Актуально
16701 перегляд
 |
Путін зовсім не прорахувався, він винайшов нові методи ведення війни 21 століття.
Перед тим як Путін вдерся в Грузію в серпні 2008 року, він витратив багато місяців на розміщення традиційного військового обладнання. Він відновив залізниці і автомагістралі, щоб потім з легкістю перекинути по них танки і тисячі солдатів. Він направив військові літаки до грузинських кордонів. Він також скористався інструментами державної пропаганди, щоб перешкодити розібратися в тому, хто саме почав цю війну.
Однак тепер Путін більше не пов’язаний рамками війни в національних масштабах. Багато років конфронтації з сепаратистами, бойовиками, терористами, які не мають певного громадянства, гравцями, серйозно вплинули на його образ думок. У Криму Путін випробував тактику «випірнаючої війни» - швидкої і завуальованої, яка, найімовірніше, буде широко застосовуватися в майбутньому.
По-перше, з нізвідки з’явилася прихована армія. Солдати без всяких розпізнавальних знаків були добре підготовлені до розпалювання заворушень і веденню вуличної боротьби. Ці солдати, яких, як стверджує Путін, він туди не відправляв, очевидно, не керуються ніякими законами, правилами і конвенціями, що регламентують ведення війни, - поки це стало найсерйознішим викликом Путіна міжнародному порядку. Це свого роду гібрид солдатів і терористів: приховані особи, таємне командування і управління і таємні накази, безсумнівно, розраховані на досягнення державних інтересів. Відсутність очевидного лідера заважає міжнародному співтовариству виступити з відповідними діями, адже залишається неясним, з ким потрібно вести переговори з питання припинення вогню або здачі. Крім того, якщо почнуться збройні сутички, зупинити їх буде вкрай важко.
Ці нерегулярні війська також представляють собою психологічну загрозу для місцевого населення і українців загалом, тому що останні не знають, де можуть причаїтися бійці цієї прихованої армії.
Другою складовою путінської війни 21 століття є її віртуальний компонент. Якщо ми назвемо його пропагандою, це стане применшенням віроломної і отруйної природи цієї інформаційної війни.
Принципи кібертактики були вдосконалені у відповідності з новими цілями Путіна: завдання полягає в тому, щоб зруйнувати канали спілкування законодавців та органів влади і забезпечити безперешкодний потік російськомовної дезінформації, постійно мовлячи про нову війну з «фашистами».
Путін створив свою версію реальності, яку він пропагує, щоб дестабілізувати ситуацію на Україні . Він вирішив, що для досягнення його цілей йому потрібен етнолінгвістичний розрив, а потім він розподілив ролі. Тепер його версія цієї історії розігрується на сотні фронтів і публікується в соціальних мережах - це віртуальна трансляція доказів путінської історії про утиски, переслідуваннях і страху російськомовного населення України.
І реальна обстановка не має тут жодного значення. У минулі вихідні агентство ІТАР -ТАСС повідомило, що 675 тисяч українців звернулися до Росії з проханням надати їм політичний притулок - пізніше цю історію підхопило Forbes і деякі інші видання. Пам’ятаєте, як у 2008 році Москва заявила , що в Південній Осетії було вбито 2000 мирних громадян, після чого вона відправила туди свої війська, які перебувають там донині. Експерти організації Human Rights Watch пізніше з’ясували, що в Південній Осетії загинули всього 44 мирних мешканців. Проте західні інформаційні агентства висвітлюють путінські фальшиві новини так, ніби вони дійсно гідні обговорення. Його фальсифікації і страх, що виникає в результаті такої інформації, заважають швидко відреагувати на його дії і послаблюють рішучість тих, хто повинен виступити проти нього.
По-третє, Путін використовує фінансові ринки як інструмент ведення суперечок. Маючи власну мережу, оцінювану, за деякими даними, в десятки мільярдів, він добре розуміє, як працює фінансова сила. Багатство Росії дозволило їй укласти «партнерські відносини», засновані на взаємній фінансовій вигоді, і Путін спирається на ці зв’язки.
Путін добре знайомий з цією тактикою. У 2007 році кібератака вивела з ладу фінансові ринки Естонії на кілька днів, і сталося це безпосередньо після сварки з Росією. Минулого тижня російські ринки просіли більш ніж на 10 % у зв’язку з загрозою початку війни, проте Путін поспішив провели прес -конференцію, спрямовану на те, щоб заспокоїти інвесторів. Ви тільки задумайтеся, скільки грошей він, вірогідно, втратив і знову заробив з понеділка по середу. Коли Путін доведе своє вміння маніпулювати ринками до досконалості, він зможе збільшити свої власні статки і продовжити поповнювати свої запаси, які, з його точки зору, роблять його недоторканним. Це невидима зброя, яка має властивість саморозмножуватися.
Тактика Путіна створює хаос, яким він керує, статус-кво, який дозволяє йому впливати на політику України.
Путін ввів війська в Крим почасти тому, що це було найменш ризикованим способом протестувати його нову тактику ведення війни. Крим, де розміщені російські військові активи і де живе населення, яке симпатизує Росії, в географічному плані, ізольований від іншої частини України. Путін міг впевнено розраховувати на те, що з боку втомленого від конфліктів Заходу не буде ніякого фізичного відповіді на його вторгнення.
Впродовж багатьох років Путін спирався на важкий молот в дусі радянських часів. Однак його недавні дії свідчать про те, що традиційна армія і розвідка перестали бути тією зброєю, за допомогою якого він має намір вести війну. Поки Захід розмірковує над тим, як найкраще йому відповісти, Путін, найімовірніше вже переходить до наступного етапу: він намагається з’ясувати, які міжнародні протоколи можуть виправдати його дії і як його тактику можна буде застосувати в інших місцях.
Прийшов час відмовитися від декадентської віри в те, що епоха континентальних воєн залишилася в минулому. У майбутньому весь світ буде дотримуватися тактики Путіна статус-кво і це та реальність, яку ми повинні визнати і на яку нам слід знайти адекватну відповідь.
Про авторів: Моллі МакКей і Грегорі Маніатіс є незалежними експертами, консультують уряди, фонди та міжнародні організації з питань зовнішньої політики і стратегічних комунікацій. Під час і після закінчення війни Грузії з Росією 2008 року вони працювали на президента Грузії Михайла Саакашвілі і його радника з питань національної безпеки.
Переклад на російську ІноСми.ru.
Публiкацiї за темою «Світ про Україну»:
