X

Вітаємо на нашому сайті!



У Вас встановлене розширення AdBlock або подібне. Будь ласка, додайте наш сайт до білого списку, - тим самим Ви сприятимете його розвитку, - адже сайт не утримується олігархами.
Аратта - На головну

16 жовтня 2021, субота

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- в містечку Глухів (Сумська область) 12 травня 1870 року, поширилися звістка, що їх знаменитому земляку Артемію Яковичу Терещенко, відомому цукрозаводчику та меценату височайшим указом надано потомственне дворянство. Сини згодом гідно продовжували його справу. А от численні онуки, вже стали прикладати свої здібності в інших іпостасях. Михайло Іванович Терещенко був міністром фінансів та закордонних справ в уряді О.Керенського; Федір Федорович Терещенко був талановитим авіаконструктором, вельми високо цінувався Жуковським, й літаки його конструкцій були прийняті на озброєння російською армією в І Світовій війні...

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Уроки злопам’ятності. Про що свідчать санкції України щодо проросійських сил?

Думка українця 3364 перегляди Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 5.02.2021 | Всі публікації | Версія для друку

Уроки злопам’ятності. Про що свідчать санкції України щодо проросійських сил?
Кожен раз, коли Україна намагається себе захистити, проросійські хлопці вдають, що ніякої анексії Криму не було.

Вони говорять про свободу слова та цензуру. Про права людини та плюралізм. Вони поводяться так, ніби на дворі знову довоєнний 2010-й. В якому Крим цікавий хіба що курортним сезоном, а Донбас ‒ величиною «вугільних» дотацій.

У ті довоєнні роки Україна жила за правилами ринку. За її майбутнє боролися два центри впливу: Захід працював з громадянським суспільством, Росія ‒ з політичними елітами. Прихильники кожного вектора билися один з одним на виборах, але про жодну «кровну помсту» не йшлося.

У тій довоєнній реальності не було лінії фронту, а тому її важко було перейти. Можна було міркувати про конкуренцію та солідарність. Про єдині правила та рівні можливості. Все змінилося в той момент, коли «лінія фронту» втратила лапки.

Проросійські партії в Україні втратили своє право вважатися різновидом норми сім років тому. У той момент, коли Москва ввела свої війська на територію півострова. У той момент, коли окупаційні сили влаштували вторгнення на Донбас.

Московські розмови про українську «хунту» спростовувалися тим, що адвокати Кремля залишилися в політичному житті Києва. Якби Україна нагадувала ту країну, про яку розповідав російський телевізор, ‒ жодний Віктор Медведчук був би неможливий.

За ці сім років проросійські партії увірували у свою безкарність. У те, що змогли здобути індульгенцію від відповідальності. Вони повірили, що можуть і надалі займатися тим, чим займалися до війни, а саме ‒ знесенням української державності.

З невеликою правкою. Упродовж останніх семи років вони агітували вже не стільки за Москву, скільки проти Європи. Не стільки за російські правила гри, скільки за знищення західних. Тих самих, які покликані були боротися з корупцією і створювати простір для розвитку.

Проросійські торгували невір’ям і цинізмом, брехнею й ненавистю. Топили факти у фейках і намагалися переписати реальність. У їхній картині світу не було анексії Криму та окупації Донбасу. Натомість були розповіді про зовнішнє управління та безпричинну русофобію. Втім, весь їхній бунт проти західного впливу зводився лише до спроби передати ці важелі в руки Москви.

Вони робили ставку на свідомих негідників і корисних дурнів. Перші мали робити брудну роботу. Другі ‒ прикривати роботу перших, розмірковуючи про ринок ідей і свободу слова. При цьому обидві групи намагалися уникати розмови про те, що трапилося навесні 2014 року.

Тому що окупація українських територій вибивала у них з-під ніг залишки етичного фундаменту, на якому вони намагалися встояти. Розмова про російське вторгнення обнуляла їхні спроби прикидатися частиною українського політичного пейзажу. Вони намагалися удавати, що їхнє існування в Україні після початку війни ‒ це норма. Хоча насправді це було лише прикре непорозуміння.

Вони могли вимагати участі в українській дискусії ‒ до анексії Криму. Вони могли розмірковувати про майбутнє країни ‒ до вторгнення на Донбас. Росія сама забрала у них і те, й інше, вирішивши переписати історію України за допомогою зброї. І нинішні санкції щодо проросійських сил ‒ це лише запізніла гігієнічна процедура. Яка мала відбутися у 2014-му, а відбулася у 2021-му.

Вони дуже хочуть, щоб ми забули контекст. Щоб викреслили з пам’яті їхні біографії. Щоб ми перестали озиратися. Тому що тільки це здатне повернути їм довоєнну легітимність.

Ту саму, яку в них забрав Кремль сім років тому.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

До теми:
 
Share/Bookmark
 
Публiкацiї за темою «Думка українця»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Причина того, що важко керувати народом, полягає в тому, що народ освічується і в ньому багато розумних ”
Лаоцзи

 
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2021.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.