Актуально
26613 переглядів
 |
Можливо, через те, що більшість оцінок і прогнозів засновані на помилковій передумові: мовляв, усі політичні мотивації українця знаходяться під контролем свідомості, і дійсність він сприймає більш-менш адекватно.
Але ще великий Фройд розповів світові про психологічні захисти – механізмах, що відмежовують особистість від негативних емоцій і переживань. Діючи на підсвідомому рівні, вони спотворюють сприйняття реальності й тим самим зменшують рівень душевної тривоги. Щоправда, реально існуюча проблема при цьому нікуди не дінеться...
Психологічний захист відіграє надзвичайно важливу роль. І не тільки в особистому, а й у суспільно-політичному житті. Особливо тепер, коли одна половина українців переживає крах революційних ідеалів, а інша стикається з явним небажанням своїх обранців виконувати щедрі передвиборчі обіцянки.
То які захисні механізми приходять на допомогу нашому співвітчизникові?
Насамперед, витіснення. Суть цього психологічного захисту – мотивоване забування або ігнорування неприємних фактів. Небажана інформація просто видаляється зі свідомості й утримується на дистанції від нього.
У січні-серпні 2005 року витіснення врятувало мільйони українців, яким дуже хотілося вірити в зміни на краще. Вони не помічали ні відсутності стратегічних реформ, ні економічних труднощів, ні бездарності й корумпованості представників нової влади.
Це позитивно позначалося на рейтингу Віктора Ющенка, але все більш віддаляло прихильників президента від реального світу.
Демарш держсекретаря Зінченка й наступні події змусили романтиків повернути витиснутий матеріал у свідомість і осмислити його. Вийшла болісна, але, загалом, корисна для суспільства операція. Здається, покійний Зиґмунд Фройд її б схвалив.
Палким шанувальникам Януковича і Ко подібний сеанс групової психотерапії явно не загрожує. А дарма – з усвідомленням дійсності в них колосальні проблеми.
Можливо, середній житель Південно-сходу України виглядає більш приземленим і раціональним, аніж екзальтований київський революціонер. Однак фахівці добре знають: такий спокійний на вид невротик – дуже важкий пацієнт.
Бідолаха здатен витісняти крамольну інформацію в найбільш недоступні глибини підсвідомості, а переконати його в тому, що він неадекватний, майже неможливо.
Електорат Партії регіонів з титанічною завзятістю усуває зі свідомості будь-які факти, котрі кидають тінь на рідних вождів; байдуже, чи це зв'язок із криміналом, чи участь у корупційним схемах.
Такий внутрішній цензор працює набагато ефективніше, ніж ціла команда продажних журналістів, озброєних темниками...
Кажуть, що навесні українська опозиція збирається ініціювати дострокові парламентські вибори. Мовляв, не без допомоги нових комунальних тарифів рейтинг ПР на той час обвалиться. Очевидно, бютівці впевнені: відкрита дірка в сімейному бюджеті не дозволить "янучару" ігнорувати сувору реальність.
Але не все так просто! Людська психологія – штука хитра. Коли одного витіснення виявляється недостатньо, підключаються інші захисні механізми, котрі дозволяють матеріалові, котрий було витіснено, усвідомлюватися в перекрученому вигляді.
Існує, наприклад, така чудова річ, як зміщення.
Якщо психологічна травма спровокована дуже сильною або значимою людиною, направити на неї природний гнів неможливо. Механізм зміщення допомагає зняти емоційну напругу, направивши агресію на іншій, більш прийнятний об'єкт.
Наприклад, підлеглий, отримавши наганяй від авторитетного начальника, зганяє образу на дружині й дітях. А мама бандита-рецидивіста звинувачує в злочинах улюбленої дитини всіх, крім неї самої.
Спритні українські політики не проти підкинути своїм прихильникам готові рецепти зміщення.
Якщо в країні проблеми з бензином або з м'ясом – це змова віроломних олігархів.
Якщо "поліпшення вашого життя вже сьогодні" відкладається на невизначений термін – винні винятково попередні уряди. Крім того, відмінно діє зміщення на місцеву владу або на підступний закордон.
Таке "переведення стрілок" може бути відверто абсурдним, але політичні фанати все одно з жадібністю за нього хапаються. Треба ж виразити негативні емоції, породжені священною особою свого кумира!
Недавно авторові довелося почути розмову двох кримських пенсіонерок про скрути життя – мовляв, ціни ростуть, тарифи ростуть і т.д. Я вирішив підключитися до бесіди і з'ясувати, чому народові живеться так погано. Бабусі звинуватили в усьому депутатів і міністрів, що піклуються не про простих людей, а про власну кишеню.
Я поцікавився, чи можна віднести ці слова до представників Антикризової коаліції? Виявилося, ні в якому разі! Віктора Федоровича та інших люблять, як і раніше, вони знаходяться поза критикою.
Мій зустрічний аргумент – що прем'єр Янукович керує міністрами, а коаліція на чолі з ПР контролює парламент – зовсім не вплинув на пенсіонерок.
Переніс негативних емоцій з чисто-конкретних регіоналів на узагальнено-абстрактних "депутатів і міністрів" – досить перспективний шлях. Не біда, що це – очевидне протиріччя.
Всезнайки-психологи і для цього феномену придумали розумну назву – компартменталізація, тобто роздільне мислення.
Цей допоміжний захисний механізм дозволяє людині використовувати відразу кілька ідей, що виключають одна одну, не усвідомлюючи явного конфлікту.
Загалом, автор схильний думати, що витиснення, зміщення etc здатні не тільки утримати рейтинг біло-блакитних вождів, але і підвищити його.
А що відбувається в протилежному таборі? Реванш Януковича і Ко приніс учасникам Майдану масу негативних емоцій. Не дивно, що помаранчевий виборець вступив у боротьбу з жорстокою дійсністю – знову-таки використовуючи різні види психологічних захистів. Два з-поміж них особливо помітні.
Раціоналізація – виправдання думок, почуттів, вчинків, що насправді є неприйнятними.
Людина на підсвідомому рівні намагається знайти прийнятні (й, здебільшого, помилкові) пояснення подіям, що відбулися або відбуваються. Цей захист допомагає індивідуумові зберегти спокій і самоповагу, що б із ним не трапилося.
У повсякденному житті кожен із нас вибудовує раціоналізації самостійно, в межах розумових здібностей. Але якщо мова йде про раціоналізації політичні, громадянинові з радістю допомагає керівництво країни.
Згадаємо січень цього року, коли з подачі влади багато патріотів намагалися переконати себе, що сумнівна газова угода – це не капітуляція України, а цілком прийнятний, навіть оптимальний компроміс.
Літнє фіаско помаранчевої команди створило раціоналізацію з голосною назвою "Універсал національної єдності".
По суті, помаранчевому електорату була запропонована наступна логіка мислення: "Альянс із бандитами? Але адже треба об'єднати Україну, ця свята мета виправдовує будь-які засоби! Донецькі нас нагнули? Зовсім ні, це ми використовуємо їх, щоб увійти до НАТО і Євросоюзу".
Якщо вірити соцопитуванням, певна частина українців охоче вчепилася за цей самообман. Здається, згодом число таких громадян могло б істотно зрости. Але, на жаль, пан Янукович дуже швидко перетворив тонкий механізм раціоналізації в купу покручених коліщат.
До речі, з погляду здорового глузду прем'єрові було б вигідніше підтримувати "універсальну" ілюзію хоча б на словах; залишити поміркованій частині помаранчевих виборців цю шпарину.
Однак Віктор Федорович зволів самоствердитися, привселюдно паплюжачи один пункт Універсала за іншим.
Очевидно, непохитного донецького хлопця замучили якісь власні комплекси, що сягають корінням у 2004 рік…
В крайньому випадку, у тендітного прихильника помаранчевої ідеї є ще один шлях – регресія.
Цей захисний механізм досить простий: зіткнувшись із проблемою, людина повертається до більш ранніх і незрілих форм поведінки. Регресія розвивається для стримування почуття невпевненості в собі й боязні невдачі, пов'язаних із проявом ініціативи.
П'ятирічна дитина, що смокче палець під впливом стресу – це класичний приклад регресії. Але найчастіше і дорослі люди в проблемних ситуаціях починають поводитися інфантильно й витрачати час на всяку нісенітницю.
Чи може мати місце політична регресія? Звісно.
Один мій знайомий, успішний програміст, захоплено зустрів події на Майдані; міг годинами захоплено говорити про цивільне суспільство й рух у Європу.
Відвідавши його незабаром після реставрації "донецьких", я побачив, що приятель засмучений аж ніяк не так сильно, як можна було очікувати.
Він охоче поділився своїм рецептом щиросердечної рівноваги – не стежити за політикою і займатися винятково особистими справами. При цьому колишній революціонер сказав знакову фразу: "Ми ж якось жили до 2004 року..."
Крах помаранчевої революції став колосальним стресом для мільйонів українців. І, напевно, багато хто з нас має підсвідоме бажання повернутися в статус "до 2004-го". Так, звичайно, легше: звільняєшся від відповідальності за долю країни, цього потенційного джерела емоційних потрясінь.
Правда, ціна щиросердечного комфорту може виявитися занадто висока. Адже цивільна інфантильність шкодить не тільки конкретній людині – вона ставить під загрозу існування незалежної держави Україна.
Публiкацiї за темою «Психологія та стосунки»:
