Актуально
52965 переглядів
|
Юрій Андрухович |
Мовного питання в нас не існує, кажуть одні: воно штучне й надумане. Краще його не чіпати, кажуть інші – це ж як оголений електричний дріт. Тобто з одного боку наче й не існує, а з іншого – не влізай уб'є. Але я без мови не можу – в мене робота така. Час від часу я взуваю боти, натягую гумові рукавиці і, що називається, влізаю.
Пригадується випадок десь із кінця 1990-х. Того разу була зима, темінь, холод і львівський автовокзал. Я щойно повернувся з Польщі. Сяк-так пробившися крізь юрму кишенькових злодіїв, що навмисне вчинили хаос на підступах до автобусного багажника, я вирвався на волю і схопив перше-ліпше таксі. Їдемо, про щось розмовляємо з водієм. Вони чомусь люблять поговорити. Настільки, що в мене вже й на книжку "Розмови з таксистами" назбирується.
Тоді він ні сіло ні впало й каже: "А ви як на поляка, вполнє сносно по-українськи говорите". Компліментові я, звичайно, не надто порадів. Я ж-бо ніякий не Азаров Микола Янович. Навіть зовсім несмішно зробилося – це вже як людей покарлючило, що нормальна українська здається їм мовою іноземця! А може, й справді здатність опанувати українську, вільно володіти нею притаманна лиш іноземцям? І нашим людям такий подвиг не до снаги?
Людина і мова – дуже складний вузол стосунків. Тут і психологія, і соціологія, й географія з історією, і – не дай Боже – політика. У будь-якому разі мова є зусиллям, над нею треба працювати – хоч іноді, хоч трохи. А людина – істота лінива. Навіть рідною мовою розмовляє так, щоб не напружуватися, щоб карочє – обтинаючи слова, імена. Тєлік замість телевізор, вєлік замість велосипед. (Добре, що ми на Західній на цей випадок маємо ровер!). І комп, звичайно ж. Або замість президента – прєз. Чи в найкращому випадку – прєзік. Останній, щоправда, стосується більшою мірою презерватива. Бо до презервативів ми ставимося з більшою ніжністю, ніж до президентів – і зрозуміло чому.
Матюки, які ми так часто вживаємо, теж досить зручні – це ж переважно короткі односкладові слова. Та саме тому й англійська повсюди на світі перемагає, що в ній усе можна сказати коротко: шит, фак. Люди лінуються вивчати мови, спілкуватись ними, читати. Замість фраз і формулювань – ріпости, лайки (не прокльони, а like-и), анімовані гіфки (чи то пак gif-ки). Людство на порозі того, щоб звести всю вербальну активність до натискання на своїх компах «лайк» та «ріпост». Та й айфони з айпедами, якими тепер користуються просунуті (але куди?) члени нашого суспільства, максимально відповідають цій перспективі – жмі пальцем, юзєр. Утім, щоб бути просунутим юзером, треба бодай англійську знати. Іноземними ж мовами говорити і читати ми тим більше лінуємося і не збираємося.
От зовсім недавно налетіла бригада німецьких журналістів, які роззосередилися по різних містах України – тих, де відбудуться матчі Євро-2012. Їхні висновки – гостям з Європи (якщо все ж наважаться сюди приїхати) буде дуже складно, тому що:
а) люди в Україні не знають англійської, навіть у столиці ніхто не міг зв'язати і двох слів;
б) тому навіть не мрій розшукати потрібне тобі місце, нікого ні про що не розпитаєш;
в) таксисти непривітні, теж не володіють мовами, проте відразу ж намагаються обманути;
г) міліція не привітніша за таксистів, говорити не вміє взагалі, проте відразу ж намагається посадити.
Ну, і так далі – ви все це й без них знаєте.
Публiкацiї за темою «Мова»:
