безневинну соборність України, щоб прикрити свої неподобства. При чому тут соборність, коли з власного обійстя виносять бруд на річки, по яких навіть карасі пішки ходили. Треба ж до такого безумства дійти?! Ось до яких "висот" в цивілізовану добу може докотитися Homo sapiens! Важко в це повірити, але факти - вперта річ.
Нині підкралась ще й така пошесть. Державні посадовці, граючись у демократію, особливо перед виборами, найкращі ділянки земель під вивіскою "неугіддя", що на берегах річок, ставків почали роздавати пид забудову фазенд, хижин у 2-3 поверхи тощо. Ілюстрацією є Кам'янеччина. Тільки тут на узбережжі річок Збруч, Смотрич, Мукша, Тернава понад 14 тис. таких ділянок . А палацебудування - царське село (Жовтневе), Лисогірка, хутір Козак та ін. І всі вони безпосередньо на берегах річок чи інших водойм. І це ж у рівній мірі коється і на інших річках басейнів Дністра, Південного Бугу та Горині. Всі вони - окраса області і несуть надзвичайно важке техногенне навантаження.
Наприкінці XX ст. людство вперше в історії підійшло до споживання не природної, а техногенної води - тієї, яка зазнає обробки після надходження з поверхневих річок і водойм. І це накладає величезну відповідальність людей за їх санітарно-гігієнічний та екологічний стан, бо така вода не завжди є гарантом здоров"я людей.
Водні ресурси НПП складаються із запасів поверхневих і підземних вод. Та найбільш тривожним є нераціональне використання поверхневих вод.
Найбільшими водокористувачами і водночас забруднювачами поверхневих вод на терені парку є ціла низка підприємств (цукрові і консервні заводи, водоканалізаційні господарства, ВУВКГ). А погляньте на стан артезіанських колодязів у місті! Скільки ж їх з вини будівельників захаращено! Виходить, що одне будуємо, інше - руйнуємо. Многоліттями вони служили людям, напували життєдайною кров'ю підземелля. То чому ж дорікаємо державу?! Ніяк не можна відійти від звички, що хтось повинен за нас лад і порядок наводити, подачки підкидати, а ми створені ніби як спостерігачі. О, ні! Ніхто за нас нічого робити не стане. А якщо і до чогось доторкнеться, то зідре таку данину, від якої довго ще буде ікатися!
Ми діти своєї Вітчизни і нам її оберігати і звеличувати своєю працею і любов"ю в ім'я власної нації.
В умовах антропогенного пресу не тільки погіршується якість вод як природного ресурсу і життєвого середовища, але й прибережні водні системи. З річок забирається на потреби більше води, ніж повертається. Так з р. Смотрич безповоротно використовується 12438 тис. куб.м води на рік, Жванчик - 2767 тис. куб. м, Студениці - 524 тис.куб.м. А якою замуленою виглядає р. Мукша! І щоб покласти край подібній безгосподарності при НПП діє лабораторія екомоніторингу, яка спільно з лабораторією аналітичного конролю Дністровської регіональної екоінспекції за заздалегідь складеним графіком відбирають проби води з усіх водних об"єктів території парку. З Дністра проби відбираються біля с.Ісаківці і смт.Стара Ушиця, р.Студениці - в ур. "Совий яр", р.Тернава - в с. Суржинці, р.Жванчик - смт. Чемерівці і Жванець, з криниць і джерел в районах сіл Колодіївка, Сл.Кульчиєвецька, Рогізна, Врублівці, Бакота на Кам'янеччині.
Робота копітка, до того ж вимагає значних коштів. І не дивлячись на економічну скруту, держава сприяє даній роботі в ім'я здоров'я людей та раціонального використання природного дару. У відібраних пробах аналізується гама інгредієнтів. У разі відхилення від ГДН негайно подається інформація в управлінські структури для прийняття невідкладних заходів у локальному масштабі. Але для вирішення проблем раціонального природокористування, зокрема водними ресурсами одного регіональноного рівня цього недостатньо. Згадайте біду з Дністром від викидів стебниківської калійної ропи (1983 р.), а згодом нафтопродуктами Дрогобицького нафтопереробного заводу (1991 р.). Нинішня трагедія у Закарпатті.
Тому нині напрошується комплексний еколого-економічний підхід з даної проблеми не лише в межах НПП, району, області, всередені держави, але й міждержавний. А це означає, що потрібна програма з розробки та реалізації заходів з раціонального використання й охорони найбільш цінного виду водних ресурсів - підземних вод.
Невідкладно мусить уводитись єдиний державний екологічний паспорт. Але для цього має бути проведена паспортизація підприємств - постійних забруднювачів природного середовища. На цій основі можливе прийняття рішення про подальшу їх лолю.
Слід провести водогосподарсько - екологічне районування басейнів річок області з метою визначення черговості інвестицій на водоохоронні заходи і укладання міжнародних угод з державами-сусідами ( Румунія, Угорщина, Чехія, Польща ) щодо використування спільних водних ресурсів.
В масштабах держави має діяти програма національного водогосподарсько-екологчіного моніторингу.
Ніби навмисно відтягується питання про землі водного фонду. Нині продуктивних сінокосів у межах прибережних смуг серед білого дня із свічкою в руках треба шукати. Хочеться від економістів почути, що вигідніше - дачний виділ чи скирда природного ароматного сіна Невдовзі через відсутність кормів і тваринництва позбавимось?
Робота з залісненням берегів річок, водойм, джерел практично відходить у забуття. А якщо воно і ведеться, то від лукавого, для галочки! А воно вкрай потрібне і починати треба з підбору породного складу насаджень - вільха чорна, береза, осика, верба, тополя. При господарському підході до цього заходу маємо двійну користь - захист вод і чудовий сировинний та лікувальний матеріал. Цікаво, чому з даного приводу мовчать академіки і членкори-екологи, яких чимало в області розвелось.
Похвально, що стали розуміти ціну ковтка чистого повітря. А ось щодо води, то не хочемо усвідомити, що від її стану залежить наше здоров'я і благополуччя. Інакше в муках будемо спокутувати через своє нерозуміння. Хіба це не сумний факт для Кам'янця. Майже на кожній вулиці функціонувала водна колонка або криниця. А погляньте, що з ними ми скоїли. Криниці засипані сміттям, колонки розорені. У грізні роки війни навіть такого потворства не було. Збиткуємось над пам'яттю тих тих, хто жив і творив для нас же! На асфальтній цивілізації далеко не заїдемо.
А візьміть річку Смотрич. У межах міста вона, як ніяка інша, оповита неповторним кам'янистим намистом. Це краса і гордість міста, історія його і регіону. Протяжність сягає 9 км (від с.Голосків до с. Цибулівки). Замість того, щоб цей унікум був гордістю для його жителів та взірцем порядку, він перетворився у смітник. Інакше не розцінити це - як дикунство. І коять це самі люди, які ж і дихають цим смородом. Чужа держава виділила НПП невеличку суму грошей аби прибрали цей злочинний смітник. Прибрали, вкопали інформативну табличку, щоб жителі читали і пам'ятали про наведений порядок. Та ні! Не пройшло і місяця як все повертається на круги своя, табличку понівечено. Виходить, не вміємо, а ще гірше не хочемо жити в чистоті, акуратності навколо себе. Хіба не корисніше було б викинуті на вітер кошти використати на оздоровлення дітей в екотаборі, яке НПП проводив у попередні два роки. Таке безрозсудство бере верх над добром і глуздом. Плюндруємо неповторну красу землі, де колись швидкоплинне босоноге дитинство промайнуло наше і рідних, замість того, щоб навпроти власного обійстя навести порядок, щоб дітки мали де відпочивати, похлюпатись у річці. А зараз туди просто страшно заходити, бо крім хвороби від бруду, ще й можна залишитись інвалідами без пальців на руках і ногах. Може пора перестати умовляти, а приймати законні санкції. Де ж голос екопрокуратури?! Тому нічого звинувачувати соборність держави, бо наша байдужість і безвідповідальність нас погублять!
Або візьміть джерельця. Замість того, щоб батьки з дітками облагородили бодай маленьке джерельце, щоб можна усією челяддю поласувати життєдайною кров'ю підземелля - засипаємо, скидаємо всілякий бруд, а потім тикаємо на безпорядок. Невже наші внуки варті такої сумної пам'яті про дідуся. А чому позбавляємо внука, сина, дочку з гордістю сказати, що ця криничка мого дідуся, татуся! Чому не збагнемо, що без краплини життєдайної водиці ми нічого не варті. Ковток у спеку чи фізичну втому - це оновлення життя. Так і хочеться з уст випалити : "Хоч кухоль з рідною водою прикласти до губів".
Хіба важко зрозуміти, що наше ставлення до водного дару має стати камертоном чистоти до життєдайного соку Землі як Божого дару! Візьміть ці слова як пам'ять на все життя.
Актуально
129074 перегляди
Публiкацiї за темою «Довкілля»:
