Психолог Олег Покальчук: “Не треба йти на війну з ілюзіями”

В мертвих ніхто не потребує, їм ставлять пам’ятники і через деякий час просто забувають. Ваше завдання - вижити, виростити дітей і навчити їх любити свою країну.

Протягом останніх тижнів в Україні відбулися самогубства людей, які або воювали в зоні АТО, або переселилися звідти в інші міста. Останній подібний випадок стався в луцькому шпиталі, де 27-річного бійця 51-ї механізованої бригади знайшли повішеним.

За роз’ясненнями, з чим пов’язані ці суїциди і як їх уникнути, ми звернулися до психолога Психологічного кризового центру Олега Покальчука.

- З чим пов’язані ці самогубства?

- Я про це попереджав ще влітку, говорив, що таке може статися не тільки з ними, але й з переселенцями. Загальний фон - це осінь, сезонне явище, коли всі процеси в організмі сповільнюються, переходять у фазу сплячки, а життя вимагає активності. У цьому контрасті виникають стреси. Що стосується бійців, то вони розуміють жахливий контраст між тим світом, в якому вони жили, і тим, де вони опинилися, лише після того, як потрапили в зону АТО.

Цей контраст - жахливий. Справа не в часі або у вимірі. Це зовсім різні світи. Бійці себе почувають просто втраченими. Такі "попаданці" (як пишуть у фантастичних романах) - це люди, які переміщені з одного часу в інше. Те, що в зоні АТО відбувається, вони не бачили навіть у фільмах жахів. Я був в Абхазії і думав, що гірше бути не може. Тепер можу з упевненістю сказати - в Абхазії, у порівнянні з тим, що діється на сході України, був дитячий садок.

- Хто знаходиться в "зоні ризику"?

- В основному, до цієї категорії належать молоді люди до 40 років, які все життя прожили в місті. Вони більше схильні до стресів, це найбільша група ризику. Чим вони більш провінційні, чим ближче до природи, праці та лісу, тим вони міцніші. Це стосується і тих, кому за 40. Я б сказав, що ті, кому за 40, - найбільш стійки психологічно. Вони побачили життя.

- Як же тоді спроба самогубства біженців - чоловіка і дружини, переселенців зі сходу, що кинулися під потяг метро в Києві? Їм було за 50.

- Це люди, у яких у свідомості старий світ зламався, а новий вони не можуть прийняти в силу віку. Кожен випадок індивідуальний. Про це треба говорити і враховувати, що подібне можливо. Але запобігти в масовому масштабі - ні. Це індивідуальний вибір.

- Як їм уникнути подібного стану?

- Чим більші у них романтичні ілюзії, з якими вони приїхали на фронт, тим вище ризик, тому що розлучатися з цими ілюзіями дуже болісно. Я завжди закликаю до здорового цинізму, треба розуміти, що на війні пісень і танців не буде. Тому хай не очаровуються, бо розчарування буде гірким. Те, що є на війні зараз - це і є ваш світ.

Тим же, хто повернувся, раджу не ображатися на тих людей, які через тиждень перестануть до них приходити з квітами, як це було в перший день. Не треба шукати винних ні в тому, що трапилося з ними, ні в тому, що трапилося в країні. Війни були і тисячу років тому. Якщо почитати Ремарка або Хемінгуея, то там можна побачити серед книжкових героїв себе. Можна разом з цими героями і померти, але цього не варто робити, в них мають потребу живі. В мертвих ніхто не потребує, їм ставлять пам’ятники і через деякий час просто забувають. Ваше завдання - вижити, виростити дітей і навчити їх любити свою країну.

- Як родичі можуть допомогти тим, хто знаходиться на війні або тільки з неї повернувся?

- Родичі повинні їх любити, незважаючи ні на що. Якими б не були ці люди, вони потребують любові. Тим, хто перебуває в зоні військових дій, в жодному разі не можна повідомляти якісь негативні звістки з дому. Навіть якщо трапилося щось погане, не треба їм говорити, бо це може призвести до катастрофи. Вони воюють там за те, щоб удома було все добре, а виходить, що все марно. Тому негатив притримаєте до кращих часів.

З тими, хто повернувся звідти, треба поводитися дуже скрупульозно. Вони будуть вередувати, потребуватимуть любові і турботи досить довгий час. Вони будуть цим зловживати, загалом, поводитися як діти. Рідним треба запастися терпінням, тому що ті, хто повернувся, можуть впасти в депресію, а витягнути з неї буде досить складно.

- Що таке депресія?

- Коли люди заявляють про те, що у них депресія - це або поганий настрій, ПМС або просто лицемірна нісенітниця. Депресія - це коли у людини немає сил сказати про те, що у нього депресія. Вона не може ні встати, ні ворушитися, вона замикається в собі, її нічого не цікавить, її дратують будь-які дзвінки і звуки. Людина вважає за краще знаходитися в тиші і уникає людського спілкування.

Можуть бути й сльози, це такий супроводжуючий фактор, який більше має відношення до жінок. Їм у цьому сенсі простіше, тому що вони більш емоційні. Зі сльозами виходить негатив. Чоловікам складніше, вони не плачуть. В цьому випадку, йде вигоряння зсередини, що погано закінчується. Якщо людина гнучка, вона звивається і викручується. Міцні хлопці в такому стані просто ламаються, як дерево, раз - і немає.

- Що робити, якщо все-таки депресія наздогнала?

- Не треба уявляти з себе Рембо, це нікому не треба. Ніхто не оцінить. Зрозуміло, що в стані депресії людина прагне перетворитися на ходячу трагедію - чистий Софокл. Але треба розуміти, що глядача не буде. Людям треба, щоб ви посміхалися, вони вас потерплять день-два, а потім все. Тому треба думати про самих себе.

Можна збиратися, як скажімо, це роблять анонімні алкоголіки, і вирішувати проблеми спільно. Можна зайнятися своїм тілом, скажімо, спорт або секс. Адже депресія - це немов би гормональний відкат назад, після того як адреналіновий фон досяг найвищої точки.

Він же не може весь час триматися на ній. За першої нагоди він б’є по довбешці, тоді яскравий і галасливий прихід пропадає. От були на війні, повернулися, а навколо світ. А ви продовжуєте його бачити через приціл. Тому, як би цинічно це не звучало, здоровим мужикам з підвищеним рівнем тестостерону треба займатися своїм тілом або знайти того, хто їм займеться. Якщо тестостерон не використовувати, то тоді він б’є в голову.

3 квітня 2025, четвер

utmx_section("Headline")Психолог Олег Покальчук: “Не треба йти на війну з ілюзіями”

Психолог Олег Покальчук: “Не треба йти на війну з ілюзіями”