У взаєминах Києва та Москви назріває напруга

Володимир Сенишин пішов від нас... Фото зроблене за 5 годин до трагедії на території Тульського Кремля.

У взаєминах Києва та Москви назріває напруга: після жорстокого вбивства третього поспіль лідера української громадської організації Володимира Сенишина, активісти українських громад надіслали Звернення до президентів Росії й України.

У взаєминах Києва та Москви назріває напруга: в РФ вбито третього поспіль лідера української громадської організації. Так, 2002 року в м.Тейково Івановської області позбавили життя Володимира Побурінного, 2004 - забито до смерті лідера далекосхідної громади українців Анатолія Криля, 24 грудня 2006 посеред білого дня зарізали голову Тульської української громадської організації "Батьківська стріха", члена Ради Об'єднання українців РФ Володимира Сенишина.

Володимир Сенишин народився в місті Воркуті в родині українців, яку репресував сталінський режим. Дитинство і юнацькі роки провів у Республіці Комі, де закінчив музичне училище. З 1995 року жив у Тулі, де очолив українську громаду. Паралельно займався промисловим і будівельним проектуванням.

2004 року за його ініціятиви створено українську організацію в Тулі - "Батьківська стріха". Восени Cенишин - офіційний спостерігач від Світового Конґресу Українців на президентських виборах в Україні (у складі групи спостерігачів від Об'єднання українців Росії).

Брав участь у створенні та діяльності Тульського клубу вболівальників українського футболу, української недільної школи. Його діяльність була яскравою і привабливою, що не подобалося шовіністам. За даними української громади Мурманська, покійний брав участь у популяризації героїчних сторінок української армії, зокрема УПА, розповідає сайт UGRAЇNA.org.

Про останній день життя і демонстративне убивство чоловіка розповідала дружина Наталя Ковальова:

"У неділю 24 грудня приблизно в 19 годин мій чоловік Володимир Іванович Сенишин вийшов з під'їзду нашого будинку №170 по вулиці Марата, щоб завести і прогріти машину. Перед цим Володя велів мені і члену організації «За права людини» Сергію Дмитровичу Смердову, що знаходився в нас у гостях, через п'ять вийти до машини, сказавши, що посигналить нам знизу.

Останнім часом, після нападу на мене в під'їзді цього ж будинку 19 липня поточного року, Володя постійно оберігав мене. Він сам завжди виходив з будинку першим, і обов'язково просив кого-небудь супроводжувати мене.

Так і не почувши від нього обіцяного звукового сигналу з нашого «уазика», ми зібралися і вийшли із Сергієм на вулицю. Він йшов переді мною і першим побачив Володимира, що лежав на землі прямо біля дороги. Володя лежав, скорчившись, на лівому боці і дихав з голосними хрипами. Портфель з документами був при ньому.

Я підбігла до Володі, і, не вірячи своїм очам, обережно взяла його під голову, що була на льоду в калюжі крові. Згадала слова Володі, який розповідав про те, як рятував мене – він тримав мою голову і, дивлячись на моє розірване обличчя, кричав: «Дихай ротом, Наташа! Дихай ротом!». И я теж стала кричати йому: «Дихай, Вовка! Дихай!..»

При цьому помітила на нашій вулиці Марата кілька людей, в основному жінок, що кричали нам: мовляв, вони вже викликали «Швидку» і міліцію. Сергій початків розпитувати їх про тільки що побачене. Почув від очевидців: двоє спортивного виду молодих людей у темному одязі вибігли за Володею з-під арки нашого будинку № 170 з якимись бітами в руках. Володя вискочив з арки на дорогу, він кричав і намагався вибігти на світло, до людей. Було слизько, схоже, він посковзнувся на льоді. Переслідувачі наздогнали його, звалили з ніг і стали бити. Це відбувалося на очах багатьох людей, які виходили з трамвая і з прохідної Тульського патронного заводу імені Сергія Кірова (вул. Марата, 139), що знаходиться саме напроти нашого будинку. Ці двоє нанеся удари «бітами” по голові Володі і швидко утекли…

Пройшло всего 5 хвилин, як Володя вийшов з будинку. Машина була відкрита, ключі від неї я знайшла в складках його одягу, коли його роздягали в лікарні перед реанімацією. Чому він, відкривши машину, повернувся до будинку?

«Швидка» приїхала хвилин через 10-15, до лікарні добралися за такий же час - і відразу ж в реанімацію. Ще у салоні «Швидкої» намагалися на ходу поставити йому крапельницю, але безуспішно. Вибої на вулицях, “пробки” на дорозі і т.д. У лікарні на «каталці» Володю роздягнули. Його шкіряна куртка була повна крові, він ще дихав. Обличчя усі спухнуло, я не могла зрозуміти, де рани, що з ним зробили.

Зараз усе відомо. Основна причина смерті – перелом склепінної кісти черепа, колоті рани в праву скроню, наскрізь проткнуте обличчя в області щік - ушкоджена основа язика, різана рана в області шиї, сильно ушкоджене праве плече – колоті рани, усе розірвано.

Сколотий він був не ножем, чимось більш могутнім і не плоским. Удари в плече були нанесені першими, а все інше – коли він уже був на землі, на лівому боці, тому що всі удари – по правій частині голови і шиї. І весь цей жах убивства людини відбувся в Тулі на світлій частині вулиці, на очах у багатьох людей.

Писати далі пока не можу – нема сил…

P.S. Про те, як розслідувалася кримінальна справа, збуджена по факту замаху на моє життя 19 липня 2006 року, і як полковник міліції, начальник Пролетарського УВС міста Тули, що прибув до нас додому вечором після звістки про смерть Володі, став кричати на мене - чому, мовляв, ми не зверталися до них і не говорили про погрози – розповім пізніше. Додам тільки, що я так і не бачила ні єдиного документа про «мою» кримінальну справі. Загалом, у Тулі атмосфера повного безправ'я - і в правоохоронних органах, і в лікарні. Поки незмога писати про це...

Є тільки Володіна могила в Тулі на новому цвинтарі №3, ділянка 36."

18 квітня 2024, четвер

utmx_section("Headline")У взаєминах Києва та Москви назріває напруга

У взаєминах Києва та Москви назріває напруга