Актуально
86292 перегляди
|
Радянська влада “перевиконувала план” по знищенню власного народу |
У повоєнний час радянська пропаганда багато говорила про звірства нацистів і в якості наочної ілюстрації приводила несамовиті подробиці знищення людей у пересувних душогубках. Анітрохи не ставлячи під сумнів факти численних злочинів, скоєних гітлерівцями на окупованих територіях СРСР, в тому числі й застосування отруйних газів, було б погрішити проти істини, не згадавши про те, що в даному питанні німецьким агресорам було з кого брати приклад.
Тамбовський «дебют»
За багато років до приходу Гітлера до влади отруйні гази «успішно» використовувалися більшовиками під час придушення повстання селян у Тамбовській губернії в 1921 р. Відомий оперативно-секретний наказ № 0116 від 12 червня 1921 р., виданий за підписом командувача військами Тамбовської губернії Михайла Тухачевського та начальника штабу військ Генштабу Миколи Какуріна, наказував з метою «негайної очищення лісів» від повстанців застосовувати отруйні гази, точно при цьому розрахувавши, щоб «хмара задушливих газів поширювалося повністю по всьому лісу, знищуючи все, що в ньому ховалося». Збереглися і донесення безпосередніх виконавців цього наказу. Так, в рапорті начальника відділу Заволзького дивізіону від 20 серпня 1921 повідомлялося про витрачання під час операції в районі озера Рамзі 130 шрапнельних, 69 фугасних і 79 хімічних снарядів. У донесенні від 23 серпня 1921 командир Білгородських артилерійських курсів Нечаєв доповідав, що під час обстрілу острова, на якому була розташована одна з баз партизан, його дивізіоном були випущені 65 шрапнельних снарядів, 49 фугасних і 50 хімічних снарядів.
Відомий тамбовський краєзнавець Борис Сенніков наводить у своїй роботі «Тамбовське повстання 1918 - 1921 рр. і розселянення Росії 1929 - 1933 рр.» свідоцтво очевидця цих подій, що оповідає про результат застосування більшовиками отруйних газів.
«Сунулися було вони (карателі - автор) в ліс, але їм там поставили таку прочуханку, що й половини назад не повернулося. На нас почали зривати зло, та слава Богу, зняли їх, і пішли вони всі в інше місце. Приїхали на зміну не росіяни якісь, може, латиші, а може, ще хтось, - не знаю. А на другий день прийшов обоз з балонами і великою охороною. Розставили вони всі ці вози вздовж дороги на межі лісу, а вітер туди дув вже з тиждень. Одягли маски на себе і розкрили балони, а самі пішли до нас в село, коней привели ще раніше. На наступний день пішли до підвод, на яких залишалися балони. Повороживши там щось, привели коней і пішли назад, а потім прийшли ще китайці - ті від усіх відрізнялися. Вишикувалися вони в ланцюг і пішли в ліс, а невдовзі стали звідти виносити зброю і складати біля дороги. Потім прийшло штук п'ять вантажних автомобілів, ми їх ще ніколи до цього не бачили. На наступному тижні ми, дітлахи, вирішили піти в ліс і набрати там горіхів і яблук-дичок, так як після червоних у нас в селі з їжею було погано. Правда, було заборонено ходити до лісу, але ми, дітлахи, вирішили це зробити. Зібравшись чоловік дванадцять від 10 до 12 років, приблизно такою компанією, прихопивши кошики, вранці, годині о 9-ій, ми пішли в ліс. Увійшовши в ліс, ми побачили, що листя і трава мають якийсь червонуватий відтінок, до цього ми такого ніколи не бачили. Не розмовляючи, вийшли на невелику галявину, де завжди було багато суниці. Те, що ми там побачили, було жахливо - кругом лежали трупи людей, коней, корів в страшних позах, деякі висіли на кущах, інші лежали на траві, з набитим землею ротом і всі в дуже неприродних позах. Ні кульових, ні колотих ран на їхніх тілах не було. Один чоловік стояв, обхопивши руками дерево. Крім дорослих, серед мертвих були й діти. Ми дивилися на це з жахом, на трупи, які були роздуті, і відчували запах розкладання. Потім ми як по команді розвернулися і побігли назад. А в село, куди китайці пригнали заручників, ходили по хатах активісти нової влади - алкоголіки та шаромиги, вилучаючи лопати у населення. Набравши їх достатньо, китайці погнали в ліс з ними заручників, закопувати трупи, які ми бачили годину тому. Це були жертви газової атаки».
Таким чином, Радянська Росія стала першим в історії XX ст. державою, яка застосувала хімічну зброю проти власного народу.
До речі, варто нагадати, що там же, на Тамбовщині, так само як і в інших районах країни, охоплених антирадянськими виступами, «будівельники нового суспільства», знову-таки за багато років до нацистів, застосували й інші методи залякування - захоплення і розстріл заручників, спалення сіл.
Квоти на розстріл
Використання задушливих газів більшовиками для знищення активних, потенційних і уявних ворогів мало місце і в більш пізній період. У криваві роки «єжовщини» радянська каральна машина відновила свою роботу чи не в тому ж обсязі, що і в часи «червоного терору».
31 липня 1937 політбюро затвердило оперативний наказ наркома внутрішніх справ Миколи Єжова № 00447 «Про операцію з репресування колишніх куркулів, карних злочинців і інших антирадянських елементів». Фактично мова в ньому йшла про всіх, хто так чи інакше боровся з радянською владою або був репресований у попередні роки. Це - куркулі, які відбули термін заслання або втекли з нього; священики; сектанти; колишні члени «антирадянських» партій, колишні білогвардійці і вцілілі царські чиновники, політичні ув'язнені і т.д. Всі репресовані, згідно з наказом, розбивалися на дві категорії: перша - підлягають негайному арешту і розстрілу, друга – такими що підлягають ув'язненню в табір або в'язниці на термін від 8 до 10 років. Для кожної області, краю і республіки були визначені «ліміти» по обом категоріям репресованих. Всього наказувалося заарештувати 259 450 чоловік, з яких 72 950 розстріляти, а 194 800 - відправити до таборів. Однак ці цифри були свідомо неповними, так як в переліку відсутні ряд регіонів країни. У зв'язку з цим наказ давав місцевим керівникам право запитувати у Москви додаткові «ліміти». Крім того, ув'язненню в табори або висланню могли піддаватися сім'ї репресованих.
Раптові арешти, ліквідацію і висилку сотень тисяч людей було намічено розпочати 5 серпня 1937 р. і завершити на початку грудня того ж року.
Реалізація цієї зловісної програми була покладена на так звані «трійки» - позасудові органи, до складу яких входили нарком або начальник місцевого управління НКВС, секретар відповідної партійної організації і прокурор республіки, області або краю. «Трійки» отримували надзвичайні права - вони могли самостійно виносити вироки і віддавати накази про приведення їх у виконання, включаючи розстріл.
Але ні в одному з 64 адміністративно-територіальних утворень СРСР «трійки» не вклалися ні у встановлені строки, ні в початково узгоджені з політбюро цифри. Кількість ворогів стрімко множилася, плани щодо їх виявлення і знищення виконувалися і тут же починали перевиконуватися. Начальники НКВС і партійні секретарі на місцях направляли до Москви звернення, в яких просили збільшити відведені їм розстрільні «квоти». Як правило, Сталін задовольняв ці клопотання, причому в ряді випадків давав згоду письмово.
До грудня 1937 політбюро збільшило «ліміти» для першої категорії на 22 500, а для другої - на 16 800 осіб. В кінці січня 1938 Сталін видав розпорядження, відповідно до якого до середини березня слід було заарештувати не менш 57 200 «ворогів народу», з них 48 000 підлягали розстрілу.
Приведенням у виконання смертних вироків займалися особливі оперативні групи на чолі з чекістами-начальниками. У всіх регіонах країни влаштовувалися спеціальні полігони для масового знищення «ворогів народу» й їх подальшого поховання. В даний час відомі кілька таких місць: Левашовська пустка під Санкт-Петербургом, Биківня під Києвом, Куропати під Мінськом, Бутово і Коммунарка в околицях Москви...
Саме там, в Підмосков'ї, з метою досягнення більшої «продуктивності» при стратах чекістами був успішно випробуваний і задіяний метод вбивства людей за допомогою удушення отруйним газом.
До теми:
