Актуально
21401 перегляд
 |
130 учасників змагалися за 43 частоти, проте більше від третини відійшло у власність однієї компанії. Це ТРК «Аверс» народного депутата Ігоря Палиці, близького соратника олігарха Ігоря Коломойського, якого в США підозрюють у корупції.
Цей конкурс мав наблизити Україну на крок вперед до плюралізму в медіа, а натомість контроль над ринком посилили ті, хто і без того мав занадто багато. Коломойський володіє медіагрупою 1+1, яка складається з восьми телевізійних каналів. На ці канали припадає 20% української телевізійної аудиторії. Ці медіа були використані для виборчої кампанії президента Зеленського у 2019 році.
Зеленського і далі звинувачують у тому, що після обрання він підтримує зв’язки з олігархом, формує політику та уряд, відповідно до інтересів Коломойського, і отримує позитивне висвітлення у ЗМІ олігарха. Ця залежність може посилиться, адже президент намагається перебороти непопулярність на екваторі свого першого терміну і починає планувати свою передвиборчу кампанію для другого.
Недостатньо є підстав вважати, що антиолігархічний закон значно змінить ситуацію у владі. Критики закону стверджують, що визначені у законі критерії належності до олігархічного класу є суб’єктивними та легко піддаються маніпуляції. Що таке «участь у політичному житті»? Зв’язки між статками та владою зазвичай є непублічними і їх можна заперечувати. Що таке «монополія», якщо підприємства контролюються через довірених осіб?
Відповіді на ці запитання знаходитиме Рада національної безпеки і оборони (РНБО), яка повністю підконтрольна президенту. Це не викликає оптимізму. Лише незалежний орган зі слідчими правами може об’єктивно та чесно застосовувати закон. Такий орган має слідувати прозорим робочим практикам і звітувати про свою діяльність. Натомість наразі видається, що цей закон створить механізм, який нагадуватиме за своєю суттю виконавчу владу. У першу чергу, як виглядає, його направлять на зведення рахунків з обраними супротивниками, а надто з колишнім президентом України Петром Порошенком.
Чи варто сподіватися на те, що коли справа дійде участі Коломойського в політичному житті, то РНБО чесно спробує дослідить його зв’яки з Офісом президента? Як сильно вона намагатиметься охопити всю імперію Коломойського, значна частина якої знаходиться за межами України? Це питання стало чутливим для Зеленського після публікації Pandora Papers та розкриття того, що він володіє значними офшорними статками, які він здебільшого отримав під час попередньої роботи в медіаімперії Коломойського. Конфлікт інтересів надто великий для того, щоб довірити цей процес президентському органу.
До того ж, цей закон пройшов повз значну проблему регіональних олігархічних мереж. Це також можна віднести до його недоліків. Мера Дніпра Бориса Філатова звинувачують у тому, що за шість років він перетворив місто та його околиці у особисту вотчину. Опоненти цієї версії стверджують, що насправді все підконтрольне «сірому кардиналу» Геннадію Корбану.
Обоє вже не перший рік є близькими союзниками Коломойського, хоч в них і була нетривала сварка. Їх звинувачують у суттєвих зловживаннях владою. Після того, як на початку цього року муніципальна охорона побила знімальну групу місцевого телебачення, Національна спілка журналістів України заявила, що Дніпро наразі є одним з найнебезпечніших місць для українських журналістів.
Центральна влада ігнорувала ці закиди. Не схоже, що це зміниться у майбутньому. Вважається, що Корбан і Філатов впливають на заступника глави ОП Кирила Тимошенка. Піарник у минулому, Тимошенко працював раніше з цим дуетом.
Ймовірно, ці відносини стануть важливішими для Зеленського, оскільки він готується до боротьби за переобрання. У рамках новоствореного Конгресу місцевих та регіональних влад Зеленський та Тимошенко намагаються схилити на свою сторону регіональних політичних лідерів з усієї України. Корбан та Філатов, ймовірно, і далі врядуватимуть у Дніпрі, адже такою є політична доцільність.
Західним партнерам України не варто ігнорувати недоліки деолігархізації Зеленського. За оптимістичного сценарію ця стратегія – втрачена можливість покласти край проблемі, яка переслідувала країни від здобуття незалежності. За песимістичного сценарію є ризик того, що ця стратегія лише підсилить те, що мала побороти.
З українським олігархатом не можна боротися вибірково. Такі дії варто засуджувати. Правила потрібно застосовувати прозоро та безсторонньо. Це має здійснювати незалежний орган. Такою є вимога-мінімум. Водночас уряд та президент мають бути відвертими щодо своїх відносин з тими, хто володіє значними статками.
США та ЄС потрібно стежити за імплементацією закону і тиснути задля того, щоб українська влада слідувала найкращим міжнародним практикам. Зміни до закону мають враховувати рекомендації Венеційської комісії, які надійдуть до кінця року.
Якщо антиолігархічний закон виявиться несправедливим і не зможе ефективно подолати проблему олігархічного впливу, західним урядам слід заявити про готовність запровадити додаткові цільові санкції. Вони мають бути спрямовані проти тих, хто лишається безкарним, попри корупцію та порушення прав людини. Досвід показав, що це досі є найефективнішим способом звернути увагу на вирішення проблеми та сприяти прогресу.
Публiкацiї за темою «Інший погляд»:
