Актуально
17496 переглядів
 |
«Зустріч із самим собою належить до найбільш неприємних»
Карл Ґустав Юнґ
Вона забігла сюди випадково. Терміново треба було сфотографуватися на якісь важливі документи, але всі фотоательє в центрі були вже зачинені. Вона згадала, що біля будинку бачила маленьку фотостудію, що була затиснута між сяючим ювелірним і якимось манірним рестораном.
Господарем студії виявився жвавий дідуган, який наговорив їй купу компліментів, щось пошаманив зі світлом, наказав дивитися в об’єктив, блиснув спалахом і звелів приходити завтра за фотографіями.
Світлини вдалися гарні. З фотографій на неї дивилася сіроока красуня, яка знає, чого вона хоче від життя, яка вміє ставити цілі і досягати їх, яка випромінює впевненість у собі і своїй красі. Ідеальна зачіска, непомітний макіяж, зі смаком підібрані аксесуари. Ідеальні фотографії ідеальної жінки.
Відклавши світлини в сторону, вона помітила, що в конверті лежить ще щось. Виявилося, що це фотографія незнайомої жінки. Красуня презирливо розглядала фото незнайомки: волосся невиразного кольору, що забране в хвіст, відстовбурчені вуха, окуляри в товстій роговій оправі, натягнута усмішка. Плечі опущені під вагою невидимого вантажу. Водолазка під горло мишачого кольору. І погляд такий переляканий, зацькований, втрачений. «Добре, що я не така», - з радістю подумала красуня.
Але перевернувши світлину, вона з подивом побачила своє прізвище і дату зйомки. «Це помилка. Треба повернути фото», - вирішила вона.
«Прийшли повернути фото», - промовив старий, ледь побачивши її. «Думаєте, що я переплутав конверти?» - Ображено запитав він. «Ви не перша, хто приносить назад фотографії, думаючи, що я зовсім вижив з розуму і не можу правильно розкласти світлини по конвертах. Але змушений засмутити вас, любонько, - всі фотографії в конверті ваші».
І передуючи обурене питання красуні, вимовив: «Зараз я вам все поясню. Цей фотоапарат, - старий показав рукою вглиб студії, - дістався мені від мого діда. Він відмінно фотографує досі, в чому ви особисто встигли переконатися по вашим першим світлинам.
Але є у нього одна особливість: коли я проявляю плівку, одна з фотографій... як би вам пояснити... загалом, вона відрізняється від інших. Вона як негатив. І, як я зрозумів, негатив показує те, що людина сама в собі бачити не хоче. Людина не хоче, а от світлина показує. Ну, а кому сподобається така світлина, - всі ж хочуть мати гарний вигляд, - тут старий втомлено зітхнув. - От і йдуть до мене, - мовляв, не треба нам такої світлини, заберіть її, вона чужа. А я радий би забрати, та не можу. Без неї інші світлині,- ті, які хороші, не будуть існувати. Адже хороше - це продовження поганого». Старий замовк.
Жінка зітхнула, сунула конверт назад в сумку і попрямувала до дверей. За звичкою ковзнула поглядом по своєму відображенню в дзеркалі. І помітила... відстовбурчені вуха.
Або їй здалося?
До теми:
