Головний друг України

Народу України постійно нав’язують дві концепції розвитку країни: т.з. “прозахідну” і “проросійську”. Згубність цих двох крайніх позицій для українців очевидна.

Обидві передбачають використання України як інструменту для реалізації інтересів Євросоюзу або США і Великобританії – першому випадку, Росії – в другому. Дві з цих трьох країн – Росія і США – зацікавлені в розвалі нашої країни на складові по обласних кордонах і «балканізації» (термін З.Бжезінського) ситуації в ній. Третя, ЄС, розглядає Україну як виробничий, продовольчий і генетичний додаток. Достатньо сказати, що Україна у Європі - основний контрабандний постачальник трансплантатів і «стволових» клітин в медичні центри ЄС.

Наші східні брати

Росія вже не в змозі, попри керовану ГРУ МО РФ «реформу» української армії, здійснити озброєне вторгнення на територію країни. Причина не в українській армії – її менш ніж за тиждень здатна прокусити одна 58-а загальновійськова армія, перекинута з Північного Кавказу, – існує явна небезпека початку партизанської війни. Для РФ згубний будь-який з її можливих сценаріїв.

Розглянемо їх.

Перший, т.з. неконтрольований або керований націоналістами. В цьому випадку, не дивлячись на «прогавлені» українською контррозвідкою, стійкі російські розвідмережі, а також наявність внутрішньоукраїнських, контрольованих росіянами, груп диверсій і саботажу, опір, що фінансується українською діаспорою, призведе до війни на всіх континентах проти всього, що діє під російським прапором. Тільки людські втрати, за різними оцінками, можуть скласти від 5 до 40 тисяч чоловік в місяць. При цьому, основними об'єктами атак будуть: управлінці окупаційних сил, співробітники дипломатичних представництв, військовослужбовці та туристи, що знаходяться на транспорті.

Обличчя миротворців у Грузії...

Перша терористична атака проти окупаційних сил буде достатнім приводом для допомоги зброєю, інструкторами і базами підготовки з боку НАТО. При цьому ЄС буде вимушений, як мінімум інформаційно, втрутитися в ситуацію на стороні повстанців, просто за ради того, щоб не мати від них проблем на своїй території.

Другий сценарій розглядає партизанську війну, керовану розвідками США і Великобританії.

В цьому випадку досягається послаблення ЄС і Росії. Євросоюзу – переходом терористичної війни проти РФ на територію ЄС, з подальшим примушенням співдружності до підтримки повстанців і політики США. Росія ж буде втягнута в тривалу і надзвичайно криваву війну, в якій ця країна вже програла як економічно, – вона навіть ще одну Чечню не потягнула б, – так і інформаційно. Грузино-осетинский конфлікт показав головну, непоправну помилку російської пропаганди – вона орієнтована виключно на внутрішнього споживача. В умовах контрпартизанських дій в Україні, перемога можлива тільки дією на зовнішнього споживача, де у Росії просто немає ресурсу.

З вищевикладеного очевидно, що будь-який сценарій з двох первинних, перейде в найбільш небезпечний – третій, змішаного управління партизанською війною.

Розвідки найбільш лояльних до Росії країн ЄС, Франції і ФРН, будуть вимушені або підтримувати повстанців (як мінімум їм не заважати), або протидіяти розвідкам США і Великобританії. Не складно здогадатися, що вони виберуть. У свою чергу США і Великобританія самостійно клопотатимуться про єдине управління повстанськими силами, забезпечення повноцінною (у тому числі і супутниковою, в режимі реального часу) розвідінформацією.

Тому єдина можливість Росії усунути українську загрозу, – вона цілком реальна, – розв'язати громадянську війну на території України з подальшим заходом ЗС Росії під виглядом миротворчих сил в найбільш контрольовані, власною розвідкою, регіони України. Для деморалізації населення України вже зараз здійснюються інформаційні акції із дискредитації ідеї української державності. Для цього практично відкрито використовуються всі можливості агентів впливу в Секретаріаті Президента України, Верховній Раді і Кабінеті міністрів. У Збройних Силах Російської Федерації проводиться активна пропаганда того, що в 2009-му році в Україні буде громадянська війна, що українці – це вороги і що вони буцімто самі попросять про допомогу Росію. Таким чином, практично відкрито готується анексія території нашої країни.

Хіба вони вважають себе окупантами?

Наші заокеанські друзі

Характер розвитку війни на Балканах, указує на зовнішнє управління цим конфліктом. Причому т.з. операторами початкового періоду югославської війни і конфліктів останнього періоду були різні країни. Так розвал Югославії – це, перш за все, ліквідація другого можливого центру об'єднання Европи, – Бєлград міг цілком стати альтернативою Брюсселю. Головними операторами в цей період були: ФРН і Великобританія. Німеччина, після об'єднання, прагнула отримати права регіональної наддержави – вона і зараз прагне до цього, попри входження в ЄС. Об'єднане королівство – прагнуло посилити свої позиції на Півдні Європи до рівня періоду між Першою і Другою світовими війнами.

Подальші збройні конфлікти на території колишньої СФРЮ, особливо Косівський конфлікт, мав вже іншу мету – послаблення Євросоюзу, як єдиної держави, і максимальне затягування періоду глобального домінування США на міжнародній арені. У цей період оператором війни виступають Сполучені Штати. Їм, спочатку приховано, а потім і явно протидіють країни Євросоюзу. Особливо жорстке протистояння виникло, коли США спробували перенести Косівський конфлікт на територію Македонії. Саме у цей період на стороні ЄС виступила Росія.

Тепер про причини. Зовнішній, федеральний борг США складає 2,6 трильйона доларів. При цьому основними кредиторами виступають Японія, Китай, Тайвань, Південна Корея і Европа. Відмітимо, що два головні кредитори Японія і Китай – на ці країни розподіляється 40% державного боргу США – мають територіальні претензії до Росії. Євросоюз, справжня сума борга перед яким до тепер не відома, прагне отримати вплив не менше, ніж зараз мають США. При цьому ЄС залежний від газових постачань Російській Федерації. Як влучно відмітив російський аналітик І.Н. Панарін: «Американці, по суті, використовують іноземні накопичення для того, щоб уповільнити темпи падіння свого рівня життя.» Вічно це тривати не може.

З цього, дуже неповного списку економічних чинників, очевидно, що американська войовничість має кінцевою метою вирішити проблеми не в якомусь певному регіоні, а виключно на території самих Північноамериканських штатів. Тому послаблення ЄС за допомогою партизанської або цивільної війни на території України допоможе нав'язувати умови Євросоюзу в американо-європейських стосунках. Причому девальвація Євро і обмеження використання цієї грошової одиниці в світі – найменше, що американці можуть отримати гарантовано. У свою чергу ослаблення Росії дозволить вести торги з основними кредиторами – Китаєм і Японією, аж до ліквідації боргу США, як такого, в обмін на територіальні поступки Росії або за підтримку у війні проти неї.

Наші європейські друзі

Всі країни в ЄС рівні, але дві з них, ФРН і Франція – «рівніші» інших. Тому Україна не буде в числі тих країн ЄС, з якими рахуватимуться. Якщо на це не змогла розраховувати Великобританія, то наша країна може про цю маревну мрію забути. Наша країна розглядається як територія з населенням, придатним для асиміляції, як територія, придатна для розміщення небезпечних токсичних виробництв, як територія, придатна для зберігання відходів і лише в останню чергу - як постачальник продовольства або якої-небудь високотехнологічної продукції. У позиції ЄС, Україна – життєвий простір і не більш того. Вже зараз йдуть консультації з питання територіального розділення нашої країни між країнами, що межують з нею, і Росією.

Наш шлях

Перш ніж визначити найбільш прийнятний шлях розвитку нашої країни, слід враховувати її історію. Держава, яка тепер називається Україною, як визначила Н.А.Чангулі: «завжди була полем бою, яке між війнами засівали пшеницею». Тому Україна приречена, або на повне знищення як держава, а народи, що її населяють, - на асиміляцію, або на озброєне протистояння на два фронти, з подальшим розв'язуванням економічної війни проти Росії. Ми маємо реальний шанс перемогти в цій війні.

По-перше, через нашу країну проходить велика частина транзиту, перш за все нафти і газу, які є основним джерелом доходу РФ.

По-друге, в Російській Федерації є чисельна українська діаспора, причому основна її частина, задіяна саме в здобичі нафти і газу. Тому навіть при вельми млявій агентурній роботі, українська розвідка, без зусиль, може отримати не менше чотирьох розвинених резидентур. Більш того – прямо на місці, тобто на території РФ, можна подготувати боєздатні підрозділи диверсантів і саботажників. Як результат, у будь-який момент, проводити «гострі акції» на будь-якій ділянці здобичі, транспортування або транзиту нафтопродуктів.

По-третє, враховуючи значну довжину кордонів цієї країни, малу чисельність населення та його скорочення, низьку боєздатність основної частини ЗС і ВМФ Росії, ми можемо практично безкарно – відкриту війну в будь-якій її формі Росія програє – проводити гострі акції на межах цієї країни. Перш за все, на її південно-східній, південній і кавказькій ділянках. Цим буде досягнутий достатній рівень відвернення уваги силових структур та їхніх спецпідрозділів від території України.

Нам немає що ділити, бо Україна у нас - ОДНА!

Від "Аратти": Ми свідомо продовжили тему щодо можливої військової агресії проти України, розпочату в квітні статтею "Операція “Механічний помаранч”, оскільки реальні загрози, за час, що минув, не тільки не зменшилися, а й зросли.

Ми можемо не погоджуватися із аргументацією автора цієї публікації, можемо сперечатися із його аргументацією, проте, склавши всі публікації цієї тематики у єдине ціле, ми не зможемо спростувати наявність саме такої цілком реальної небезпеки для кожного із нас. Саме реальність небезпеки зараз вже цілком очевидна, як і її масштабність та кінцева мета. Методи ж реалізації, як суто технологічне втілення цього плану, - можуть бути різні. І ми не виключаємо, що вони реально існують у декількох варіантах та прораховані зарання. І суспільні, і політичні, тому числі - й військовий варіант.

Вже чітко проступають сценарні обриси того, що інакше, як спецоперація проти України, назвати - язик не повернеться.

Чи хтось наївно вважає, що багатомісячне й методичне руйнування системи державної влади - це виключно пустощі недоумків із Банкової та їхніх спільників із Грушевського? Можливо припустити наявність тільки одного хворого серед ватаги виконавців, але ті, хто ним керують - люди цілком свідомі й адекватні, отже, цілком усвідомлюють і спрямування, і кінцевий результат своїх дій. Так само, як і їхні союзники у парламенті. При тому, очевидно, що усі сліди від очільників ватаги руйнівників влади України ведуть із Києва у Москву, а не у будь-яку іншу столицю. Можливо, за дивним співпадінням. Хоча у таких речах - дива просто не трапляються. Бо визначальним фактором, мотивацією дії, є стратегічний інтерес. І він абсолютно чітко проступає у кремлівських керманичів особливо після 2004 року, коли Майдан скинув усі блюзнірські маски і визначив ціну демагогічним гаслам "споконвічного братерства". І не українські керівники, а Президент Росії у квітні цього року прямо й відверто заговорив про анексію українських земель та розчленування нашої держави за допомогою військової сили. І на прикладі агресії проти Грузії ми наочно переконалися: це не балачки.

Як і очевидно, для чого робиться все, що ми бачимо кожного дня і у верхівках влади, і повсякденних проблемах, що посипалися нам на голови. І, до речі, зовсім не дивно, що сучасна економічна криза, катаклізми на валютному ринку, і зростаюче безробіття просто й гармонійно вписуються у контекстну логіку послідовності дій. Дій, які у цій зв'язці мають пояснення, цілком зрозуміле кожному.

Дій організованої групи осіб, яка абсолютно чітко має на меті знищення державності України, дискредитацію самої ідеї державної незалежності та демократичного устрою влади у очах пересічних громадян. І хоч поки бажаного результату не досягнуто, тим не менше, частка громадян не задоволених власною державою зростає. Це - очевидний факт.

Бо у більшості українців, які вижили під жорнами комуністичного терору, вироблено чіткий асоціативний зв'язок між розумінням "державна влада" і персоналіями, які її здійснюють. Більшість громадян має сильний і сталий рефлекс заборони вважати себе та інших співгромадян справжніми господарями у власній країні. Більшість не усвідомлює, що він сам й є власне тим, що називається "Влада", її невід'ємною часткою, а відтак, спроможними очистити її від будь-якого бруду, наповнити тим змістом, який улаштовуватиме й його особисто й переважну більшість співгромадян.

Очевидно, що саме на цю суспільну ваду й спрямовано стратегічний розрахунок сценаристів знищення нашого дому - держави Україна. Саме тому, буквально через усі комунікації, кожному із нас щоденно нав'язується думка про особисту нікчемність, неспроможність не те що, щось змінити, а хоч якось вплинути на пихатих дядьків та розмальованих тіток, які самі себе об'явили елітою. Які не вміючи навіть до пуття щось вкрасти, які у міжсобойчику нагороджують один одного високими державними нагородами та відзнаками. Хіба це не правда? Кожен, хто це прочитав - скаже однозначно:"Правда".

Очевидно, що бедлам й клоунада у верхівках влади не тільки дискредитують тих, хто бере в цьому участь, в тому числі, тих хто відчайдушно намагатиметься втримати порядок, а й викличе відразу й байдужість більшості громадян до цієї проблеми суспільства. Розрахунок хоч й примітивний, але реальний. Бо більшовицька влада десятиліттями репресій, ріками крові вичавлювала у громадянина те, що в кожному із нас генетично закладено від пращурів - відчуття особистої відповідальності за суспільство, в якому виховуватимуться й зростатимуть наші діти. Натомість із нас робили слухняних холопів, біомасу здатних лише пускати шмарки й працювати на господарів-чиновників. Тобто, в нас вибили комплекс неповноцінності - совка.

Очевидно, що зараз усі дії групи осіб, які реалізують план знищення України, спрямовані на те, щоб відновити цей комплекс совковості, загнати кожну людину у замкнене коло її побутових проблем, створити такі умови, щоб примусити нас виживати, поліпшувати власне існування наступаючи на голови таких самих громадян, не чіпаючи пихатих пройдисвітів. Тобто загнати нас у тваринне стійло, як це робили більшовики Голодоморами. Для чого? Насамперед, аби ми чітко знали, що влада - це ті, пихаті, а відтак - мали відразу до самого розуміння "влада". Відразу й заздрість. Щоб ми, аби покращати своє життя та мати надію для наших дітей, знову "вибивалися у люди". Бо тільки так ми будемо не здатні на будь-який спротив і радо вітатимемо нових панів, які прийдуть і кинуть до корита шматочок, кращий ніж попередні.

Бо так, і тільки так можна завоювати нашу землю й швидко винищити тих божевільних, які битимуться до кінця, обравши почесну смерть ганьбі холопського існування.

Дуже хотілося б у цьому помилитися. Дуже хотілося б сподіватися, що за минулі сімнадцять років ми всі не тільки втратили дитячу наївність, але й видужали від совковості раз – і назавжди. Видужали й від ілюзій, що тих, кого пропонує влада у наші рятівники – насправді такими є. Видужали й цілком спроможні самостійно, без пихатих радників не тільки почистити чиновницьку стайню, а й обрати тих, хто дійсно здатен хоча б бути хазяїном свого слова.

Проте, пам’ятаємо, – часу на роздуми залишилося обмаль. Дуже скоро доведеться діяти. Всім разом і кожному із нас. А до того вже треба зробити свій власний вибір, за який не буде соромно перед дітьми.

18 квітня 2024, четвер

utmx_section("Headline")Головний друг України

Головний друг України