X

Вітаємо на нашому сайті!



У Вас встановлене розширення AdBlock або подібне. Будь ласка, додайте наш сайт до білого списку, - тим самим Ви сприятимете його розвитку, - адже сайт не утримується олігархами.
Аратта - На головну

13 травня 2021, четвер

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- серед найдавніших та найважливіших символів Великоднього яйця (писанки) є символ Сонця. Найпростішим зображенням Сонця є коло з промінням або без нього. На Великодніх яйцях, незалежно від релігії, що існують на Україні, також зображено восьмиконечну зірку, що в минулому була символом Сонця. Свастика (сварга, свастя), або як її називали “нерівний хрест” або “гусячі шийки”, в язичницькі часи була символом Сонця. В ті часи, вважалося, що яйце було талісманом, що мав значну силу, оскільки воно захищало власника від хвороб, невдач або злого ока. Символічна сила Великоднього яйця пояснювалася не лише тим, що воно захищало власника від злого, але й тим, що воно захищало людей та зберігало людський рід.

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Від Сяну до Дону. Письменник Сергій Жадан про Соборність України і чужі тези

Державність 11004 перегляди Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 23.01.2020 | Всі публікації | Версія для друку

Від Сяну до Дону. Письменник Сергій Жадан про Соборність України і чужі тези
Вся справа, звісно, в мові. В тому, як ми говоримо. Просто, говорячи про себе, ми часто говоримо чужими словами. Не дивно, що саме про себе ми зазвичай говоримо не надто добре. І не зовсім точно.

Ось, скажімо, День Соборності, сама його ідея. Всі ці наші мости єднання, свята злуки, гасла про те, що Схід і Захід разом. Ну і, відповідно, постійне спотикання на тих таки згадках про наші непереборні відмінності, про ментальну прірву між нами, про кордон на Збручі й малоросів на лівому березі. Ми ж говоримо про це добрих тридцять років (себто, щойно нам дозволили про це говорити). Говоримо, радісно повторюючи з чужих слів думку про протистояння Сходу й Заходу, про несумісність та безперспективність співіснування, про галицьку зверхність і Донбас, як гангрену. Говорять політики, підхоплюють інтелектуали, підтверджують ЗМІ, погоджуються небайдужі громадяни. Будують довкола цього виборчі кампанії, формують національну ідею.

І не те, щоби в цих розмовах зовсім не було зерна правди. Є в них, безперечно, зерно, й відмінностей кожного з нас боятися зовсім не слід. Відмінності навпаки – можуть чогось навчити. Скажімо того, що країна ми достатньо велика, аби уявлення про неї не обмежувалися уявленнями про свою вулицю, як це в нас іноді буває. Здатність державного утворення поєднувати й утримувати в собі такі різні складові, свідчить саме про життєвість цього утворення, його природність, його нормальність урешті-решт. Ту нормальність, присутність якої в наших реаліях так часто й так охоче заперечується – як нами самими, так і нашими сусідами по географії.

Чужі тези

Іноді видається, що ми свідомо й добровільно підхоплюємо чужі тези про власну несумісність, легко долучаємося до цього протиставлення, яке, як нам ось уже стільки років пояснюють, робить просто неможливим наше співіснування в теперішніх кордонах. Так-так, – радо повторюємо ми тут, у себе, на Сході, – яке співіснування, коли нас так утискають, ну звісно. Так-так, – відлунює із Заходу, – утискають. Відчуття утиску у власних кордонах у чомусь виявляється комфортним. Воно не потребує виправдання, воно потребує звинувачення. І відповідальності воно особливої не потребує – в цьому випадку достатньо традиційних українських туги й бентеги.

Ми погано одне одного знаємо. А те, що ми знаємо одне про одного, стверджує нас на думці, що краще нам одне одного й не знати. Ось ми й не знаємо – інформацію черпаємо з сумнівної чистоти джерел, особистий досвід плутаємо з анекдотами, власну принциповість та безкомпромісність каналізуємо передусім у соціальні мережі (ну, якщо на нашій вулиці є вай-фай). Нам нецікаво жити без цього відчуття утиску, без відчуття перебування у ворожому оточенні. Байдуже при цьому, що оточують нас передусім наші туга з бентегою. Тому ми щоразу з вдячністю і готовністю реагуємо на старанно (хоча іноді – не надто й старанно) створений для нас образ ворога, образ чужого. Те, що цим чужим, скоріш за все, буде такий само бентежний і тужливий українець – нас не надто й хвилює. Ми говоримо одне з одним так, як нас навчили. А оскільки нічого доброго нас не вчили, то й порозумітися нам не надто виходить. Ну, принаймні, поки що. Вся справа в мові, вся справа в тому, що речі краще називати своїми іменами. І ставити їх на свої місця.

Спільного більше. А головне: спільне – важливіше

Бо, якщо подумати, попри всю відмінність електоральних уподобань та химерність культурних кодів, у нас у всіх куди більше спільного, аніж відмінного. Просто ми не дуже любимо про це говорити. Спільною є наша безпорадність перед тими, кому ми делегуємо важелі влади. Спільним є наше небажання брати на себе відповідальність за зроблений нами вибір. Спільною є наша беззахисність перед законом. Спільним є наше бажання цей закон щоразу обійти. Спільною є наша недовіра до власної держави. І так само спільним є незбагненна довірливість до тих, для кого ця держава нічого не варта. Спільним є наше тотальне українське бездоріжжя. Але спільним також є і наше небажання їздити бодай тими українськими дорогами, які все ж таки відремонтовано. Спільним є наша повага до порядку. І спільною є нехіть до санітарії. Спільним є наша готовність говорити про інших (чому яскравим підтвердженням може бути ось цей текст), і спільним є наше право не свідчити проти себе.

Але є ще щось спільне. Спільною є наша – така незбагненна, проте яка ж зворушлива – прив’язаність до цієї території, до наших сіл, містечок і мегаполісів, які ми так ніжно любимо й зневажаємо. Спільною (ну якщо вже зовсім чесно) є наша залежність одне від одного, залежність від тих, кого ми так само любимо і зневажаємо. Спільним є почуття образи. Але й почуття гідності теж є спільним. Яким би воно не було. Спільного більше. А головне: спільне – важливіше. Тому зі святом усіх. Подібних і неподібних.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Публiкацiї за темою «Державність»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Минуле корисне тільки в тому сенсі, що вказує нам шляхи та засоби до розвитку”
Генрі Форд

 
Реклама на порталі
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2021.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.