Актуально
24126 переглядів
|
Степан Бандера - герой для одних українців і ворог в усвідомленні інших. Як подолати подібний розбрад? |
Як подолати ті розбіжності та багатовекторності, які унаслідок тягарів історії заважають державі, народу рухатись єдиною потужною силою, спільно будувати демократичну, економічно і політично стабільну державу Україну? На ці питання шукали відповідей учасники круглого столу, що відбувся у Києві 29 червня 2009 року з ініціативи чеських та українських істориків, що беруть участь у проекті, головною метою якого є обговорення впливу історичних подій на сучасне українське суспільство.
Українська держава опинилась на початку ХХІ століття на роздоріжжі – куди іти? На схід чи на захід – в Європу, чи лишатися в Євразії? У демократичне прийдешнє чи колоніальне минуле? Частина науковців і політичних сил вимагають «братерського союзу» з Росією, підносячи модернізовану до умов сьогодення ідею панславізму; інша частина – вимагає негайного вступу до Євросоюзу і НАТО, закликаючи людей до «повернення в європейський дім». При цьому, не видно, аби хтось з глашатаїв першого чи другого бізнес–плану з облаштування України був серйозно ознайомлений з українською історією і добре розумів, до чого насправді закликає народ.
Народ же, часто більш обізнаний з фактами та уроками історії своєї країни, розуміє, що у ній вистачало подібних хитань і «ефекту маятника». Тож на заклики політиків і гасла суспільних діячів реагує більш стримано, ніж кілька років тому. І намагається – принаймні, для себе, з цікавості – визначити, чи була насправді Київська Русь колискою українського, російського і білоруського народів; і хто ж був «своїм» у Полтавські битві або у період громадянської війни 1918 – 1920 рр.
Подібних прикладів можна навести чимало. Яким чином українці можуть, усупереч таким тягарям, віднайти національну ідею, якою ця ідея може бути, і чому історія досі тяжіє над країною, її політичною та інтелектуальною елітою? Відповіді на ці питання шукають ініціатори та учасники міжнародного проекту «Історичні тягарі в українському сьогоденні», який розпочато 29 червня 2009 р. у Києві «круглим столом» за участю українських і чеських науковців та інтелектуалів.
«Поки що українці лише починають свій шлях до відновлення історичної пам’яті, до розсекречення сотень тисяч сторінок архівних документів , здатних висвітлити оці тягарі, викристалізувати методологію і стратегію розвитку історичної науки та історичної просвіти, - каже Посол Чехії, історик за фахом Ярослав Башта, - З досвіду Чехії знаю, наскільки це складно, але цей шлях треба пройти. На сьогодні головною проблемою на шляху до відновлення історичної пам‘яті і правдивого, неупередженого висвітлення історії України стоять, серед іншого, такі фактори, як відсутність національної політичної еліти та недостатня поінформованість суспільства з цих питань. Це ж стосується і національної ідеї, якої так потребує Україна за умов міжнародної економічної кризи і постійної політичної нестабільності усередині держави. Бо ж національна ідея – це розробка, чи то наробка політичної еліти, і у мене виникає питання: яку національну, об‘єднавчу ідею своєму народові може запропонувати політик, який зростав і отримував політичний досвід у радянській системі»?
Aрхеолог Михайло Відейко пояснює це ... ще прадавньою традицією, що побутувала на цих землях 5 тисяч років тому: «Насправді, докорінним чином структура влади і методика її утримання тут не змінилась від часів Трипілля. Маємо ті самі клани, які ворогують у боротьбі за владу, за вплив на суспільство, за фінансові потоки та економічні важелі. Щоправда, треба зауважити: трипільські клани вміли між собою домовлятись, встановлювали тривалі союзи поміж собою, бо чудово розуміли: вони мають виживати за складних зовнішніх обставин, коли можливі прихід і спекотного неврожайного літа, і чужинців. А треба зберегти себе, свій сімейний клан, своє плем‘я... Недарма ж історики стверджують, що цивілізаційний кордон досі проходить по Дніпру, і що Правобережна Україна – це цивілізація старої Європи (хоча нині, з розширенням кордонів Євросоюзу до західного кордону України, поняття «стара Європа» має більш глибоке наповнення та інакше трактування). Мені здається, для того, щоб утримати Україну у кордонах старої європейської цивілізації, і просунути цей кордон на лівий берег Дніпра, потрібна зміна політичної еліти та просвітницька робота із суспільством, з українською громадою. Наш шанс – інтегруватися в європейську історію, в європейське сьогодення, для цього і потрібна дещо романтична, але водночас і практична, реальна для здійснення національна ідея: від підвищення добробуту – до успішного проведення ЄВРО – 2012».
Доктор історичних наук Юрій Шаповал вважає, що насправді «ми говоримо про такі явища, як соборність України, регіональний патріотизм – те, що зараз буде «виштовхуватися» на поверхню у зв’язку з наступними Президентськими виборами, які неухильно насуваються на Україну, на наше суспільство. І такі питання, як статус української мови чи стосунки між Україною і НАТО, - вони висуваються на перший план, політизуються перед виборами. Так само як і окремі сторінки історії... Наприклад, що стосується трипільської культури: на перший погляд, це така давнина! Але ж зрозуміло, що справа не в самій трипільській культурі, а в шаманських інтерпретаціях того, що було. Справа не в самій Київській Русі, а в тому, як ділять цю спадщину, так можна сказати. Або козацька ера. Так само, в історичній науці озвучується багато контраверсійних питань. Одні зображують козаків брутальними і примітивними розбійниками, а інші приписують їм всілякі високопарні і романтичні якості і так далі, вбачають прообраз державності нашої. Загальновідомо, що українці жили в різних імперіях, що Україна була розколота. Але, чекайте, що робили українці в тих імперіях? Якщо ми беремо питання про Російську імперію, то згадаймо такі постаті, як Безбородько або брати Розумовські. Ми бачимо, як вони вірно служили Російській імперії, який внесок вони зробили у становлення, у розвиток, у зміцнення цієї імперії. Прикладів безліч, і більшість наших політиків, які нічогісінько про це не знають, когось «піднімають на щит», а когось втоптують у бруд – чомусь саме вони вважають, що мають право на трактування історії! Але ж очевидно, що фахівці мусять це робити! І ми цим нашим круглим столом, організаційним комітетом, дуже уважно будемо добирати людей, просити фахівців якраз виписати ті або інші сюжети на конкретні історичні події. Це вельми важливо – подати історію України незаангажовано, об’єктивно: по-перше, лише тоді можна позбутись оцих тягарів; по-друге, національну ідею держави можна будувати, маючи зрозумілу картину минулого, щоб не робити помилок у майбутньому».
Історик і дипломат Петер Вагнер переконаний: «Наш проект повинен зацікавити не лише фахівців. Бо його мета – показати людям, до якої міри вони стають жертвами спроб використати історичні теми у політичних цілях. Розуміння того, як окремі події української історії впродовж часів використовувались задля маніпуляцій, надасть громадянам можливість замислитись, чи не краще, щоб історія залишалась лише історією. Зрозуміло, історія грає свою вельми важливу роль у становленні держави, та усе має свою міру, а якщо різні трактування історичних тем можуть розділити народ, це привід для серйозного занепокоєння».
Як каже член редколегії журналу «Русский вопрос» Тетяна Лебедєва, «хтось має розпочати! Враховуючи низький освітній рівень і суспільства, і політиків, саме українські науковці мають стати піонерами у такій справі, як подолання історичних тягарів».
До теми:
